59. Семантика завершення «Страждання молодого Вертера»: інтертекстуальне прочитання самогубства Вертера.

У «Стражданнях молодого Вертера» бюргерське оточення, зображуване Гете має характерні прикмети часу, незважаючи на всю умовність сентиментального роману в листах. Розкриваючи внутрішній світ свого героя, його переживання викликані нещасливим коханням, поет разом з тим малює той соціальний фон - приниження положення бюргерства у феодальній Німеччині, - який зумовив трагічну розв'язку роману. Самогубство Вертера можна зрозуміти як протест, якщо не проти суспільних відносин, то проти традиційної моралі і офіційної релігії. Роман чудово передає пануючу у Німеччині напередодні Французької революції задушливу суспільну атмосферу, яка породжувала в частині німецької інтелігенції мрійливість, байдужість до всякого діяльного життя і як наслідок цього - до самого життя. Популярність роману Гете була величезною, і самогубство його героя викликала безліч наслідувань. «Горесті молодої Вертеріни»1775, «Мазури або молодий Вертер»1775, «Горесті молодого франконця, генія»1777, «Листи Шарлотти, написані під час знайомства з Вертером» 1788, «Шарлотта та Вертер»1787, «Рос. Вертер»1802

60. «Фауст»:витоки й модифікація сюжету. Проблема визначення жанру «Фауста».

Образ Фауста – не оригінальний винахід Гете. Цей образ виник у надрах народної творчості і тільки пізніше увійшов у книжну літературу. Герой народної легенди Іоганн Фауст – образ історичний. Він скитався по містах протестантської Німеччини у бурхливу епоху Реформації та був магом-чорнокнижником. Народ симпатизував Фаусту і тому 1587 р. у Франкфурті виходить книга під назвою «Історія доктора Фауста, відомого чорнокнижника» І. Шпіса. І. Шпіс засуджує життя Фауста та вважає його безбожником, він хоче показати, що людська самовпевненість призводить до пагубних нааслідків. Тим не менш, праця І. Шпіса лише примножила популярність доктора Фауста і вже 1599 р. виходить «Історія доктора Фауста», яку написав Г. Відман. Проте не лише ці книги вплинули на написання «Фауста» Гете. Історія про Фауста була відома Гете і за театральною обробкою твору К. Марло «Трагічна історія доктора Фауста» (1588), яку він бачив у дитинстві. Пізніше, в епоху німецького Просвітництва, образ Фауста привернув увагу Лессінга, який першим задумав завершити драму не попаданням героя до пекла, а радістю небесних сил за справжнього шукача істини. Смерть завадила Лессінгу так закінчити задуману драму, і її тема перейшла у спадок молодшим поколінням німецьких просвітителів – поетам «Бурі та натиску». Майже всі генії написали свого Фауста, але загальновизнаним його творцем був та залишився лише Гете. Жанр «Фауста» визначають неоднозначно. Називають і діалогізовану епічну поему (оскільки присутні описи величних людей та подій, які зосереджені на одному герої), і трагедію( наявність трагічного конфлікту), і драматичну поему (віршована форма твору), а також універсальний твір (тематика твору зрозуміла, актуальна у всіх країнах, у всі часи тощо). Таким чином, це питання і досі залишається відкритим.