43. Словесні методи навчання.

1. Розповідь являє собою монологічний виклад навчального матеріалу, що застосовується для послідовної, систематизованої, образної, дохідливої подачі певної інформації. Цей метод застосовується на всіх етапах шкільного навчання. З часом змінюється лише його характер, обсяг, тривалість і призначення.

● За характером викладу розповіді бувають літературно-художніми, описовими, фантастичними, науковими,

● За дидактичними цілями: вступними, ще передують викладу основного матеріалу, розповідними, що подають основний навчальний матеріал, і підсумковими, що узагальнюють певний відрізок навчання,

● за функціями: навчальні, виховні та активізуючи.

Розповідь може ґрунтуватися як на достовірних науково перевірених фактах, так і на особистих спостереженнях оповідача. Вона повинна бути логічно побудованою, включати достатню кількість яскравих і переконливих прикладів, викладатися доступною мовою, включати елементи особистої оцінки подій та фактів, а також особистісного ставлення вчителя до того, про що йдеться.

2. Пояснення – це монологічне тлумачення понять, законів, правил, істотних властивостей досліджуваного об’єкта чи явища. Воно вимагає точних, ощадливих формулювань, аргументованих доказів і послідовних міркувань. Пояснення використовується найчастіше при навчанні предметам природничо-математичного циклу, при вирішенні задач, доказі теорем. При розкритті причинно-наслідкових зв’язків у природних і суспільних явищах. Цей метод широко використовуються при роботі з усіма віковими категоріями школярів. Призначення методу жадає від учителя бездоганної логіки викладу, чіткого формулювання завдань, послідовного розкриття зв’язків, аргументації та доказовості суджень, використання порівнянь, зіставлень, аналогій, залучення яскравих прикладів, що запам’ятовуються.

3. Інструктаж націлений на роз’яснення ходу наступних робіт, прийомів їх виконання та попередження можливих помилок. Під час інструктажу монологічний виклад у разі потреби сполучається з показом наступних дій. Від пояснення інструктаж відрізняється своєю конкретністю, практичністю та стислістю. У залежності від часу проведення інструктажу на занятті, він буває вступним, що проводиться на початку заняття, заключним – наприкінці, та поточним, що відбувається в процесі виконання певних робіт. Вступний і заключний інструктажі проводяться фронтально, поточний – індивідуально в разі потреби, або фронтально, коли більшість дітей неправильно виконують дію.

4. Лекція – це монологічний спосіб викладу об’ємного цілісного блоку інформації. Від інших лекція відрізняється широтою охоплення матеріалу, системним характером його викладу та тривалістю. Лекція читається відповідно до плану, наприкінці – висвітлення узагальнюючих висновків. Реалізація передбачає кіль кількаразове повторення основних положень теми, виділення головного. Основним організаційним моментом лекції є налагодження контакту з аудиторією. Лекції бувають вступними, коли вони дають повний тематичний тезаурус із основними зв’язками між його компонентами; поточними, що розкривають найбільш складні проблеми обраної теми; підсумковими, що узагальнюють та систематизують раніше отриманні знання; оглядовими, що стисло повторюють вивчений курс. Застосування лекції як методу навчання дозволяє включати дітей в осмислені пошуки додаткової інформації, необхідної для вирішення навчально-пізнавальних проблем та виконання тематичних завдань, проведення самостійних дослідів і експериментів, наближених до науково-дослідницької діяльності. Це стає можливим завдяки сполученню лекції із семінарськими та практичними заняттями.

5. Бесіда – це діалогічний метод навчання, використання якого спрямоване на передачу та засвоєння навчального матеріалу, що відбувається за допомогою системи ретельно продуманих питань та відповідей. Питання повинні бути лаконічними, змістовними, зрозумілими дітям, такими, що передують певній розумовій діяльності та потребують обґрунтованих відповідей. Відповіді повинні узгоджуватися з поставленим питанням, бути коротким, обґрунтованими та переконливими. Успіх бесіди як методу навчання у значній мірі залежить від контакту вчителя з класом. Види бесід: вступні, поточні та підсумкові бесіди, бесіди повідомлення нових знань такі, що використовуються для закріплення вже існуючих знань та умінь, узагальнюючі, такі, що систематизують, і контрольно-корекційні. За характером пізнавальної діяльності вони можуть бути репродуктивними та пошуковими; за логічним шляхом пізнання – індуктивними, дедуктивними та традуктивними. Під час фронтальної бесіди вчитель взаємодіє з усіма учнями, під час індивідуальної – з одними. Одним із різновидів бесіди є співбесіда.

6. Навчальна дискусія являє собою полі логічний спосіб навчання школярів, який реалізується в процесі обговорення проблеми, що має кілька варіантів рішення. Навчальна дискусія сприяє розвитку критичного мислення та полі логічного мовлення. Вона формує механізми міжособистісного спілкування, забезпечує умови для самореалізації та самоствердження школярів у навчальній діяльності. Його задача – керуючи навчально-пізнавальними процесами, зберігати та врівноважувати диспозицію сторін, що дискутують, і формувати культуру міжособистісного спілкування школярів. Перевагами є високий рівень активності її учасників, реальне формування вищих умінь.

7. Навчальна конференція поєднує в собі монологічний, діалогічний і полі логічний способи навчання. Як правило, вона проводиться в разі потреби комплексного розгляду особливо важливих і об’ємних проблем. Вона проводиться в разі потреби комплексного розгляду особливо важливих і об’ємних проблем. Для проведення конференції складається її програма, в якій подається проблема, що розглядається, режим роботи, тематика виступів, їх черговість та виступаючі. Роль вчителя полягає у ретельній підготовці як на змістовному, так і на технологічному рівнях. Під час конференції він виконує роль її ведучого й обов’язково готує заключне слово.

Письмове слово, що лежить в основі методів навчання, повинне бути лаконічним, змістовним, однозначним, зрозумілим учням. В основі реалізації словесних методів лежить згортання і розгортання інформації, що у великій мірі сприяє не тільки її засвоєнню, а й розвитку розумових процесів.

1. Конспектування – це коротке, систематизоване, іноді схематичне відображення прочитаної чи почутої інформації.

2. Складання плану тексту дозволяє зберегти логіку та послідовність викладу матеріалу, позбувшись його деталей. План може бути простим і складним.

3. Анотування – це короткий суттєвий виклад тексту. В основі – виділення головних думок, збереження структурної залежності між ними, визначення адресної належності матеріалу.

4. Реферування – це коротке систематизоване подання інформації з обраних джерел або добір інформації з визначених проблем. У результаті реферування літератури з обраної проблеми при відповідному її опрацюванню пишуться автореферати.

5. Рецензування – це процес експертної оцінки виконаної роботи, в результаті якого пишеться рецензія як розгорнута мотивована оцінка дослідницької роботи з адресними пропозиціями та рекомендаціями.

6. Цитування – це дослівне подання частини тексту, що дозволяє аргументувати свої висновки думками інших людей.

7. Тезування – це короткий виклад думок оповіді, виступу, тексту, витриманий у стверджувальній формі. Тези намічають основні проблеми, що будуть докладно висвітлені в доповіді, виступі.