39. Україна у і світовій війні

Головною причиною Першої світової війни стало протистояння двох воєнно-політичних блоків європейських держав — Антанти (Велика Британія, Росія, Франція) і Троїстого союзу (Австро-Угорщина, Італія, Німеччина), які прагнули до світового панування. Відповідно війна мала справедливий загарбницький характер. 1 серпня 1914 р вважається днем початку війни. Напередодні війни накреслилися основні цілі супротивних сторін щодо завоювання українських земель, що входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій. Німеччина прагнула розгромити Росію і загарбати значну кількість територій (частину Польщі, балтійські землі), а також всі українські землі, які повинні були увійти до складу майбутньої Великої німецької імперії. Австро-Угорщина намагалася зберегти своє панування в Галичині, на Північній Буковині й Закарпатті, а також захопити територію Волині й Поділля. Після вступу у війну Туреччини розроблявся план захоплення нею Північного Причорномор'я і контролю турків над акваторією Чорного моря. Царська Росія прагнула розширити територію держави до Карпатських гір. Було висунуто тезу про «возз'єднання братів-русинів» (українців Східної Галичини й Північної Буковини) з великоросами. Згідно з «планом А», розробленим російським Генеральним штабом, передбачалося завдати головного удару по військових силах Австро-Угорщини, захопити Галичину, Закарпаття і потім оволодіти Будапештом і Віднем. З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких і кровопролитних воєнних дій. Українці були змушені воювати у складі ворогуючих російської (3,5 млн осіб) й австрійської (250 тис. осіб) армій за чужі інтереси і вести братовбивчу війну. Воєнні дії відбувалися на західноукраїнських землях. Для Росії початок війни був успішним. У серпні—вересні 1914 р. відбулася Галицька битва, під час якої російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австрійцям. Втрати австрійської армії склали 400 тис. осіб. Східну Галичину, Північну Буковину, Львів, Чернівці було окуповано російською армією, а військову фортецю Перемишль узято в оточення. Висновок. Перша світова війна мала загарбницький характер. Вона перетворила українські землі на об'єкт загарбання й театр жорстоких воєнних дій, а українців — на учасників братовбивчого протистояння. Два воєнно-політичні блоки вели кровопролитну війну за українські землі без урахування національних інтересів народу.

40. Політика Центральної Ради. Утворення Україн. Народ. Республіки.

Перша світова війна призвела до загострення соціально-економічних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. Перемога Лютневої революції 27 лютого 1917 р. привела до падіння самодержавства (Микола II зрікся престолу) Україні замість старих органів влади виникають губернські, міські й повітові правління. У містах і селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив активізацію національного руху в Україні.

Національні політичні сили були роздроблені, і Для їхньої консолідації необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виникла і згодом стала впливовим центром влади Українська Центральна Рада (УЦР) УЦР, створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів, стала представницьким органом українських демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду голови УЦР обійняв М. Грушевський.

Видатними діячами УЦР були також Д. Антонович, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський. Партійний склад УЦР був різноманітний:

Товариство українських поступовців (ТУП; С. Єфремов, Д. Дорошенко), що пізніше було перейменоване на Союз українських автономістів-федералістів; Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП; В. Винниченко, С. Петлюра); Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; М. Ковалевський); Українська народна партія (УНП). Крім того, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій. Демократичний принцип формування УЦР, яка уособлювала три представництва: національне, соціально-класове, територіальне,— забезпечив їй широку підтримку з боку народних мас. УЦР перетворилася на представницький (з елементами парламентаризму) орган українського народу. Як революційний парламент УЦР була визнана на Всеукраїнському національному конгресі (квітень 1917 р.). Тоді ж було обрано новий склад і керівництво УЦР: голова — М. Грушевський, заступники — В. Винниченко й С. Єфремов, виконавчий орган — Комітет, або Мала Рада. Основні напрямки політичної програми УЦР:— боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українських губерній та етнічних земель;— підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки;— співпраця з Тимчасовим урядом;— захист прав національних меншин.

Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «Самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Створення УЦР стало видатною подією національно-демократичної революції 1917—1920 рр. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення; діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені. Піднесення національної самосвідомості українського народу зумовило історичний крок, зроблений Українською Центральною Радою. УЦР 10 червня 1917 р. проголосила 1 Універсал «До українського народу, в Україні й поза Україною сущого».

Основні положення І Універсалу були такими:— автономія України в складі Росії; — право законодавчої ініціативи;— необхідність загальнонародних, рівних, "прямих виборів шляхом таємного голосування до законодавчого органу — Всенародних українських зборів (сейму);— відмова передавати певну частину податку до центральної російської скарбниці, уведення українського податку;

— заклик до згоди і порозуміння між представниками усіх національностей, що мешкали в Україні.Прийняття І Універсалу сприяло консолідації (єднанню) українського суспільства Після проголошення І Універсалу 15 червня 1917 р. був утворений український уряд — Генеральний Секретаріат .Уряд УЦР складався з 8 генеральних секретарств і генерального писар25 жовтня 1917 р. в Петрограді партія більшовиків скинула Тимчасовий уряд Олександра Керенського і захопила владу. У Києві заклики більшовиків захопити владу не мали успіху. За допомогою військових частин УЦР встановила контроль над містом, ужила заходів для запобігання анархії та громадянської війни. Необхідно було затвердити державні права українського народу. На засіданні Малої Ради М. Грушевський закликав не чекати перетворення Росії на федеративну республіку, а проголосити створення Української національної держави. 7 листопада 1917 р. було прийнято III Універсал УЦР, який проголошував Українську Народну Республіку (УНР) у складі дев'яти українських губерній.

ІІІ Універсал передбачав широку програму дій, а саме:— до скликання Установчих зборів уся влада належить УЦР і Генеральному Секретаріату України;— ліквідація приватної власності на землю — вона передавалася трудовому народові без викупу;— забезпечення демократичних свобод: слова, друку, віросповідання, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи і помешкання;— встановлення 8-годинного робочого дня;— скасування смертної кари і здійснення у майбутньому судової реформи;— надання національно-персональної автономії національним меншинам;— Центральна Рада зобов'язувалася якнайшвидше підписати мир з Німеччиною та її союзниками.

Історичне значення III Універсалу: український народ проголосив про відновлення власної державності у формі УНР. Окреслені ним соціально-економічні перетворення не були реалізовані: здійснення аграрної реформи відкладалося до скликання Установчих Зборів.

Не було встановлено державний контроль над промисловістю: робітники не розуміли його суті, а підприємці зустріли вороже. Не вдалося стабілізувати фінанси. Вирішення питання про мир також відкладалося. Невдалою була зовнішня політика УЦР, тому що ЦР не змогла залучитися підтримкою країн Антанти. Висновок. Прийняття III Універсалу було значною подією в національно-визвольній революції українського народу 1917—1921 рр. Проголошення УНР стало головним підсумком державної розбудови в Україні в 1917 р. УЦР, декларувавши створення УНР., на жаль, не проголосила її повної незалежності. Сприятливий політичний момент для державотворення було втрачено.