На перших порах існуванні! людства воно було порівняно нечисленним. За оцінками демо графік, до кінця палеоліту на планеті жило всього біля 3 мли.

5.2. Історичні тенденції циклічної динаміки чисельності населення

людей. Людина освоїла тоді менш третини сучасної ойкумени, а сере­дня щільність населення навряд чи перевищувала 8-10 чоловік на 100 кв. км.

В період мезоліту можна говорити про пертий великий демогра­фічний цикл, що тривав три-чотири тисячоліття. Почався він з при­скорення темпів зростання населення: число людей помітно збільши­лося, оскільки вони стали краще харчуватися, навчившись використо­вувати лук і стріли, досконаліші кам'яні знаряддя. Перехід до земле­робства і скотарства, що почався на Близькому Сході близько десяти тисяч років назад і істотно ослабив вплив природного середовища на людину, зіграв вирішальну роль в зміні динаміки чисельності насе­лення. В результаті цих змін 4-5 тис. років назад населення Землі вже налічувало близько 25 млн. чоловік, а 3 тис. років назад - близько 50 млн. Проте до кінця цього періоду вибухнула перша світова еколо­гічна і демографічна криза.

Демографічні кризи, коли чисельність населення Землі не збіль­шувалася або навіть скорочувалася, спостерігалися і в подальші епохи, особливо в періоди зміни світових цивілізацій, хоча глибина цих криз не досягала величин, порівнянних з параметрами кризи кінця мезолі­ту. За деякими оцінками, чисельність населення Землі не збільшува­лася з 200 по 400 р. - в період заходу античної цивілізації і з 1600 до 1650 р. - в останній фазі раннсіндустріальної цивілізації.

Наступні півтисячоліття (1000-1500 рр.) відносяться до періоду розповсюдження, підйому і заходу середньовічної і зародження раннє- індустріальної світових цивілізацій. Чисельність населення Землі швидко зростала: за 500 років вона збільшилася більш ніж удвічі, а доля Західної Європи в населенні світу виросла з 9,5% до 13,1%. Випе­реджаючими темпами розвивалися російська (0,17%), східноєвропей­ська (0,15%) і японська (0,14%) цивілізації.

Період 1500-1820 pp. охоплює майже всю епоху раннішньоіндуст- ріщм.іі") цивілізації. Середньорічні темпи приросту населення звіль­нім 'tin н и 2,7 рази (з 0,1% до 0,27%). Лідерами виступали Велика Ври- Ійнін (0,53%), СШЛ (0,5%), Китай (0,41%), Росія (0,37%) і Східна Євро- н.і ім.:и%).

ІІнступний період (1820-2001 pp.) відноситься до етапів розповсю- UHi iiiui. підйому, зрілості і заходу індустріальної цивілізації. Темни

111. ні і м >< і у населення збільшувалися від етапу до етапу - 0,40% у 1820- IМ/(• pp., 0.80% у 1870-1913 pp., 0,93% у 1913-1950 pp. (тут негативно ПІМІПІЧІШИСЯ дві світові війни, що зібрали десятки мільйонів життів) і 1,03% у 1950-1.973 pp. — рекордний рівень за всю історію людства. В їй пінній чверті XX ст. вимилася тенденція до зниження темпів при- і"і \ населення, і вона посилиться в XXI ст.

До кінця індустріальної епохи тенденції демографічної динаміки різко змінилися. Можна говорити про розгортання світової демографі­чної кризи, яка триватиме і в XXI ст. Вже в 1973-2001 pp. темпи при- I н иту населення в світі скоротилися з 1,93% до 1,62%, причому підтри­муються вони в основному за рахунок чотирьох цивілізацій - афри- I і міської (2.69%), підійської (2,05%), мусульманської і латиноамери­канської (1,96%) (табл. 5.2).

Таким чином, аналіз етапів демографічного розвитку цивілізацій показує, що по-перше, впродовж п’яти тисячоліть загальною тенденці­єю було зростання чисельності населення Землі темпами, що все при­скорюються (з їх уповільненням в окремі періоди і абсолютним скоро­ченням в деяких країнах і цивілізаціях). Вид Homo sapiens освоїв майже всю придатну для мешкання територію планети і до кінця XX ст. наблизився до межі зростання чисельності і демографічного наван­таження на біосферу.

