25. Принципи самодіяльності, творчої активності, та саморозвитку.

1. Принцип самодіяльності базується на діяльнісному підході до навчання та виховання. Змістовною метою навчально-виховного процесу є передача соціального досвіду та формування особистості. Технологічна ж ціль полягає у підготовці школярів до самоосвіти (самонавчання та самовиховання). Даний принцип говорить про те, що педагогічний процес повинен базуватися на самодіяльності дітей, в основі якої лежать механізми учіння, пізнання та спілкування.

2. Принцип творчої активності говорить про необхідність формування четвертого механізму – механізму виходу за межі відомого, механізму творчості. Для повноцінної підготовки до життя людини, що підростає, потрібно її навчити не лише відтворенню того, що вже є, відомого, але й створенню нового, навчити творчості. Є два шляхи створення нового – це шлях прирощення (еволюційний) і шлях заперечення (революційний).

3. Принцип саморозвитку. Вдосконалюючи все навколо, людина повинна вдосконалювати себе, тобто, перейти на рівень саморозвитку. Механізм пізнання світу, повинен перетворитися на самопізнання, оцінювання інших – на адекватну самооцінку, результатом якої має стати самокорекція, що відбувається шляхом вияву нестатків та саморозвитком особистісного позитиву.

24. Принципи науковості, послідовності, доступності, наочності та зворотного зв’язку в педагогічному процесі.

1. Принцип науковості говорить про те, що педагогічний процес повинен здійснюватись відповідно до науково обґрунтованих вимог, що ставляться до процесу в цілому, до його складових частин, учасників та до їх взаємодії.

В основі педагогічної діяльності лежать

● знання і використання наук про людину

● оволодіння інформацією про новітні досягнення в області людинознавства (валеологія, екологія, біоенергетика)

● досконале знання науки, що лежить в основі навчального предмету, використання нових її досягнень під час викладання предмету. Принцип науковості являє собою чітке виконання таких вимог як доступність, систематичність і послідовність, наочність, міцність засвоєння, контроль та облік результатів.

2. Принцип систематичності та послідовності націлений на збереження змістовної та процесуальної наступності педагогічного процесу. Кожне педагогічне явище є логічним продовженням попереднього й основою для наступного. Цей принцип потребує ведення педагогічного процесу в певному порядку. Він вимагає відповідної змістовної та технологічної побудови процесу засвоєння соціального досвіду. Для цього матеріал, що вивчається, поділяється на логічні частини, визначається змістовна й методична черговість їх засвоєння. Всередині кожної теми визначаються змістовні центри (головні поняття, ідеї, дії), встановлюються зовнішні та внутрішні зв’язки між окремими частинами й усередині них. Тобто, матеріал і процес його засвоєння систематизуються.

3. Принцип доступності вимагає організації навчально-виховного процесу відповідно до якості і рівня підготовленості дітей до навчання, що виключає фізичне, інтелектуальне й моральне перевантаження учнів. Він потребує такого добору навчального матеріалу й організації викладання, що дозволять працювати в зонах актуальної дії та найближчого розвитку дитини.

4. Принцип наочності Я.А. Коменський назвав «золотим правилом дидактики», наголошуючи цим на його виняткове значення для педагогічного процесу. Цей принцип потребує доцільного комплексного залучення під час навчання всіх органів чуття. У педагогічному процесі цей принцип реалізується шляхом:

● застосування різних видів наочності: внутрішньої (образи, створювані в душі дитини), зовнішньої, котра підрозділяється на природну (реальні предмети), експериментальну (досліди, проби, експерименти), об’ємну (муляжі. макети), образотворчу (малюнки, картини, фотоматеріали), символічну (карти, графіки, формули), звукову

● використання наочних методів навчання (ілюстрація, демонстрація, відеометод)

● дотримання умов ефективного засвоєння знань (створення образу, перетворення його на сигнал).

5. Принцип зворотного зв’язку, обліку та контролю в педагогічному процесі. Будь-який процес, в основі якого лежить взаємодія двох сторін, може бути розглянутий як з позиції прямого, так і зворотного зв’язку. Прямий зв'язок характеризує вплив учителя на учнів. Він залежить від кількості і якості інформації, яку видає вчитель для засвоєння учням, його методичної грамотності, комунікативних здібностей. Зворотний зв'язок – це відгук учнів на вплив учителя.

Для того, щоб керувати процесом засвоєння матеріалу, вчитель повинен контролювати його результати, тобто, працювати в режимі зворотного зв’язку. Контроль може бути усним та письмовим; індивідуальним, груповим і фронтальним; прямим і непрямим. Механізм його здійснення полягає в умінні ставити запитання, проводити контрольні та самостійні роботи, навчально-перевірочні тестування, заліки, співбесіди.

6.Принцип амбівалентності ґрунтується на почутті міри у взаємовідношеннях двох сторін.

«Ти сказав правду – я повірив, ти повторив – я почав сумніватися, ти почав стверджувати – я зрозумів, що ти брешеш».