55.Наростання кризових явищ у суспільн та економічн житті Українськ рср 60 х -і полов 80-х років хх ст..

1) Гальмування економічного розвитку: спад зростання обсягу промислового виробництва з 50% в 1966-1970-х рр.. до 19% в 1981-1985 рр.., невиконання 5-річних планів розвитку народного господарства. 2) Зниження темпів зростання продуктивності праці в цей же період у 2 рази. 3) Спад обсягу приросту валового суспільного продукту з 6,9% в 1961-1965 рр.. до 3,5% у 1981-985 рр.. 4) Зниження рівня приросту виробництва всієї продукції промисловості за цей період з 8,8 до 3,5%. 5) Зниження майже в 2 рази з 1961 по 1985 рр.. рентабельності підприємств. У 1988 р. 4% з них (13 тис.) стали збитковими. 6) Старіння основних виробничих фондів, особливо в металургії. 7) Низька якість продукції, що випускається, її неконкурентноспроможною на світовому ринку. 8) Наростання труднощів у с / г, незважаючи на зростання обсягів капіталовкладень в його розвиток з 21% від загального обсягу вкладень в н / г в 1961-65 рр.. до 97% в 1976-80 рр.. з причин: а) нераціонального використання землі, що призвело до скорочення показників її використання з 1940 по 1988 рр.. в 2 рази; б) відставання сфери переробки с / г продукції; в) повільної реалізації програм міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; г) збереження застарілих волюнтаристських методів управління та оплати праці; д) незавершеність соціального благоустрою, розпочатого Хрущовим та ін 9) Зростання цін на продукти харчування і ряд промислових товарів, їх дефіцит. 10) Зниження реальних доходів населення за період 1975-1980 рр.. на 10% в порівнянні з попереднім десятиріччям. 11) Афганська війна, використання військ для придушення народних виступів та ін 1) уповільнення темпів приросту населення; 2) зменшення в його складі частки українців; 3) збільшення частки росіян; русифікація частини українського населення; 4) зростання кількості міського населення; 5) загальне старіння населення і зниження тривалості життя. Виявом протесту проти збанкрутілої політики правлячої партії стало посилення правозахисного руху. його учасників влада широко застосовувала репресивні методи. В січні—травні 1972 р. в Україні, де П. Шелеста па посту першого секретаря ЦК КПУ змінив В. Щербицький, сталися нові масові арешти. Жертвами на цей раз стали В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін. Новим кроком у розвитку українського правозахисного руху стале створення в 1976 р. Української Гельсинської групи, до якої входили М. Руденко, О. Бердник, П. Григоренко, І. Кандиба, Л. Лук'яненко, О. Тихий, Н. Строката, М. Матусевич та ін. У 1977—1978 рр. відбулися а і суди над провідними членами групи. Репресивні ї поєднувалися з посиленням ідеологічного тиску на суспільство. У сфері міжнаціональних відносин орієнтація йшла на злиття націй і штучне утворення так «нової історичної спільноти — радянського народу". Посилювалася русифікаторська політика. Глибока економічна криза, низький життєвий рівець народу, політико-ідеологічний пресинг у духовній сфері, наростання проблем у зовнішній політиці — такими були о характеристики СРСР кінця70-х — початку 80-х років. 56 РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ І ВІДРОДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ України

Протягом 1982-1985 pp. в СРСР тричі змінилося партійно-державне керівництво. Мільйони радянсь­ких громадян байдуже або з роздратуванням спостерігали за цими подіями, що сталися за такий ко­роткий час. Люди розуміли, що зворотною стороною цих подій була прихована, утаємничена бороть­ба на найвищому рівні, що точилася після смерті Л. Брежнєва в 1982 р. На чолі держави став Ю. Андропов, який довгий час до цього керував Комітетом держбезпе­ки (КДБ) СРСР.В лютому 1984 р. Ю. Андропов помер.На чолі держави став К. Черненко — партапаратчик з багатолітнім стажем роботи в ЦК КПРС.В березні 1985 p. K. Черненко помер.На чолі держави став М. Горбачов — член Політбюро, секретар ЦК, який впродовж тривалого часу працював першим секретарем Ставропольського крайкому КПРС.М. Горбачов був представником тієї частини партії і керівництва країни, яка прагнула до радикально­го реформування радянської системи шляхом розвитку ринкових відносин, сприйняття демократич­них цінностей. Закінченої програми у М. Горбачова і його прибічників у 1985 р. не було, тому йшов постійний пошук шляхів виходу з кризи, мали місце імпровізації у вирішенні кардинальних проблем суспільного життя М. Горбачов в квітні 1985 р. виступив на Пленумі ЦК КПРС з ініціативою розпочати в СРСР рефор­ми.