46. Особливості ранньої драматургії французького Просвітництва (Маріво, Лесаж).

Процес демократизації суспільства в епоху Просвітництва створив новий драматургічний жанр - міщанську драму, творцями якої у Франції були Дідро, Седен, Мерсьє. Міщанська драма ознаменувала собою перемогу просвітницького реалізму, наближення тематики творів драматургії до повсякденної дійсності. Основним змістом нового жанру була критика вад дворянського суспільства, протиставлення їм ідеалів третього стану. Особливо показовим в цьому відношенні був жанр "слізної комедії", де поєднувалися принципи класицистськой комедії і англійської міщанської драми, де компромісно вирішувалися протиріччя між дворянами і буржуазією. Одночасно на французькій сцені підтримувалася комедійно-сатирична традиція. Так, Лесаж в комедії "Тюркаре" критикував не лише дворянство, що розкладалося, але і лихварську буржуазію. Він прагнув створити комедії для масового народного театру. елике місце в розвитку театру епохи Просвітництва у Франції займали ярмаркові і бульварні театри . Жанром ярмаркового театру стали пантоміми, фарси, мораліте, дійства яких будувалися на мистецтві імпровізації. Вони часто сатиричного плану, з елементами гротеску і буфонади, наповнені грубуватим гумором. У століття Просвітництва, сюжети арлекінад черпалися в п'єсах Лесажа, з чиїм ім'ям пов'язаний розквіт ярмаркового театру. З розвитком капіталізму ярмарковий театр прийшов до занепаду. На грунті народного французького театру з середини 18 ст. виникли театри бульварів, що грали жанрові побутові п'єси на сучасному матеріалі, часто розважального характеру, з любовною інтригою, обов'язково загальнозрозумілі і розраховані на широкого глядача. Проте саме ярмаркові і бульварні сцени підготували ряд нових жанрів, які потім сприяли розвитку театру в епоху Великої французької революції 1789 -1793 рр.

47. Жанрова специфіка просвітницького класицизму в трагедіях Вольтера.

Класицизм – напрям у європейській літ-рі та мистецтві ,який уперше заявив про себе в італійській культурі 16 ст., а розквіту набув в абсолютистській Франції 17 ст. (розповсюджений у монархічній Європі до поч.. 19 ст.).

Просвітницький класицизм існував протягом XVIII ст., ставши панівним наприкінці століття. Класичний образ людини, яка свідомо ставиться до себе і навколишнього світу, був співзвучний позиції просвітників. Проте останні змінили соціально-політичну орієнтацію та поглибили ідейну основу класичного твору. Зокрема, Вольтер - послідовник театральних традицій XVII ст., прихильник Мольєра, написав 52 п´єси та 27 трагедій, пронизаних ідеєю віротерпимості, засудженням релігійного фанатизму, абсолютистського гніту та клерикалізму ("Задіг, або доля", "Кандід, або оптимізм", "Історія мандр Скарментадо", "Фанатизм, або Магомет Пророк", "Меропа" та ін.).

культивував аристократичні жанри

останній непересічний представник класичної трагедії

Всього 28 трагедій:

“Едіп” (1718), “Брут” (1730),

“Цезар” (1735), “Магомет” (1741)

Процес згасання аристократичної культури – трансформація класичної трагедії:

Раціоналістична холодність  елементи чутливості

Скульптурна чіткість  романтична живописність

Античні персонажі  екзотичні персонажі (скіфи, китайці, лицарі та ін.)

“нова драма” – “гібридна” – прийом змішання трагічного і комічного

Вольтер протистоїть вторженню на сцену плебеїв – але згодом - “демократичний театр”

Врешті-решт – буржуазні п'єси “Право сеньйора”