21. Національна самобутність французького Просвітництва та суспільно-історичні умови його формування.

Франція була центром світу адже мала над розвинуту філософію, культуру і літературу, політичну стабільність, самодержавство. У 1640р. Зявляються просвітницькі ідеї (Р.Декарт).

Людовік 14 заклав основи Просвітництва. Розвинувся французький патріотизм.

Людовік 15 навпаки жив, не переймаючись своєю державою. Він влаштовував бенкети, в наслідок чого казна була спустошена. Людовіку 16 дісталася порожня казна, він був підкаблучниуом Марії Антуанетти і дуже слабохарактерним правителем.

В той час Монтескє формує ідею поділу влади на виконавчу, законодавчу та судову. Вольтер наголошує на ідеї вільнодумство, а Руссо вводить принцип угоди між народом та королем.

22. Специфіка періодизації доби Просвітництва у Фпанції.

1) з 1690 до 1715 – панує класицизм(відбувається його перехід від ренесансного до просвітницького), він зберігає старі риси і набуває нових: принцип взаємодії трьох єдностей, персонажі – королі, римляни, греки; літературною мовою знову стає латина;

2) 1720-ті – 1800 рр. – межа епох, тому в суспільстві панує передчуття суспільно-політичних зрушень, це масове хвилювання стало характерним настроєм епохи. В цей період з’являються ревуазні твори(вишукані та витончені твори, які ледь не переходять межі дозволеного до написання у тогочасному суспільстві), для них характерний мотив скепсису – втоми від життя; в цей період перекладаються „Казки 1001 ночі”. Жанри цього періоду: ревуазна повість, новела, галатетно-авантюрний роман, у поезії – жанр мінливої поезії – поезії свята, насолоди життя, дрібниць.

23. Психологічна проза та її значення у розвитку жанру психологічного роману.

Жанрові витоки фр. роману у 18 ст.: психологічна повість, реалістично-побутовий роман ,філософсько-алегоричний роман. Вплив на фр. роман: іспансько-пікарескного роману(Рене Лесаж) та англ.. роману-щоденника (Рево, Маріво).

Пьєр де Маріво: започаткував фр. псих. роман(драматург, комедіограф, романіст, журналіст).

3 періоди творчості: 1)1710 р.р. – період галантного алегоричного роману(«Телемах навиворіт»); 2)1720 р.р. – період драматургії та журналістики; 3)1730 р.р. – псих. романи(«Життя Маріанни», «Успішний селянин»).

«Життя Маріанни» - роман-дискус про рефлексивні диспути.

Основні риси псих. роману: -вплив класицизму(протидія людини своїй долі); -пріорітет почуттів над діями; -пам'ять як засіб розгортання сюжету(«Пристрасті Христові»); -з’являється образ жінки ,яка думає; -образ Маріанни – спостерігач власного стилю мовлення. Маріводаш – типовий для псих. роману стиль мовлення(використання метонімій, метафор).

24. «Енциклопедія» та енциклопедисти: світоглядні позиції та місце у розбудові французької просвітницької літератури.

