Тема 2. Філософія і стратегія управління

• Про підготовку менеджерів. Рівні компетентності спеціаліста.

• Про філософію і стратегію управління.

• Практикум.

• Завдання для самостійної роботи

І. Про підготовку менеджерів. Рівні компетентності спеціаліста.

Уже досить давно традиційна вища освіта, в тому числі і навчальні програми на ступінь МВА, зазнають критики із різних сторін. її критикують то із-за недостатнього професіоналізму та надмірної теоретичності, то, навпаки, із-за недостатньої науковості та поверховості. Або ж, із-за перевантаженості непотрібними знаннями, і навпаки, у прагненні пройтися «галопом по Європам».

Джонатан Гослшг і Генрі Мштцберг, у своїй статті що була опублікована у 2004 році в бізнес-огляді Гарвардського університету, стверджують що всі ці докори не стосуються змісту і суті проблеми. Справа в тому, що «науковість» або «професіоналізм» далеко не головні характеристики менеджерської освіти. Менеджмент - це не наука і не професія. Це не якась певна функція, і, у той же час, це не є навіть і комбінацією функцій. Менеджмент передбачає обов'язкове використання наукових знань, створення власних професійних стандартів. Але, насамперед, менеджмент - це практика, що створюється і засвоюється тільки в контексті колективної діяльності. Наукові знання для менеджера марні, якщо він не володіє ремісничими навичками керування, у тому числі, і горезвісними навичками «керування знаннями» (кпо^іесіве тапа§етепі). Марний і професіоналізм, якщо менеджерові не вистачає своєрідного такту й інтуїції, що зближують дану діяльності з мистецтвом. З визначення менеджменту, як сукупності практичних навичок і знань випливають думки щодо зміни парадигми всієї бізнес-освіти.

Успішний кандидат на посаду менеджера повинен володіти пізнавальним навикам, творення яких необхідно забезпечити спільними зусиллями учасників навчального процесу:

1. Знання: Здатність пам'ятати раніше вивчений матеріал, наприклад: конкретні факти, цифри, критерії, методи, принципи і процедури (тобто уміння визначати, давати визначення, перераховувати).

. Розуміння: Здатність сприймати, інтерпретувати (трансформувати) зміст матеріалу (тобто уміння класифікувати, пояснювати, визначати різницю).

3. Застосування: Здатність використовувати вивчений матеріал в нових конкретних ситуаціях (тобто уміння демонструвати, прогнозувати, вирішувати, вносити зміни, визначати співвідношення).

^

Мол. 2.1. Складові

компетентностіі менеджера.

4. Аналіз: Здатність розбивати матеріал на складові частини так, щоб зрозуміти його організаційну структуру; здатність розпізнавати причинно-наслідкові зв'язки, проводити відмінність між різними видами

13

поведінки і визначати компоненти, важливі для обгрунтування думки (тобто уміння проводити відмінності, оцінювати, упорядковувати).

5. Синтез: Здатність збирати окремі частини, щоб отримати одне ціле або пропонований набір операцій; здатність встановлювати зв'язок між ідеями і формулювати гіпотезу (тобто уміння об'єднувати, формулювати, виправляти).

6. Оцінка: Здатність оцінити важливість матеріалу для певної мети, виходячи з послідовності, логічної правильності і порівняння із стандартами; здатність оцінювати думки, пов'язані з вибором образу дії (тобто уміння робити критичний аналіз, обгрунтування, висновки).

Взявши до уваги вище приведену класифікацію, можна визначити п'ять рівнів компетентності менеджера, або ж фахівця у будь-якій іншій галузі:

• Рівень А: необхідний кваліфікаційний рівень - знання.

• Рівень В: необхідний кваліфікаційний рівень - знання, розуміння і застосування.

• Рівень С: необхідний кваліфікаційний рівень - знання, розуміння, застосування і аналіз.

• Рівень Б: необхідний кваліфікаційний рівень - знання, розуміння, застосування, аналіз і синтез.

• Рівень Е: необхідний кваліфікаційний рівень - знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез і оцінка.

Можна припускати, що рівні кваліфікації розвиваються у часовому проміжку за принципом послідовності, і вища школа повинна забезпечити лише рівні А та Б. Випускник вищої школи набуватиме вищих рівнів компетентності у практичній діяльності. Однозначно, що має право на існування інша позиція: «Менеджерська освіта повинна забезпечити паралельне набуття учасником навчання всіх рівнів компетентності».

Освічена людина не овязково має бути «нафарширована» знаннями, - фундаментально-базовими чи спеціально-фаховими. Освічена людина - це людина, що розвинула здатність власного розуму та спроможна усвідомлено сприйняти із оточення все, що вважає для себе бажаним і необхідним, не порушивши при цьому прав та свобод інших людей.

Д.Гослшг і Г. Мштцберг, у вищезгаданій статті, висловили сім принципів, яким має бути підпорядкований процес освітньої підготовки сучасних менеджерів.

Прннцнннершнй

Доступ до менеджерської освіти повинен бути відкритим тільки практикуючим менеджерами, відібраних за їх реальними досягненнями. Треба відмовитися від ідеї вступу у бізнес-школу за власною ініціативою.

