9. Стан пр в Україні, проблеми розвитку зв'язків з громадськістю

В Україну після проголошення незалежності стали виникати нові політичні та громадські об'єднання, розвивався бізнес. Це стимулювало розвиток ПР-діяльності і ПР-структур. З часом ПР-служби почали створювати фірми, банки, урядові організації, політичні партії. В рамках структур Верховної Ради України, адміністрації Президента, Кабінету Міністрів під вивісками прес-служб почали функціонувати відділи або підрозділи, які виконують функції зв'язків з громадськістю. Такого роду підрозділи створювались і в структурах окремих міністерств і відомств, зокрема МЗС України, МВС Міністерства оборони та ін. Укомплектовують служби зв'язків з громадськістю комерційні банки, інші організації підприємницької діяльності. Проте всі вони мають спільний недолік. Функції цих служб зводяться в основному до інформування громадськості або розповсюдження реклами. Їх переважно прес-посередницька діяльність часто носить безсистемний характер, відрізняючись, як правило, нетривалістю акцій, розрахованих на одноразовий ефект. Не розробляються тривалі програми, розраховані на перспективу, на створення стійкої позитивної репутації своєї організації або установи.

Завдання створення позитивного іміджу державних, політичних, економічних і інших інститутів українського суспільства, доброзичливого ставлення громадськості до них сьогодні набуває особливої ​​актуальності. Держава переживає системну кризу. Причин такого невтішного становища надзвичайно багато. Серед них – низький рівень взаєморозуміння і конструктивної взаємодії державних органів влади та політичних партій з населенням, громадськими організаціями. Конфронтаційний характер відносин між ними пояснюється не тільки недосконалістю законодавчої бази, призвану регулювати ці відносини, а й відсутністю у кожного з цих інститутів прагнення налагодити співпрацю один з одним заради загальнодержавних, народних інтересів. Особливо це стосується вищих державних чиновників, діяльність яких переважно спрямована ​​на вузькокорпоративні інтереси.

В Україні спостерігається підвищення рівня недовіри з боку громадськості, різних соціальних груп до інститутів влади, політичних діячів, ринковим структурам. Про це свідчать опитування громадської думки, що регулярно проводяться науковими інститутами й незалежними соціологічними службами.

Отже, ключовим завданням державних та політичних структур в Україні має стати встановлення взаєморозуміння з широкою громадськістю. Уникнути соціального вибуху в країні допомогли б професійно діючі структури, що мають справу з громадськістю.

Щодо ситуації на українському освітньому ринку, можна назвати наступні проблеми, з якими стикаються українські вищі навчальні заклади при підготовці фахівців.

По-перше, очевидна недостатня розробленість моделей PR-освіти, методик і технологій викладання. В цілому в Україні питання про зміст навчальних планів по PR, методикам викладання PR-курсів в державних і комерційних вузах, колективно не обговорювалося.

Дуже часто така освіта має еклектичний характер. Тут поєднуються елементи маркетингу, реклами, журналістики, окремих комунікаційних технологій, в залежності від того, кого з числа тренерів і викладачів вдалося знайти і залучити. Така PR-освіта або підвищення PR-кваліфікації далека від сучасних світових стандартів, а часом і від PR як особливої ​​сфери науки і практики.

По-друге, відчувається недостатнє кадрове забезпечення навчального процесу, відсутність відповідних навчальним планам і адаптованих до практики підручників і посібників. Більшість викладачів ПР – це фахівці, які перекваліфікувались у нову галузь знання за дуже нетривалий час. Тут можна зустріти журналістів, філологів, психологів, нерідко добре обізнаних у своїй галузі знань, але вузьких фахівців.

Зауважимо також, що до викладання недостатньо залучаються практики PR. Причин цього кілька: неготовність практиків до методик вузівського викладання; матеріальна незацікавленість; велика завантаженість за основним місцем роботи.