М. Горбачов вважав за необхідне шляхом реформ прискорити науково-технічний прогрес, поліпшити управління народним господарством, зміцнити виконавчу дисципліну.Пленум ЦК КПРС схвалив пропозиції М. Горбачова.В 1986 р. на XXVII з'їзді КПРС (а потім на XXVII з'їзді КП України) на основі пропозицій М. Горбачова і висновків квітневого (1985 р.) Пленуму ЦК КПРС були прийняті документи про основні напрямки економічного і соціального розвитку на 1986-1990 pp. і на період до 2000 р.Після XXVII з'їзду КПРС ЦК КПРС (а потім і ЦК КП України) видав низку постанов, спрямова­них на подолання кризових явищ: про вирішення житлової проблеми до 2000 року; про вико­нання Продовольчої програми; про розвиток виробництва товарів народного споживання; про боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом тощо.Передбачувані у всіх прийнятих документах показники були принципово недосяжними, запропоно­вані шляхи виходу країни з кризи нічим суттєво не відрізнялися від попередніх реформ.Вище партійне керівництво здійснювало деяке оздоровлення громадсько-політичної обстановки в країні звільнювалися політв'язні, було демократизовано виборчу систему на засадах багатомандатності, введено вибори на керівні посади на промислових підприємствах; усуваються з посад корум­повані партійні керівники, консерватори часів «застою» («застоєм» значна частина істориків вважає період розвитку СРСР з кінця 60-х до кінця 80-х років). Характерним явищем 1989-1990 pp. була стрімко зростаюча політична активність суспільства; вона багато в чому залежала від політики гласності, що здійснювалась КПРС. В засобах масової інформації розгорнулася активна дискусія про шляхи розвитку радянського суспільства. Гласність стала тим етапом, без якого були б неможливі наступні зміни в країні. Вона зробила революцію в свідомості і підготувала маси до сприймання нових радикальних реформ. Тому, закономірно стала поява в СРСР багатопартійності.Виходячи з того, що метою політичної партії є завоювання, утримання і використання державної влади, можлива така періодизація – історії багатопартійності:І – етап зародження багатопартійності – середина 1988 вересень – 1989 рр.ІІ етап – становлення багатопартійності – травень 1990 1995 рр.В 1989 -1990 рр. Вже стало ясно, що КПРС нездатна перебудуватися і очолити глибокі політичні та економічні реформи в СРСР. Колись єдина, КПРС розкололася. Менша її частина згуртувалася навколо створеної на початку 1990 року „Демократичної платформи в КПРС” і домагалася продовження реформ. У березні 1990 року у Києві відбулася перша конференція прихильників „Демократичної платформи”. Після того, як відбувся ХХVIIІ з’їзд КПРС і ХХVІІІ з’їзд КПУ, прихильники „Демократичної платформи” вийшли з Компартії і частина їх у грудні 1990 року утворила Партію демократичного відродження. Частина членів „Демократичної платформи” залишилась у КПРС. 16 липня 1990 ВР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність у рамках держави. Наміри реформування СРСР викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р. здійснили спробу державного перевороту. Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які хотіли зберегти імперський характер СРСР і тоталітарний режим. У цих умовах 22 серпня Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення про скликання позачергової сесії нд 24 серпня сесія прийняла Акт проголошення незалежності України. Зупинялося існування УРСР і проголошувалося незалежна держава - Україна. КПУ була заборонена 1 грудня 1991 відбувся референдум і вибори президента України. Громадяни України підтвердили Акт проголошення незалежності України і обрали Кравчука президентом. Законом від 17 вересня 1991 Назва УРСР було замінено на Україна. Законом від 8 жовтня 1991 р. «Про громадянство України» визначено правовий статус її населення. У листопаді 1991 р. Закон «Про Державні кордону», яким визначалися кордони, порядок їх охорони. Відразу ж після проголошення незалежності почалося створення законодавчої бази міжнаціональних відносин., «Про національні меншини в Україні». Закон «Про збройні сили України» від 6 грудня 1991 р. У січні-лютому 1992 р. ВР затвердила державну символіку України: державний герб, державний прапор, держ. Гімн. Практично з нуля створювалися НБУ, посольства, українська фондова біржа. Складним був процес формування трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої, судової. У 1994 р. Вибори президента Кучма. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. закінчив будівництво держави Україна. У ній визначалися основні положення України, система прав людини, остаточне формування гілок влади, гарантії та обов'язки та ін .

