Контрольні питання:

1. Що таке методологія?

2. Які основні підходи до розвитку наукового знання виділяє І. Лакатос?

3. В чому сутність позитивістського підходу до науки?

4. Дайте характеристику соціологічного підходу до науки.

5. Чим відрізняється екстерналізм та інтерналізм?

6. Визначте функції філософської методології.

7. Як застосовуються у дослідженні логічні закони та правила?

8. Дайте характеристику загальнонаукових методів дослідження.

9. В чому виражаються особливості системного, синергетичного підходу?

10. Яку роль в наукових дослідженнях має конкретно-наукова методологія, як нею необхідно користуватися?

11. Дайте характеристику гіпотези в науковому дослідженні.

Теми рефератів і доповідей:

1. Проблеми розвитку наукового знання в концепціях постпозитивізму.

2. Проблеми тлумачення юридичного тексту: Г. Гадамер, П. Рікьор про проблеми юридичної герменевтики.

3. Постструктуралізм в науці і праві.

4. Порівняльне правознавство (проблеми методології).

5. Особливості соціологічного підходу до наукових досліджень.

6. Культурологічний підхід в розвитку науки.

7. Логіка зміни наукових революцій в філософії Т. Куна.

Змістовий модуль 2. Методологія та методи наукових досліджень у сфері права

Тема 2. Рівні і методи наукового пізнання в правових дослідженнях

Основні питання лекції та семінарського заняття

1.Емпіричні методи наукового дослідження.

2.Теоретичні методи дослідження.

3.Застосування соціологічних, інформаційних, математичних методів та методів статистичної обробки даних у правових дослідженнях.

Ключові терміни:, методи емпіричного пізнання, методи емпірично-теоретичного пізнання, методи теоретичного пізнання, соціологічні дослідження, опитування громадської думки, інформаційні методи, експертне оцінювання, математичні методи, методи статистичної обробки.

1. Емпіричні методи наукового дослідження.

Діяльність людей у будь-якій її формі (наукова, практична і т.д.) визначається цілим рядом факторів. Кінцевий її результат залежить не тільки від того, хто діє (суб'єкт) або на що вона спрямована (об'єкт), але і від того, як відбувається даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються. Це і є проблеми методу. Метод (грец. methodos) - у найширшому розумінні цього слова – «шлях до чого-небудь», спосіб діяльності суб'єкта в будь-якій її формі.

Основна функція методу - внутрішня організація і регулювання процесу пізнання чи практичного перетворення того або іншого об'єкту. Тому метод (в тій чи іншій своїй формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. Він є системою розпоряджень, принципів, вимог, які повинні орієнтувати у вирішенні конкретної задачі, досягненні визначеного результату в тій або іншій сфері діяльності. Він дисциплінує пошук істини, дозволяє (якщо правильний) заощаджувати сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом. Істинний метод служить своєрідним компасом, по якому суб'єкт пізнання і дії прокладає свій шлях, що дозволяє уникати помилок.

Ф.Бекон порівнював метод зі світильником, який висвітлює подорожньому дорогу в темряві, і вважав, що не можна розраховувати на успіх у вивченні будь-якого питання, йдучи хибним шляхом. Філософ прагнув створити такий метод, який міг би бути «Органоном» (знаряддям) пізнання, забезпечити людині панування над природою. Таким методом він вважав індукцію, яка вимагає від науки виходити з емпіричного аналізу, спостереження та експерименту з тим, щоб на цій основі пізнати причини і закони.

Р.Декарт методом називав «точні і прості правила», дотримання яких сприяє збільшенню знання, дозволяє відрізнити помилкове від істинного. Він говорив про те, що краще вже не думати про відшукування яких би то не було істин, ніж робити це без будь-якого методу, особливо без дедуктивно-раціоналістичного.

Кожен метод - важлива і потрібна річ,проте неприпустимо впадати в крайнощі: а) недооцінювати методта методологічні проблеми, вважаючи все це незначною справою, що відволікає від справжньої науки («методологічний негатівізім»); б) перебільшувати значення методу, вважаючи його більш важливим, ніж той предмет, до якого його хочуть застосувати, («методологічна ейфорія»). Головне призначення будь-якого методу - на основі відповідних принципів (вимог, приписів і т.п.) забезпечити успішне вирішення певних пізнавальних і практичних проблем, приріст знання, оптимальне функціонування і розвиток тих чи інших об'єктів.

