56. Особливості поезії р. Бернса: проблематика та поетика.

Р. Бернс – найгеніальніший поет. Так стверджував Вальтер Скотт про бідного селянина, творчість якого формувалася під впливом двох національних культур: англійської та шотландської. Поетичні здібності Бернса проявилися рано: перший вірш про світле юнацьке кохання («Прекрасна Неллі»)написав він у 15 років. 1786р. вийшов його перший невеличкий збірник віршів «Кільмарнокський томик». Взагалі, у ранніх поетичних доробках Бернса чітко видно знайомство з поезією Поупа, Джонсона та інших представників просвітницького класицизму. Проте, Бернс ніколи не наслідував інших поетів, він створив свою власну поетичну традицію. Основа його поезії – фольклор, через який він чудово об’єднав голос народу зі своїм поетичним «Я». Головні теми його поезії – любов та дружба, людина та природа. Разом з тим, у віршах поета дуже рано були осмислені конфлікти особистості і народу з суспільним насиллям та злом. У віршах Бернса часто висміювалося релігійне розуміння життя («Погребальна пісня», «Молитва святоші Віллі», «Телець»). Бернс також замислювався про причини суспільної нерівності. У поетичний світ Бернса разом з ліричним «Я» ввійшли життя та долі його рідних, близьких, друзів. Закоханість у життя, щирість почуттів – все це оспівує поезія Бернса. Вже його ранні вірші наповнені глибокими думками про час, про життя, людей, любов, розлуку, печаль. В той же час виникають такі вірші як : «Джон Ячмінь», «Чесна бідність», «Веселі жебраки». Пізніше, з’явилися: «Дерево свободи», «Пісня смерті» та ін. Вони були створені у роки Великої французької революції.

57. Жанрове оформлення філософської повісті в творчості Вольтера.

Філософія – це особлива манера аналітичного викладу певних проблем, форма рефлексії, тобто певний тип дискурсу.

Характерні риси:

-Раціоналістична заданість сюжету

- тезисність основного конфлікту

- полемічна спрямованість

-подвійне художнє завдання письменника – пародіювання романічних кліше та спростування певної філософської тези

-ілюстративність сюжетних ситуацій та образів

-головні персонажі не люди, а ідеї

-використання прийому ім’я – образ (Кандид, Простак)

58. Явище сентименталізму в контексті культури Просвітництва: значення теми почуттів в епоху розуму, парадокс чи логічне доповнення.

Сентименталізм - напрям у європейській л-рі 2-ої половини 18 ст. – поч.. 19 ст., що розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціональним нормативам класицизму та властивому добі П. культу абсолютизованого розуму. Соціокультурна ґенеза сентименталізму передбачена розчаруванням у «великій», універсальній історії, інтересом до приватної сфери людського життя. Сентименталізм – це реакція «почуття» на «розум», визнання серця найбільш надійним для людини, незалежно від її соціального стану; пріоритет природності та чуттєвості в людині; зародження елементів романтичного світовідчуття; перехідний напрям (до Романтизму) не закріплений єдиним маніфестом або теоретичною програмою. С. Річардсон, Л. Стерн «Сенттиментальна подорож»