58. Основні тенденції суспільно-політичного життя на Україні на рубежі 20 і 21 ст. На рубежі XX – XXI століть Україна стала одним з основних європейських суб’єктів політичних випробувань та перетворень. Події кінця 80 – початку 90-х зумовили творення нового державного устрою в Україні, перехід від політики соціалістичного спрямування до демократичного громадянського суспільства, від планової соціально-економічної системи до ринкової економіки. Структурні зміни у формах власності на засоби виробництва та формування нових виробничих відносин породжують розшарування суспільства, впливають на психологію, мораль, та культурне життя. Розподіл культурних та соціальних цінностей набуває все більше ознак соціальної диференціації. Соціально-культурна структура суспільства стає більш різнобарвною, з новою конфігурацією можливостей та уподобань окремих суспільних прошарків. Здійснюються реальні кроки до позитивних змін та перетворень, які мали забезпечити розв’язання соціально-політичних проблем цивілізованим шляхом, сформують нові соціальні цінності, серед яких визначальними будуть свобода, культура та відповідальність особистості. Одним з важливих елементів у формуванні демократичного громадянського суспільства є інститут політичних партій, Історія розвитку та становлення багатопартійної системи в сучасній Україні мала свої особливості та специфічні риси, за якими можна виділити три основні періоди партійного будівництва. І) перший період, розпочався на рубежі 1989-1990 років і тривав до 1993 року. Спочатку виникає демократична платформа в КПУ, формується Народний Рух України як політична сила. Одночасно відбувається самоідентифікація нових політичних партій: Української республіканської партії, Партії зелених України та ін 2) другий період, на думку певних політологів, розпочався з перетворення НРУ на партію і реєстрацією КПУ як легітимної партії. Цей період завершився на рубежі 1997-8рр. під час виборів до Верховної Ради України 1998р Процес формування партійної системи здійснювався за класичною схемою: комуністичний, соціалістичний, соціал-демократичний, націонал-радикальний, націонал-демократичний, ліберальний та інші напрямки. 3) третій період партійного будівництва, починається у ході політичних баталій у виборчому процесі до ВР (1998р.) і продовжується надалі. Тривалий час українська культура розвивалася на засадах соціалістичного реалізму. Проголошення в Україні незалежності поставило на порядок дня відродження української культури та її модернізацію з метою органічного входження в європейський культурний простір. Без духовного пробудження нації сам процес демократизації українського суспільства буде загальмований, а держава не стане цілісною культурною системою, здатною до самооновлення. В 1992р. були прийняті основи законодавства України про культуру, в якому проголошується право на свободу творчості, а також вільний вибір видів культурної діяльності. Держава гарантує невтручання у творчий процес і не допускає цензури. Останнє положення відкриває особливо широкі можливості для творчої індивідуальності. В Україну почала повертатись творчість розсіяних по всьому світу українців, яких комуністична система не допускала на Батьківщину. Але відродити духовний світ українського народу як нації, показати всьому світові світогляд українців, звичаї, традиції, уявлення про добро і зло за порівняно короткий термін дуже важко. В зв’язку з цим важливо усвідомити, що духовне відродження нації і української держави неможливе без відродження виховної ролі церкви у суспільстві. Відділення церкви від держави спричинило неповноту структури української культури, бо в церкві значною мірою жили мова, архітектура, малярство. Сьогодні в Україні діє понад 90 релігійних структур різних напрямків. Активізували свою діяльність різноманітні нетрадиційні для України східні церковні секти. Враховуючи історичний досвід церковного життя, українські православні ієрархи свідомі того, що церква як невід’ємна складова громадянського суспільства в суверенній державі має бути єдиною і незалежною Українська мова проголошена в 1989 р. законом про мови ВР УРСР державною. Це закономірний крок для України.