Застосування методів може бути стихійним і свідомим. Ясно, що тільки усвідомлене застосування методів, що ґрунтується на розумінні їх можливостей і меж, робить діяльність людей, за інших рівних умов, більш раціональною та ефективною.

Будь-який науковий метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила того чи іншого методу обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка «стискається в метод». У свою чергу «метод розширяється в систему», тобто використовується для подальшого розвитку науки, поглиблення та розгортання теоретичного знання як системи, його матеріалізації, об'єктивізації в практиці. «Як відомо, розвиток науки полягає в знаходженні нових явищ природи і у відкритті тих законів, яким вони підкоряються. Найчастіше це здійснюється завдяки тому, що знаходять нові методи дослідження» (Капіца П. Л. Експеримент. Теорія. Практика. - М., 1987. С. 314).

Тим самим теорія і метод одночасно тотожні і різні. Їх схожість полягає в тому, що вони взаємозалежні, і в своїй єдності є аналог, відображення реальної дійсності. Будучи єдиними у своїй взаємодії, теорія і метод не жорстко відокремлені один від одного і в той же час не є безпосередньо одне й те саме. Вони взаємопереходять, взаємоперетворюються: теорія, відображаючи дійсність, перетворюється, трансформується в метод за допомогою розробки, формулювання, що випливають з її принципів, правил, прийомів і т.п., які повертаються в теорію (а через неї - в практику), бо суб'єкт застосовує їх у якості регулятивів, розпоряджень, в ході пізнання і зміни навколишнього світу за його власними законами.

Однак не можна повністю ототожнювати наукову теорію та методи пізнання і стверджувати, що будь-яка теорія і є разом з тим метод пізнання і дії. Основні відмінності теорії та методу полягають у наступному: а) теорія - результат попередньої діяльності, метод - висхідний пункт і передумова подальшої діяльності; б) головні функції теорії - пояснення і прогнозування (з метою пошуку істини, законів, причини і т.п.), методу - регулювання і орієнтація діяльності; в) теорія - система ідеальних образів, що відображають сутність, закономірності об'єкта, метод - система регулятивів, правил, приписів, що виступають як знаряддя подальшого пізнання і зміни дійсності; г) теорія націлена на вирішення проблеми - що собою представляє даний предмет, метод - на виявлення способів і механізмів його дослідження і перетворення. Таким чином, теорії, закони, категорії та інші абстракції ще не складають методу. Щоб виконувати методологічну функцію, вони повинні бути відповідним чином трансформовані, перетворені з пояснювальних положень теорії в орієнтаційно-діяльні, регулятивні принципи (вимоги, приписи, установки) методу.

Метод не нав'язується предмету пізнання або дії, а змінюється у відповідності з їх специфікою. Дослідження передбачає ретельне знання фактів та інших даних, що відносяться до його предмету, а істинність метода завжди детермінована змістом предмета.

В структурі наукового знання традиційно виділяються два рівні - емпіричний (відповідно-емпіричне дослідження) та теоретичний (теоретичне дослідження). Основні критерії, за якими розрізняють ці рівні, наступні: характер предмета дослідження, тип засобів для дослідження, особливості метода. Досліджуючи одну і ту об'єктивну реальність, емпіричне і теоретичне дослідження будуть продукувати різне знання про неї:

- емпіричне дослідження зорієнтоване на вивчення явищ і взаємозв'язок між ними, але суттєві зв’язки не виділяються у чистому вигляді, вони лише проступають через конкретну оболонку;

- теоретичне дослідження виділяє суттєві зв’язки у чистому вигляді, сутність об’єкта є взаємодією ряду законів, яким підлягає даний об’єкт. Задача теорії полягає у тому, щоб показати і висловити ці відносини між законами і таким чином розкрити сутність об’єкту.

Треба розрізняти емпіричну залежність і теоретичний закон. Емпірична залежність є результатом індуктивного узагальнення досвідуі представляє собою ймовірно-істинне знання, теоретичний закон – знання завжди достовірне і потребує особливої дослідницької процедури.

За класифікацією Р.Мертона, слід розрізняти три рівні наукового пізнання: емпіричний, емпірично-теоретичний, теоретичний. Відповідно методи наукового пізнання поділяються на:

1) методи емпіричного рівня дослідження,

2) методи, які використовуються на емпіричному і теоретичному рівні,

3) методи теоретичного рівня.