61. Поняття «фастівська людина», образ Фауста як архетип.

"Фаустівська культура", "фаустівська душа" – ключові поняття концепції О.Шпенглера, у яких розгортається авторська міфологема сучасної культури і душі західної людини. У фаустівській культурі, на думку філософа, усе зводиться до проблеми "Я". Сучасна людина усвідомлює себе не як частину єдиного духу, певного магічного МИ, а як відокремлене, войовниче Я, що прагне самоствердження та безмежної свободи. Це Я загублене у безкінечності.. Це "трагічна душа" у світі без Бога та істинної віри, що залишена сама собі; вона приречена на "вічну невирішеність". Надзвичайна потреба фаустівського Я у "вирішенні" перетворила сучасне мистецтво на засіб самозвинувачення, каяття й безкінечної сповіді. Ці поняття проявляються у такому жанрі як Ich Drama. Останній акт життя багатьох героїв такої драми – це перемога над самим собою, самовбивство, яке сприймається як звільнення від тяжкості буття.

62. Образ спокусника у „Фаусті”: його функції, засоби зображення.

В епоху Відродження людина пройнялася вірою у свою всемогутність, що викликало новий вибух церковної диктатури і вилилось у вогнища інквізиції, направлених на вияв і знищення демонів. Тоді з’явилось безліч легенд про угоду людини з нечистим, серед яких і легенда

про доктора Георгія Фауста, яка у безлічі перекладів стала духовно рідною цілій Європі.

Але Фауст був героєм саме для Ґете, бо жив у ньому протягом шістдесяти років. Все життя за ним

ішла тінь Мефістофеля, як його внутрішній голос, як його друге «я».

Мефістофель уособлює всі пориви Фауста, його прагнення до повноти життя. Фауст готовий віддати душу за цю повноту, за те, щоб вимовити: «Спинися, мить! Прекрасна ти!». Але саме Мефістофель є уособленням усього зла, яке живе в Фаусті. Отже, коли Фауст живе пориванням,— він із Мефістофелем заодно, а коли його об лягають сумління,— він розходиться з Мефістофелем, як із чимось потворним і ганебним. Ґетівський Мефістофель завжди різний, суперечливий, то привабливий, то відразливий. Без Мефістофеля неможливою була б подорож, яку здійснив Фауст, бо спокусник служить йому деякий час поводирем, коментатором та компаньйоном.

Мефістофель, для якого мета виправдовує засоби, готовий все вирвати з корінням — у цьому ж його суть. Власне кажучи, Фауст подолав духа заперечення і зневіри творчою працею, в якій Мефістофель не бачить смислу, вважаючи перемогу за собою. Для Мефістофеля вся міра життя людини в тому, щоб поставити на її душі печать. У боротьбі за душу людини Мефістофель постає метушливим і розгубленим.

63. Стосунки людина-диявол (спокусник) в системі Просвітництва: роль та положення людини.

У «Фаусті» Й.В. Гете Фауст підкорює Мефістофеля, володарює ним. Все, що Фауст наказує робити Мефістофелю, то він і виконує. У «Кульгавому бісі» Лесажа Асмодей теж виконує накази Клеофаса. У цих творах як таких стосунків людина-диявол немає. А от у Казота «Закоханий диявол» стосунки людина-диявол присутні. Вельзевула перетворюється у дівчину і наказує Альвара за зухвальство.