35.Громадсько-культурний рух у Західній Україні в 1 пол XIX ст. «Руська Трійця»

Піднесення у першій половині XIX ст. визвольних рухів у Європі спричинило національно зорієнтовану хвилю поширення ідей просвітництва на західноукраїнських землях.Перша хвиля нац. відродж.в Галичині пов'язана з діяльністю культурно-освітнього осередку в Перемишлі,що сформувався 1816р. навколо греко-католицьких ієрархів Левицького та Снігурського.До цього осередку входили Могильницький, Лаврівський та ін. Учасники гуртка виявляли великий інтерес до укр. історії,чимало зробили для піднесення національної освіти. Могильницький був, зокрема, автором першої в Галичині «Граматики» укр.мови та наукового трактату «Відомості о руськім язиці». Інтерес до національно-історичної спадщини й мови та усної народної творчості виявляли і представники духовенства інших західноукраїнських земель. Великий внесок в українське відродження на Закарпатті зробив священик Олександр Духнович — автор українськомовного молитовника та низки підручників для початкових шкіл і посібників для вчителів українською мовою. На Буковині першу спробу друкувати укр.пісні кирилицею зробив Велигорський.Проте наступні діячі на буковинській літер.ниві продовжували вжив.стару книжну мову.В цілому справа укр.відродж. в зх.-укр. землях знаходилася на початковому етапі в руках греко-католицького духовенства як найбільш освіченої верстви українського населення.

Найбільш послідовно у справі відстоювання рідної мови була напівлегальна демократично-просвітницька організація «Руська трійця», засновниками якої 1832—1833 рр. стали студенти Львівської духовної семінарії Іван Вагилевич, Маркіян Шашкевич і Яків Головацький. Навколо них гуртувалась національно свідома молодь. Метою організації було піднесення масової української свідомості і впровадження української мови та культури в усі сфери національного життя. Для цього учасники «трійці» почали їздити по селах і збирати народний фольклор. Основною сферою їхньої діяльності була культурно-просвітницька, зокрема, видання українських книжок. 1836 р. було видано літературно-художній альманах «Русалка Дністрова», що складався з літературно-публіцистичних, науково-історичних творів, народних пісень та дум. Це була перша книга, видана народною українською мовою. Сам факт її видання вже набував політичного забарвлення, і це викликало протидію з боку австрійської влади. «Русалка Дністрова» була заборонена. Всіх її упорядників притягли до відповідальності. Внаслідок перепон, що їх чинили австрійські урядовці, та переслідувань членів «трійці» гурток врешті-решт розпався.

36.Революція 1848-1849 рр. В Австрійській імперії та її вплив на розвиток державності укр. Нац. Руху.

Весною 1848 р. Галичина стояла на порозі масового селянського повстання.Уряд змушений був йти на поступки.У квітні 1848 р., раніше, ніж в інших районах імперії,в Галичині було скасовано панщину.Але як і всюди, скасування панщини проводилось без урахування інтересів селян. У компенсацію за скасування панщини поміщики були звільнені від низки податків,а також отримали грошове відшкодування від держави. За ними залишилися так звані сервітути,тобто ліси і пасовища,якими користувались селяни.За подальше користування вони мали сплачувати поміщикам. У серпні 1848 р. панщину було скасовано на Буковині, але селяни мали за це сплатити величезні платежі. В Закарпатті ж панщина проіснувала до 1853 р. Революція сприяла прискоренню самоорганізації українства. 2 травня 1848р. представники греко-католицького духовенства та інтелігенції сформували у Львові Головну руську раду (ГРР),яка мала представляти інтереси українців Галичини перед імперським урядом. Вона була очолена священиком Г.Яхимовичем. Програма ГРР містила в собі як політичні,так і культурно-просвітницькі вимоги.Основною політичною вимогою Головної руської ради був розподіл Галичини на Зх(польську) і Сх(укр).Вона також висувала інші загальнодемократичні вимоги.Під егідою ГРР видавалась перша в ЗХ Україні україномовна газета «Зоря Галицька», проводились наукові з'їзди, видавались підручники та інші видання українською мовою, розроблялись освітні програми. В кінці 1849 р. була відкрита кафедра української мови та літератури при Львівському університеті, яку очолив колишній трійчанин Яків Головацький. У липні 1848 р. імперська влада, налякана революцією, проголосила демократичні свободи і погодилась на скликання парламенту (рейхстагу), де були б представлені всі народи імперії, в тому числі й українці. Під впливом масового політичного і національно-культурного руху австрійський уряд обіцяв виконати українські вимоги, які озвучили депутати. Але далі обіцянок справа не пішла. Галичина так і не була поділена. На Буковині також розгорталися революційні події. Але революційні сили в краї послаблювало те,що не існувало зв'язку між неукраїнськими за своїм складом містами і українськими селами. Українські буковинці змогли провести в рейхстаг 5 своїх депутатів,які діяли спільно з депутатами-українцями Галичини. Одним із них став Лук’ян Кобилиця. Підтримуючи вимогу роз'єднання Галичини, буковинці наполягали на приєднанні свого краю до її української частини. Дещо інакше розгорталися події в Закарпатті.Угорці,які прагнули незалежності і вважали ці землі своїми, заперечували права українців на хоч би обмежену культурно-національну автономію,насильницьки впроваджуючи в школах мадярську мову.Тому закарпатські укр. не підтримали повстання угорців проти Австрії,що почалось у вересні 1848 р. Переконавшись, що повстанський уряд не цікавлять інтереси українців, закарпатські діячі висунули ідею автономії Закарпаття і об'єднання його з укр. частиною Галичини. Тим часом з літа 1848 р. сили контрреволюції в Австрії оговтались і перейшли в наступ.Після придушення революційних виступів у Відні,загострилося становище у Львові. 1 листопада тут спалахнуло збройне повстання,внаслідок чого австрійський гарнізон був змушений залишити місто. Але артилерійський обстріл Львова австрійськими військами наступного дня, який спричинив значні руйнування, змусив повсталих капітулювати. В усій Галичині було оголошено воєнний стан.

У березні 1849 р. було розпущено австрійський парламент,скасовано конституцію і відновлено централізовану адміністративно-бюрократичну систему. Дійшла черга й до Головної руської ради, яка під тиском влади 1851 р. самоліквідувалася. Почав придушуватись і селянський рух, який особливо активний був на Буковині, де в листопаді 1848 р. його очолив Л. Кобилиця. Лише у квітні 1850 р. повстання в краї було придушене, а її керівник був закатований у в'язниці. Хоча революція 1848—1849 рр. була розгромлена, її завоювання були духовною основою для подальшого розвитку національного руху.