26. Взаємозв’язок між законами, закономірностями, принципами та правилами педагогічного процесу.

Закони й закономірності педагогічного процесу тісно пов’язані між собою. З усесвітніх законів витікають загальні, а з них – специфічні. На специфічних базуються наступні, що містять у собі їх дію, і в окремих випадках можуть розглядатися, як закономірності, тобто, мають таку властивість як відносність. Безвідносні лише усесвітні закони.

Закони й закономірності об’єктивні , як об’єктивні, як об’єктивний зв'язок, який вони описують. Їх не можна замінити чи скасувати. Їх дію потрібно пізнати та врахувати в практичній діяльності.

Відбиваючись в суспільній та індивідуальній свідомості, закони та закономірності трансформуються в принципи і правила, що стають керівництвом до дії. На відміну від законів і закономірностей, принципи та привила мають суб’єктивний характер, тому що їх носієм є суб’єкт, у ролі якого може виступати як окрема людина (чи група людей), так і суспільство в цілому. Зміна суспільного ладу завжди несе з собою зміну провідних принципів педагогіки.

27. Поняття цілі та задач педагогічного процесу. Дерево цілей.

Мета – ідеальне уявлення про результат діяльності. Ціль об’єктивна за своїм походженням, тому що породжується обставинами реального життя, і суб’єктивна одночасно, тому що створюється свідомістю суб’єктів. Без мети педагогічний процес неможливий (принцип цілеспрямованості педагогічного процесу). Мета є ключовим поняттям педагогіки, а її визначення – центральним моментом створення педагогічної теорії, концепції, системи. Ціль повинна бути конкретною, реальною і досяжною. Саме ці параметри характеризують мету як прогнозований результат.

Ціль педагогічного процесу – це прогнозований його результат, на досягнення якого спрямовані зусилля педагога. Вона повинна бути досить узагальненою, щоб спрацювати на рівні всього педагогічного процесу, а не тільки окремого його моменту. Відносність мети педагогічного процесу говорить про ієрархічну залежність між конкретними цілями різного рівня. Ціль більш низького порядку стосовно мети більш високого порядку виступає як задача.

Задача ПП – це більш конкретна мета, або ціль у зазначених умовах.

Відносність мети та задачі говорить про те, що одна й та сама теза в залежності від її розгляду може виступати як у ролі мети, так і в ролі задачі. Розгалуження кожної мети призводить до так званого «дерева цілей» (таксономія цілей) педагогічного процесу. Визначення мети пед. процесу являє собою ключову ланку педагогічного ціле покладання та ціле реалізації, як єдності теоретичної та практичної сторін педагогічного процесу.

Ціль педагогічного процесу – формування особистості, готової до самореалізації в основних сферах життєдіяльності (родина, робота, суспільство, дозвілля), у соціально-економічних умовах, що змінюються, на основі турботи про здоров’я (фізичне та психічне), моральність і розвиток здібностей дитини. Досягнення цієї мети можливе при вирішенні наступних завдань:

1. Дати кожному школяреві рівень освіченості, що відповідає ступеню навчання;

2. Забезпечити індивідуальний розвиток, стимулювати творчу активність, отримання досвіду особистих досягнень, найбільш повну самореалізацію в різних видах діяльності.

3. Сформувати систему моральних цінностей, спрямованих на досягнення особистого благополуччя в тісному зв’язку з благополуччям інших і суспільства в цілому.

4. Забезпечити всіляку турботу про здоров’я дитини та її соціальну захищеність.

Педагогічний процес можна розглядати як навчально-виховний. Тому цілі й задачі навчання:

1. Передача та засвоєння соціального досвіду: передача та засвоєння знань, формування умінь і навичок, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісних відносин.

2. Формування механізмів: учіння, пізнання світу та себе в світі, спілкування, творчості (виходу за межі свідомого)

3. Формування світогляду як засвоєння сукупності знань про світ та формування особистого ставлення до цих знань.

Цілі та задачі виховання:

1. Формування особистості: формування сукупності відносин (до себе, до людей, до діяльності, до цінностей, до природи), формування особистісних якостей як основних характеристик перелічених відношень

2. Соціалізація особистості: самореалізація в основних сферах життєдіяльності (у родині, на роботі, в суспільстві, під час дозвілля), формування соціальних ролей, створення зв’язків та контактів.

3. Задоволення потреб дитини: інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних, трудових.

4. Компенсація наявних недоліків особистісного, соціального та внутрішнього планів розвитку.