4. Корисність в економічній теорії і проблема її виміру.

К орисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. На думку більшості сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному ви­міру (ординалістська точка зору), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути вимі­ряні тільки порядкове: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би ці блага для задоволення своїх потреб. Існує також точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки немає чітко визначеної оди-ниці виміру. Тому надалі для порівняння різних ко­рисностей використовуватимемо умовні бали, які споживач присвоює благам. Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу кори­сність, іншим може сприйматися як антиблаго. Функ­ція корисності - співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності, якого досяг споживач:

5. Закон спадної граничної корисності блага.

Загальна корисність (ТИ) – корисність, яку отримує споживач від споживання певної кількості блага. Гранична корисність (МИ) – це приріст задоволення, який отримує людина, споживаючи додаткову одиницю товару. Закон спадної граничної корисності блага: при збільшенні обсягів споживання якогось товару ступінь задоволення потреб споживача зростає, а від кожної нової порції він матиме менше задоволення, ніж від попередньої.

6. Еквімаржинальний принцип досягнення вибору та рівновага споживача.

Р івновага споживача - така комбінація придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Еквімаржинальний принцип: споживач, який максимізує свою корисність, ку­пуватиме два види товару таким чином, щоб їх гра­ничні корисності у розрахунку на грошову одиницю піни були рівні.

Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою. Однак може стати­ся, що споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага називається кутовою.

Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від кот­лет заради пиріжків, то крива байдужості матиме ви­гляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівно­ваги до внутрішньої буде взагалі неможливий. Виключно кутовою рівновага споживача буде і то­ді, коли один з товарів є антиблагом. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що прино-сить йому користь, називається точкою насичення. 

7. Вибір споживача з ординалістських позицій.

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг. Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.

Одним з основних інструментів ординалістської концепції виміру корисності є крива байдужості – сукупність точок у просторі двох благ, що представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної кількості обох благ. Їх кількість відкладено по осях системи координат Q­_В та Q­_А, лінії з’єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ і є кривими байдужості. Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (А) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (В) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRS_ВА і обчислюється: MRS_ВА = -∆А/∆В, де ∆А – втрати у споживанні А, одиниць; ∆В – вигоди у споживанні В, одиниць.

Крива байдужості має спадний характер – це відображає ту обставину, що MRS зменшується в міру руху вниз вздовж кривої байдужості, тобто зі збільшенням споживання одного блага замість іншого.

Якщо споживач споживає лише два блага бюджет індивіда буде мати вигляд рівняння:

М = Р_АQ_А +Р_ВQ_В. Вирішимо його відносно Q_А: Q_А = М/ Р_А – Р_В /Р_А×Q_В, де

Р_А – ціна блага А;

Q_А – кількість блага А;

Р_В – ціна блага В;

Q_В – кількість блага В.

Це рівняння називається бюджетною лінією, всі точки якої представляють доступні споживачу при даному бюджеті комбінацію двох благ. Бюджетна лінія має від’ємний нахил; кут її нахилу визначається співвідношенням цін, а віддаленість від початку координат – величиною бюджету. Якщо при фіксованому бюджеті та незмінній ціні блага А ціна блага В знижується (зростає), то нахил бюджетної лінії зменшується (збільшується). Якщо при фіксованих цінах на блага збільшується бюджет споживача, то бюджетна лінія зміщується від початку координат паралельно сама собі. На мал. зображені дві бюджетні лінії, що відповідають одному й тому ж бюджету при різних цінах блага В.

Для визначення асортименту покупок, що забезпечує споживачу максимальну задоволеність при заданих цінах і бюджеті, достатньо на його карті байдужості провести бюджетну лінію, як це показано на мал. 2.8. Точка дотику бюджетної лінії з найбільш віддаленою кривою байдужості вказує на шукаємий набір благ, що купуються. Формальною ознакою досягнення споживачем максимального задоволення при заданому бюджеті є рівняння абсолютного значення граничної норми заміни двох благ співвідношенню їх цін: |MRS_ВА| = Р_В /Р_А, так як в точці дотику бюджетної лінії з кривою байдужості нахил першої (Р_В /Р_А) дорівнює нахилу другої (MRS_ВА).

Гранична норма заміни двох благ характеризує суб’єктивну оцінку еквівалентності цих благ для конкретного споживача, а співвідношення їх цін – об’єктивну оцінку їх еквівалентності. Коли обидві оцінки співпадають, споживач досягає максимального задоволення при своєму бюджеті, тобто опиняється в стані рівноваги.