Питання та завдання до самоконтролю

1. Які форми взаємодії PR зі ЗМІ Вам відомі? Як відбуваються підготовка й проведення прес-конференції.

2. Що передбачає «заслужене» висвітлення в ЗМІ? Як привернути увагу ЗМІ під час виборчих компаній та заслужити сприятливу преси?

3. Назвіть основні обов’язки прес-секретаря.

4. Яких принципів спілкування із працівниками ЗМІ потрібно дотримуватися?

5. Як правильно підготуватися до публічного виступу в ЗМІ? З яких елементів повинен складатися виступ?

Питання для самостійного аналізу та написання творчих есе

1. Підготуйте прес-реліз, дотримуючись основних правил його написання.

2. Уявіть себе в ролі прес-секретаря політичної партії або кандидата. Підготуйте для виступу перед аудиторією основні положення Вашої програми. Для цього можна скористатися програмами політичних партій та блоків, що балотувались в парламент. Обов’язково дотримуйтесь основних правил публічного виступу.

Література

1. Гартон Э. Как давать интервью : несколько практических советов / Э. Гардон // PR-менеджер. – 2010. – № 7 – 8. – С. 51 – 55.

2. Евстафьев В. Как организовать презентацию : ключевые моменты / В. Евстафьев // PR-менеджер. – 2010. – № 4 – 10. – С. 55 – 58.

3. Камерон Г. Кратко о важнейших теориях коммуникации в PR // PR-менеджер. – 2010. – № 9 – 10. – С. 30 – 32.

4. Каролько В. Г. Основы паблик рилейшнз / В. Г. Каролько. – К., 2000. – С. 453 – 493.

5. Мойсеєв В. А. Паблік рілейшнз / В. А. Мойсеєв : Навчальний посібник – К. : Академвидав, 2007. – С. 74 – 91; 102 – 116.

6. Пастухова М., Шевченко Е. Взаимодействие неправительственных организаций и СМИ / М. Пастухова, Е. Шевченко // Практикум по паблик рилейшнз. Тексты : Хрестоматия ; под ред. Н. О. Гордеевой. – Харьков : Изд-во Харьк. нац. ун-та внутр. дел, 2007. – С. 159 – 172.

7. Сикорд С. Пресс-релизы и пресс-киты / С. Сикорд // PR-менеджер. – 2012. – № 3. – С. 2 – 9.

8. Тучков С. М. Как привлечь к себе внимание СМИ (несколько практических советов) / С. М. Тучков // Практикум по паблик рилейшнз. Тексты : Хрестоматия ; под ред. Н. О. Гордеевой. – Харьков : Изд-во Харьк. нац. ун-та внутр.дел, 2007. – С. 199 – 205.

Практичне заняття №5. Використання ПР в лобістській діяльності

1. Сутність лобізму, його значення для демократії

В процесі своєї діяльності організаціям часто доводиться долати недосконалість законодавства та консерватизм чиновників. Тому в демократичному суспільстві вважається цивілізованою практикою впливу на процеси прийняття управлінських рішень. Лобізм – це співпраця з органами влади, її представниками з метою впливу на процеси прийняття законів. Лобізм як особлива система і практика реалізації інтересів організацій та різноманітних груп громадськості шляхом цілеспрямованого впливу на законодавчі та виконавчі органи державної влади став невід'ємною частиною політичного процесу демократичного суспільства. Лобізм є однією з функцій ПР, що застосовуються в соціальному управлінні. Значення це явище можна пояснити наступними обставинами.

Насамперед, лобісти або їх групи виконують важливу функцію посередників між громадськістю та органами держави, інформуючи останні про інтереси окремих груп громадян, стан справ в різних сферах життя. В процесі прийняття законів та втілення їх у життя депутати, а потім урядові чиновники можуть звертатися і, як правило, звертаються за консультаціями і порадами до професійних спеціалістів та експертів.

Крім цього, лобізм здатен доповнювати конституційну систему демократичного правління. Він дозволяє брати участь у прийнятті та реалізації політичних рішень тим групам громадськості, які позбавлені цієї можливості. Особливо це стосується громадян тих виборчих округів, яким не вдається обрати своїх представників до парламенту. Не маючи свого депутата, який би з трибуни парламенту міг заявляти про місцеві проблеми, групи громадськості за допомогою інституту лобіювання можуть самостійно залучати увагу до своїх проблем, впливати на процес їх законодавчого врегулювання.

Лобізм як система впливу на членів законодавчого органу або чиновників державних установ з метою домогтися схвалення або несхвалення ними того чи іншого законопроекту або постанови отримав свою назву від англійського слова lobby, що означає «закрите приміщення для прогулянок, коридор, вестибюль, кулуари». Вважається, що традиція лобізму як специфічного політичного явища походить від часу президентства Уліс Сімпсона Гранта (1869 - 1877 рр.) – прославленого генералу періоду громадянської війни в Сполучених Штатах 1861–1865 рр. Вечорами цей президент зі своєю «командою» мав звичай «розслаблятися» після напруженого робочого дня у вестибюлі одного з готелів. Там його міністри, а також сенатори зустрічалися з різними людьми, вислуховували їх прохання і давали обіцянки (часто не безкорисливо) виконати їх.

Історія розвитку лобізму дійсно була наповнена фактами недозволених методів тиску на законодавців і чиновників. У США, наприклад, незважаючи на те, що конституція цієї країни захищає право звернення (петиції) до уряду і що там давно вже прийняте відповідне законодавство, що регламентує лобістську діяльність, до цього часу часто розглядають лобіювання як спробу маніпулювання законодавчими і виконавчими органами влади. У Радянському Союзі таку діяльність критикували, називаючи її «порочним явищем капіталістичної економіки».

І все ж, лобізм в його сучасних, цивілізованих формах є легальною формою впливу різноманітних кіл та груп суспільства на апарат державної влади, особливо на парламент. Основне завдання демократичного лобіювання –домогтися того, щоб у законодавчих та нормативних актах державної влади враховувалися специфічні інтереси різних груп громадськості і організацій.

За своєю глибинною сутністю лобіювання розширює коло учасників політичного життя та обмежує всесилля апарату державної влади. Функція лобізму як особливого політичного явища базується на фундаментальному праві кожного громадянина демократичного суспільства направляти індивідуальні та колективні звернення (петиції) органам державної влади та посадовим особам. Це право зафіксовано в конституціях всіх демократичних держав світу. У Конституції України (ст. 40) також записано, що «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк».

Одним з головних стимулюючих факторів зростання інституту лобізму є потреба недержавних організацій встановлювати хороші відносини з державними установами та чиновниками. Наприклад, в США з 1975 по 1999 рік кількість зареєстрованих в сенаті лобістів збільшилося з 3000 до 35 000. Кожна третя з великих кампаній з щорічним прибутком понад 100 млн. доларів має власний штат лобістів на столичному рівні. Держава, як відомо, різноманітними шляхами (через економічне законодавство, податкову політику і різного роду контрольні функції) прагне проникнути у всі сфери діяльності приватних організацій та життя окремих громадян. Тому в останні роки зростає кількість корпорацій, громадських об'єднань і груп інтересів, які створюють в межах своїх управлінських структур спеціальні підрозділи з питань зв'язків з органами державної влади на національному та місцевому рівнях. Звідси лобіювання стало частиною функцій ПР.