14.Русь в добу удільної роздробленості (XII-1пол. XiiIст.)

XII—XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості.По смерті великого князя київського Мстислава,сина Володимира Мономаха,КР розпадається на багато князівств і земель.Поза сумнівом,основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці.У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства. Місцеві князі реформують державний апарат,створюють власні збройні сили - дружини. Князівства тепер діляться на волості,куди князем призначалися посадники.Поступово знижувалася роль народного віча.Хоча в Новгороді та Пскові формою правління була боярська республіка.Серед головних причин феодальної роздрібненості Русі слід виділити соціально-економічні й політичні: розвиток продуктивних сил, зростання нових міст—центрів ремесла і торгівлі, розвиток феодальних відносин, про що свідчить поява могутньої боярської аристократії, а також введення Ярославом Мудрим нового принципу престолонаслідування. Це був принцип сеньйорату-У випадку його смерті до влади приходив старший син.Цей принцип суперечив принципові спадкового престолонаслідування,що загострило міжкнязівські чвари. У1097 р. на князівському зібранні у Любечі принцип сеньйорату було скасовано,однак міжусобну боротьбу він не припинив. По смерті Ярослава Мудрого (1054) на великокняжому столі у Києві утвердився його старший син Ізяслав. Святослав, Всеволод, Ігор і В'ячеслав Ярославовичі посіли князівські столи відповідно у Чернігові, Переяславі, Володимир-Волинському та Смоленську.З 2ої половини XI ст. князівські міжусобиці посилились і набули загрозливого характеру. Подальший суспільний розвиток країни, зокрема піднесення землеробства, ремесел і торгівлі, обумовлював зміни і в політичній структурі Київської Русі. В другій половині XI — на початку XII ст. пожвавлюються процеси формування землеволодіння князів і бояр, збільшується кількість міст. В цей час визначились основні рубежі давньоруських земель-князівств. Утвердження феодальної роздрібненості на Русі було закономірним наслідком розвитку феодального способу виробництва.Посилюються процеси зростання великого феодального землеволодіння.Це зумовило порушення державної і територіальної єдності Київської держави. У міру того, як феодальна верхівка задовольняла свій попит на землю, її зацікавленість у сильній владі великого князя київського зменшувалася.Останню спробу об'єднати всі землі Київської держави зробив Володимир Мономах(правл.1113 по 1125).Він зумів стримати спроби місцевої земельної знаті відокремитися від влади київського центру. Авторитет Володимира Мономаха дали змогу посісти київський престол його сину—Мстиславу,недовге княжіння якого(1125—1132)було продовженням політики Мономаха.Завдяки батьківській славі місцеві князі ставились до Мстислава з повагою.Мстислав втручався в справи периферійних князів, а також намагався не допустити між ними ворожнечі.По смерті Мстислава Володимировича завершився період об'єднування земель навколо єдиного центру — Києва.З другої третини XII ст. посилилась боротьба між князями за перевагу та найкращий уділ. Особливо сперечалися князі за право володіти Києвом і прилеглими до нього землями. Претендентів на київське князівство вабили не стільки багаті володіння великокнязівського дому, скільки перспективи встановлення суверенітету над усією терит. Київської держави. Брат Мстислава-Ярополк також будував свою політику. Потім Всеволод продовжив боротьбу за зміцнення руських земель в 1136-1146рр.,використовуючи не лише мирні методи,а й військову силу. Але його владі не підкорились галицький,новгородський і ростово-суздальський князі.В деякій мірі стабілізувати внутр..становище КР зумів Ростислав Мстиславович(1159-1167).Він об’єднав сили для розгрому половців.Потім знову тривали суперечки за київський престол,які закінчились тим,що до влади в Києві прийшли 2 брати-Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславович.Вони стабілізували обстановку в країні,припинивши міжусобні війни. Їх політику деякий час підтримував Мстислав Романович(1214-1223). В 1223 р. на р. Калка 25-тисячне татаро-монгольське військо завдає нищівної поразки дружинам південноруських князів,які навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і виступити спільно.Наступний похід проти Русі татаро-монголи починають у 1237 р. під орудою онука Чингісхана — Батия. Протягом 1237—1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького — Дмитро. Восени 1240 р. починається штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква.Місто було пограбоване й зруйноване.За легендою,воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стають Кам'янець, Ізяслав, Володимир, Галич.Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії — Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.Окрім татаро-монголів,Русь воліли завоювати ще лицарі-хрестоносці, польські та угорські феодали. Проте Данилові Романовичу, галицько-волинському князю, вдалося вгамувати їхні зазіхання.Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови. Русь на довгі роки опинилася під ігом.Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди,з рук хана діставали право на княжіння і платили тяжку данину.