Менеджером не можна стати в класній кімнаті. В аудиторії можна розвинути менеджерські навички, але їх неможливо сформувати з нуля. Необхідно відмовитися від самого принципу вступу на курс менеджерської освіти за власною ініціативою. Сьогодні кожен сам вирішує питання, чи варто йому поступати у бізнес-школу. Адміністрація навчального закладу на основі різних факторів, серед яких управлінський досвід грає далеко не першу роль, ухвалює рішення щодо його зарахування, або, навпаки, відмовляє. Для деяких менеджерів успішна управлінська кар'єра починається тільки після закінчення бізнес-школи. Чи не краще зробити все навпаки? Нехай краще не сам менеджер вирішує питання про свій вступ, а керівництво підприємства визначає тих, хто вже продемонстрував достатній талант на своєму нинішнім робочому місці, і кому доцільно йти і отримувати управлінську освіту.

Принцип другий

Менеджерська освіта і практика повинні бути паралельними та інтегрованими.

Недоцільно відбирати людей, що у практичній діяльності є кращими від інших та відривати їх від цієї роботи. Менеджери під час навчання повинні продовжувати працювати так, щоб робота та освіта перепліталися між собою (Мал. 1.2.).

4

Навчання

Робота

Мал.2.2. Паралельність та інтегрованість освітньої підготовки.

Звичайно, освіта і робота неминуче вступлять у конфлікт. Занадто багато часу, відданого навчанню, зашкодить роботі, а віддаючи навчанню занадто мало часу, нанівець зводиться корисний ефект від освіти. Короткі курси можуть нічого не залишити після себе, а місяці і роки, проведені у відриві від роботи, можуть означати, що в менеджера вже немає роботи, на яку він міг би повернутися. Всі ці протиріччя неминучі, однак вони неминучі із-за характеру самої практики менеджменту. Менеджер повинен уміти дозволяти цим протиріччям співіснувати, а не уникати них (адже, ефективне рішення проблем - це його робота). Тому, навчання як розв'язувати такі проблеми, а не уникати їх - це необхідна частка менеджерської освіти.

Принцип третій

Менеджерська освіта повинна використовувати роботу і життєвий досвід студентів.

Навчання є продуктивним, коли студенти можуть перевірити ефективність отриманих знань на практиці. Звідси необхідність поєднувати теорію із практичними заняттями та кейсами. В ідеалі, матеріал для обговорення в аудиторії повинна давати сама життєва практика студентів. Необхідно, щоб навчання було організовано за принципом «тягни-штовхай»: імпульс, що виходить від викладачів, повинен зустрічатися із зустрічним імпульсом студентів. На зміну тематичному поділу, коли всі предмети, начебто б, на своєму місці, і все викладається роздільно, повинен прийти синтез. Наприклад, замість окремого курсу етики між курсами фінансів і маркетингу, можна розглянути проблеми етики в рамках курсу по якійсь практичній проблемі. Наприклад, «Етика бізнес-освіти».

Принцип четвертий

Ключ до навчання - вдумливе усвідомлення.

Багато галузей економіки, окремі підприємства функціонують в контексті рутини незмінних і всіма заучених схем та прописів. Немає необхідності повторювати їх зміст в університеті. Менеджерська освіта повинна частіше давати не пропис істини, а опис предмету, дозволяти студенту поглянути на власний управлінський досвід створення продукту власної пращ із різних точок зору.

Принцип п'ятий

Розвиток менеджера повинен стати розвитком всієї організації.

Менеджерська освіта повинна впливати на роботу не тільки того, хто вчиться, але і на роботу всієї організації. Необхідно підштовхувати людей до того, щоб вони поширювали отримані знання на своєму підприємству. Цього можна досягти, якщо програми управлінської освіти будуть створюватися у співробітництві менеджерів від освіти та від бізнесу. Заклади управлінської освіти повинні ставати більше відкритими і створювати по-справжньому «розвиваючі» програми. У той же час, бізнес повинен висувати більш високі вимоги до змісту цих програм, щільніше поєднувати їх з роботою, яку менеджери виконують

15

природно в рамках своїх професійних обов'язків. Це повинно стати органічною частиною освітнього процесу.

Принцип шостий

Менеджерська освіта повинне стати інтерактивною

Необхідно переглянути такі традиційні для освіти поняття, як "курс", "розклад", "викладач" й "студент". Якщо говорити більш конкретно, то у навчальному процесі не повинно бути студентів, а тільки учасники. Це означає, що «студенти» мають нарівні з викладачами брати участь у створенні програми взаємного навчання. Інтеграцію теорії і практики, досвіду «студентів» і знань викладачів у навчальний процес не можна забезпечити раз і назавжди. Справжня інтеграція може бути тільки інтеграцією в практиці, а це означає, що треба прагнути не до бездоганного функціонування «освітнього автомата», а до безперервної спільної роботи, у якій увесь час заново продумуються мета і організаційні форми освітнього процесу.

Принцип сьомий

Всі складові освіти повинні сприяти полегшенню процесу навчання.

Все, від періоду і протяжності занять до організації простору класної кімнати (зокрема, використовувати столи у формі букви V, що полегшує діалог, дискусію) повинно бути підпорядковане «практичній» парадигмі освіти. Ідеальний метод навчання можна сформулювати як «усвідомлене міркування», коли учасники розглядають знання, отримані в аудиторії, з погляду власного життєвого та професійного досвіду.

Резюмуючи вищевикладене, кожен із учасників навчального процесу, чи просто читач, спроможний оцінити рівень власної компетентності та компетентності оточення. їх розвиток та вдосконалення безпосередньо залежні від змісту і методів освіти та самоосвіти, що ми застосовуємо.