- •Педагогіка – наука, практика, навчальна дисципліна.
- •Основні категорії педагогіки та зв'язок між ними.
- •Система педагогічних наук.
- •Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •Методологія педагогіки.
- •11. Теоретичні методи нпд
- •Методи науково-педагогічних досліджень.
- •12. Статистико-математичні методи нпд.
- •13. Інтегративні методи нпд.
- •14. Закони та закономірності педагогічного процесу.
- •17. Принципи та правила педагогічного процесу.
- •18. Принципи гуманізації, пріоритету загальнолюдських цінностей, поєднання поваги та вимогливості до особистості учня, принцип педагогічного оптимізму.
- •20. Принципи культуро відповідності, народності та інтеркультурності пп.
- •22. Принципи системності пп, його цілеспрямованості, результативності, ефективності, оптимального поєднання змісту, методів та форм педагогічного процесу.
- •23. Принцип соціальної зумовленості педагогічного процесу, його зв’язку з життям та суспільно корисною працею.
- •25. Принципи самодіяльності, творчої активності, та саморозвитку.
- •24. Принципи науковості, послідовності, доступності, наочності та зворотного зв’язку в педагогічному процесі.
- •26. Взаємозв’язок між законами, закономірностями, принципами та правилами педагогічного процесу.
- •27. Поняття цілі та задач педагогічного процесу. Дерево цілей.
- •28. Ціль пп як системо утворююча величина, як напрямок розвитку, як прогнозований результат педагогічного процесу.
- •30. Дидактика як педагогічна теорія навчання.
- •32. Зміст навчання, його основні компоненти та зв'язок між ними.
- •35. Досвід творчої діяльності як компонент змісту навчання.
- •36. Пізнавальна проблемність та умови її використання у навчанні.
- •39. Досвід емоційно-ціннісних відносин як складова соціального досвіду та компонент змісту навчання.
- •31. Навчання як дидактична категорія.
- •33. Знання як компонент змісту навчання.
- •37. Оцінювальна проблемність у навчанні.
- •34. Способи діяльності (уміння і навички) як компонент змісту навчання.
- •38. Організаційно-виробнича (практична) проблемність у навчанні.
- •49. Цілісність педагогічного процесу.
- •40. Документи, що визначають зміст освіти в сучасній школі: навчальні плани, програми, підручники.
- •41. Методи навчання як дидактична категорія.
- •50. Форми навчання як дидактична категорія.
- •52. Організаційні форми навчання.
- •42. Класифікації методів навчання.
- •43. Словесні методи навчання.
- •44. Наочні методи навчання.
- •45. Практичні методи навчання.
- •46. Класифікація методів навчання за складом соціального досвіду.
- •51. Форми організації навчання.
- •54. Урок як основна організаційна форма навчання в сучасній школі. Його структура, типи та види.
- •47. Цілепокладання в навчально-виховному процесі.
- •57. Комплексний аналіз уроку.
- •56. Педагогічний аналіз уроку, його типи та види.
- •58. Структурний аналіз уроку.
- •60. Семінарські заняття як організаційна форма навчання.
- •61. Лабораторні та практичні заняття.
- •62. Навчальна екскурсія.
- •63. Домашня навчальна робота.
34. Способи діяльності (уміння і навички) як компонент змісту навчання.
Уміння – це узгоджена система розумових та практичних дій, спрямованих на досягнення ясно усвідомленої мети. Уміння – це знання в дії.
Навичка – це точна, безпомилково виконувана діяльність, що в силу багаторазового повтору стала автоматичною. Навички являють собою автоматизований компонент уміння.
Уміння та навички формуються в процесі багаторазового повторення діяльності. Розглядаючи способи діяльності як дидактичну категорію, треба зауважити на їх загальнонауковий, а не конкретно предметний характер, бо формування умінь і навичок приводить до появи певних механізмів діяльності, що будуть працювати далеко за тимчасовими та просторовими межами школи й навчання. Уміння і навички розподіляють на чотири групи:
Загально навчальні: читати, писати, рахувати, конспектувати, складати план, тези, анотації, працювати з комп’ютером. Вони формують механізм учіння.
Інтелектуальні: виділяти головне, аналізувати, порівнювати, систематизувати, узагальнювати. Вони формують механізм пізнання світу і себе в ньому.
Комунікативні: способи діяльності , що базуються на умінні спілкуватися з різними людьми в різних ситуаціях. Сюди входить навчання вербальної (за допомогою усного й письмового слова) та невербальної (за допомогою міміки, погляду, жесту, пози) комунікації. Це володіння монологічним, діалогічним, полі логічним мовленням. Це уміння говорити й слухати, задавати питання та відповідати на них, мати свою позицію та відстоювати її. Вони формують механізм спілкування.
Спеціальні уміння і навички, що стосуються конкретного навчального предмета, розривають його суть і специфіку, дають у руки інструментарій пізнання визначеної ділянки дійсності.
38. Організаційно-виробнича (практична) проблемність у навчанні.
Практична проблемність одержала свою назву завдяки власній суті, яка полягає в тому, що нових знань дитина не отримує, а переносить раніше засвоєні знання в нову ситуацію, застосовує їх на практиці. При цьому розвивається практичне мислення, що дозволяє використовувати весь арсенал наявних знань у будь-якій практичній ситуації та оптимально сполучати теорію з практикою.
Для підвищення ефективності проблемного навчання необхідно:
Користуватися всіма типами проблемності в їх сукупності, виділяючи провідну для кожного вікового періоду. Під нею розуміється проблемність, з якою діти справляються самостійно, без допомоги вчителя.
Повинна застосовуватися на кожнім уроці, а не раз у тиждень, тому що тоді це буде методичний прийом, а не проблемне навчання як дидактична цінність.
Проблемність повинна постійно ускладнюватись, створюючи поле інтелектуального напруження для кожного учня. Це потребує індивідуального та диференційного підходів до її реалізації.
Засвоєння певного мінімуму, що став би стартовим майданчиком для подальшого розвитку.
5-7 хвилин для вирішення комплексної проблемної задачі. Це дозволяє бачити відомі й знаходити невідомі зв’язки.