 У наш час енциклопедистами називають людей, які вирізняються різнобічними знаннями (на відміну від вузько профільних фахівців). Це поняття походить від давньогрецьких слів "enkyklois " і "paideia" і дослівно означає 'навчання за усім колом знань.  А в добу Просвітництва слово "енциклопедисти" мало звуженіше і, сказати б. конкретніше значення. Енциклопедистами називали просвітників (філософів, письменників, політиків), які брали участь у виданні "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел", що видавався, незважа­ючи на численні перешкоди, протягом 1751-1780 років (тобто понад чверть століття!). Головними ідеологами і виконавцями цього грандіозного проекту були засновник і головний редактор Дені Дідро та його перший помічник Д'Аламбер. Вони об'єднали навколо Енциклопедії найвидатніших учених і письменників того часу (переважно антиклерикально й антифеодально налаштованих): Монтескьє, Вольтера, Руссо, Гельвеція, Гольбаха та ін. Виданню передували "Попередні роздуми", написані Дідро і Д'Аламбером, де була створена найпрогресивніша на той час класи­фікація галузей знань, наук. "Попередні роздуми " стали апофеозом науки, закликом до об'єктивного дослідження природи і суспільства, прапором світського, нерелігійного ставлення до реального світу " . Усього було видано 35 томів, де були матеріали, присвячені найрізноманітнішим галузям знань: історії, математиці, філософії, літературознавству та ін. І ось що ще цікаво: ремесла чи не вперше в історії людства були поставлені на один щабель з науками та мистецтвами, про що свідчить вже сама назва видання (раніше вони співвідносилися антитетично: науки та мистецтва - це "високе", а ремесла - це "низьке").  Видання було справою непростою. Передусім, вихід кожного тому викликав шалений спротив майже всесильних тоді святенників (які щодалі більше позбувалися монополії на знання) і можновладців (за­надто багато загальноприйнятих на той час понять в Енциклопедії було переглянуто, зокрема, доцільність влади феодалів, яка до того багатьма сприймалася як Богом дана, одвічна й довічна, була піддана сумніву). Причому, непримиренні до того вороги - католики і янсеністи - виступили проти Енциклопедії єдиним фронтом (так тимчасово перестають гризтися між собою собаки при наближенні спільного ворога - вовка). Тож не дивно, що час від часу видання заборонялося. 1752 - заборона Королівською радою перших двох томів за те, що там було "багато положень, спрямованих на знищення королівської вла­ди, зміцнення духу незалежності й бунтарства і своїми темними й двозначними висловами закласти основи помилок, псування моралі й безвір'я ". 1757 - повторна заборона видання (з великими труднощами після заборони 1752 року енциклопедисти добилися дозволу на продовження видання), цього разу вже урядом, та ще й заборона продажу тих семи томів, що на той час вийшли. І наступний, восьмий, том по­бачив світ лише через вісім років! Воістину, через терни - до зірок. Крім того, не було єдності й у таборі самих енциклопедистів. Осо­бливо яскраво розбіжності в їхніх поглядах виявилися після виходу згаданого вже сьомого тому, де була стаття Д'Аламбера "Женева", через яку її автор врешті решт вийшов зі складу редколегії. Ще б пак, адже проти нього виступили не лише церковники (католики образи­лися на занадто позитивно оціночний опис скромного способу життя протестантських женевських святенників, що було різким контрас­том розкошам, якими оточило себе католицьке французьке духовенс­тво), а й самі енциклопедисти. Так, вже знаменитий на той час Жан Жак Руссо посварився з Дідро й відмовився від подальшої співпраці з енциклопедистами через ту саму статтю. Правда, його обурили не компліменти протестантам, а пропозиція Д'Аламбера відкрити в Же­неві театр, що, на думку Руссо, могло негативно вплинути на мораль­ність женевців. Отож Д'Аламбер назавжди вийшов зі складу видавців Енциклопедії, а Дідро мужньо продовжив справу один. До того ж видання Енциклопедії було справою надзвичайно скла­дною із суто матеріальної точки зору. Дідро часто закладав для цієї справи свої особисті гроші. Ходили навіть чутки, що в нього від пога­ного харчування, зумовленого постійним браком грошей, помирали діти. Принаймні, з постійних злиднів, за великим рахунком, його в решті решт визволив тільки неординарний крок російської імперат­риці Катерини II: вона купила особисту бібліотеку француза, зали­шивши її йому в пожиттєве користування, і книжки були вивезені до Росії лише після смерті філософа. Але, до честі Дідро, який був і батьком ідеї, і найголовнішим її виконавцем, він довів справу до завершення. Видання Енциклопедії стало визначним явищем в інтелектуально-ідеологічному, духовному житті не лише Франції, а й усього світу.