2. Специфіка наукової діяльності. Вимоги до наукового дослідження.

Наукове пізнання - це дослідження, яке характеризується своєю особливістю, загальними методами отримання і перевірки нових знань.

Наукове пізнання, на відміну від повсякденного, є складною системою принципів, правил і засобів пізнання, якими можна оволодіти, лише маючи спеціальну освіту і досвід дослідницької діяльності.

Наукове пізнання має наступні особливості:

• наявність спеціальних методів дослідження. На відміну від повсякденного емпіричного пізнання, яке є стихійним, неорганізованим, наукове пізнання опирається на норму діяльності – науковий метод;

• точність отриманих даних. Наукове знання засновується на точно встановлених фактах, відкриття яких стає можливим завдяки використанню спеціальних методів дослідження;

• відтворюваність отриманих результатів, що означає можливість повторно отримати установлені дані (факти, закономірності)другими людьми в схожих умовах (наприклад, за тією методикою, яку використовував вчений, який отримав ці дані. Якщо при одних і тих же умовах установлений факт не відтворюється іншими дослідниками, його неможливо визнати науковим.

Розвиток науки здійснюється наступним чином: збір фактів → вивчення і систематизація фактів → узагальнення фактів і виділення певних закономірностей → побудова системи наукових знань → прогнозування подальшого наукового пошуку.

Формами наукового пізнання є:

1) факти - без систематизації і узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати жодна наука. Факти лише тоді становляться часткою наукових знань, коли вони виступають у систематизованому, узагальненому вигляді. Факти систематизують і узагальнюють за допомогою абстракцій - понять (визначень), які є важливим структурним елементом науки.

2) категорії - найбільш широкі абстракції, які узагальнюють уявлення про навколишній світ;

3) принципи - основні положення, чинники, правило, що виникло в результаті об'єктивного осмислення дійсності;

4)закони - положення, які виражають загальний рух речей, процесів у певній області.

Науковий закон - це знання, яке формулюється людьми у поняттях і має свою основу в об'єктивному бутті. Можливість виявити закон у природних науках є більшою ніж у науках про дух, тому що у природних науках можна повніше врахувати всі фактори, які визначають ту чи іншу подію або стан.

5) теорія - система основних ідей у тій чи іншій галузі. У Геродота theorien (спостерігати) і historein (розпитувати) є основою науки. У сучасному значенні теорія - це таке наукове знання, у якому факти підводяться під загальні закони, а зв'язки між ними виводяться з законів. Теорія може бути висхідним пунктом наукових досліджень або їх результатом;

6) метод дослідження, методологія. Метод - це шлях пізнання, який прокладає дослідник, керуючись гіпотезою. Філософія дає засіб перевірити, чи підходить взагалі визначений метод для досягнення мети і чи використовується цей метод послідовно. Методологія - вчення про принципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності.

7) наукова ідея - образ, інтуїтивне пояснення явища (процесу), без усвідомлення сукупності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Ідеї є конструктивними і деструктивними;

8) наукова концепція - система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю;

9) гіпотеза - наукове припущення, висунуте для посилення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Розрізняють нульову, описову (понятійно-термінологічну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези.

Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань, яка існує в різних видах: науково-дослідницька; науково-організаційна; науково-інформаційна; науково-педагогічна; науково-допоміжна та ін. Кожен з видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи.

Суб'єктами наукової діяльності є вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, наукові установи, наукові організації, ВНЗ III – IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технологічної діяльності. Дослідник - людина, яка здійснює наукові дослідження. Науковець - той, хто має відношення до науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки. Вчений - фізична особа, яка проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових та (або) науково-технічних результатів. Науковий працівник - вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації.

Підготовка наукових кадрів в Україні регулюється рядом нормативних документів: Конституція України, Закон України «Про освіту», Закон України «Про наукові і науково-технічну діяльність», Закон України «Про вищу освіту» та ін.

У межах наукової діяльності здійснюється наукове дослідження. Наукове дослідження - це цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають система понять, законів і теорій. Розрізняють фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Фундаментальні дослідження - це наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства І людини. Прикладні наукові дослідження - наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей. Роль прикладних досліджень в сучасних умовах суттєво зростає, відмінностями таких досліджень є виконання безпосереднього замовлення на наукову продукцію від будь-якого соціального інституту,тому між замовником і виконавцем встановлюються певні юридичні правила, що визначають права і обов’язки сторін.

Критеріями ефективності прикладного дослідження, на відміну від фундаментального, де враховується «індекс цитування», присудження наукового ступеня або наукової премії, є вирішення конкретної задачі, визначеної замовником.

Наукові дослідження розрізняють за характером наукових досліджень: експериментальні; теоретичні; історіографічні; порівняльно-аналітичні.

Науковий результат - нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідницьку роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Науково-прикладний результат - нове конструктивне або технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене у суспільну практику. Науково-дослідний результат може мати форму звіту, ескізного проекту конструкторської або технічної документації, на науково-технічну продукцію тощо.

До основних результатів наукових досліджень належать: наукові реферати; наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах; курсові (дипломні), магістерські роботи; звіти про науково-дослідницьку (дослідно-конструкторську, дослідно-технологічну) роботу; наукові переклади; дисертації (кандидатські або докторські); автореферати дисертацій;депоновані рукописи; монографії; наукові статті; аналітичні огляди ;авторські свідоцтва, патенти; алгоритми і програми; звіти про наукові конференції; препринти; підручники, навчальні посібники; бібліографічні покажчики і т.ін.

Наукова школа - неформальний творчий колектив дослідників різних поколінь, об'єднаних загальною програмою і стилем дослідницької роботи, які діють під керівництвом визнаного лідера. Це об'єднання однодумців, що розробляє життєво важливі для суспільства проблеми під керівництвом відомого в певній галузі дослідника, має значні теоретичні і практичні результати своєї діяльності, визнані у наукових колах і сферах виробництва.

У діяльності наукової школи реалізуються такі основні функції: виробництво нових знань (дослідження і навчання); поширення нових знань (комунікація); підготовка обдарованих вихованців (відтворення). Головною ознакою науковою школи є ефективне засвоєння і дослідження її членами актуальних проблем з висунутих керівником наукових напрямків.

Ключова фігура наукової школи є лідер, ім'ям якого названо школу, це видатний авторитетний вчений, який розробляє фундаментальні та загальні питання науки, поєднує ідеї, нові напрями досліджень, здатний об'єднати навколо себе колектив однодумців.