ІІо-друге, в темпах демографічної динаміки спостерігалися циклі­чні коливання, зміна періодів швидкого зростання фазами уповіль­нення і кризи, в основному співпадаючими з відповідними фазами ци­клів світових цивілізацій, а також з коливаннями темпів економічного зростання.

	1950	2000	2000 до 1950 в %	Прогноз на 2050	2050 до 2000 в %	2050 до 1950 в %
Світ в цілому
Чисельність населення, млн. чол.	2521	6055	240	8909	147	274
Середній вік, років	23,5	26,6	116	37,8	142	161
Середня очікувана три­валість життя, років	46,5	66,5	143	76,0	114	163
Європа
Чисельність населення, млн. чол.	547,3	728,9	133	627,7	86	115
Середній вік, років	29,2	37,8	129	47,4	125	162
Середня очікувана три­валість життя, років	66,2	74,1	112	83.2	112	126
Латинська Америка
Чисельність населення, млн. чол.	167.0	519,1	311	808,9	156	484
Середній вік. років	20,1	24,5	122	37,8	154	188
Середня очікувана три­валість життя, років	51,4	70,4	137	77,3	ПО	150
Африка
Чисельність населення, млн. чол.	220,9	784,4	355	1766	225	799
Середній вік, років	18,7	18,4	98	30,7	167	164
Середня очікувана три­валість життя, років	37,8	51,4	136	69,8	136	185
Океанія
Чисельність населення, млн. чол.	12,6	30,4	241	46,2	152	367
Середній вік. років	27,9	31,1	111	39,3	126	143
Середня очікувана три­валість ясиття, років	60,9	74,7	123	80,5	108	132

Таблиця 5.2.

Тенденції динаміки і структури населення світу (друга половина XX - перша половина XXI ст.)

ІІо-трете, темпи зростання населення збільшувалися в періоди підйому життєвого циклу локальних цивілізацій, їх лідирування в сві­товому цивілізаційному процесі; на подальших фазах циклу темпи падали. Проте з цього правила бувають і винятки. Отже, взаємозв'язок

М*>міи рафічних, економічних і цивілізаційних циклів для локальних Ішш іцшцій неоднозначний.

г. .1. Демографічні виклики XXI століття

XXI століття ставить перед людством три головні виклики в області динаміки народонаселення: кризи депопуляції, поляризації і міграції- Кожна з них має свої про­тій. причини і небезпечні наслідки для майбутнього Homo sapiens на н інисті.

І. Виклик депопуляції. Як вже наголошувалося, в останній чве- і*іі XX ст. стався перелом в траєкторії демографічної динаміки, і ця н иденція, мабуть, збережеться і в подальші столі-ггя. Після рекордно- ііі за всю історію демографічного буму, коли в 1965—1970 pp. темни приросту населення в світі досягли 2,04% річних, вже в 1990-ті роки

і ався злам багатовікової тенденції збільшення чисельності жителів

н іаиети. У 1995-2000 pp. середньорічні темпи приросту знизилися до І ,.’15%, а до кінця першої половини XXI ст., згідно з прогнозом ООН, нони впадуть до 0,33%. Якщо ця тенденція збережеться і в другій по­тішні століття, то з 70-х років XXI ст. темпи приросту стануть негати- пними, загальна чисельність населення Землі почне скорочуватися і в :!200 -2900 pp. повернеться до показників 2000 р. (6 млрд. чоловік).

Виникло і все ширше поширюється по всесвітній цивілізації принципово нове демографічне явище - депопуляція. Чисельність на­селення Землі скорочувалася і у минулому, але це була лише коротко­строкова заминка в загальному потоці приросту народонаселення. Те­пер же депопуляція набуває характеру світової епідемії. Вона почала­ся в деяких східноєвропейських країнах в період проведення економі­чних реформ, але з початку XXI ст., згідно з середнім варіантом демо­графічного прогнозу ООН, в числі країн і цивілізацій з депопуляцією виявляться Японія (скорочення чисельності населення до 2050 р. про­ти 2000 р. па 11,7%), Німеччина (на 4,3%), Італія (на 12%) і деякі інші західноєвропейські країни, окремі країни Південної Африки. З 30-х років XXI ст. те ж саме відбуватиметься і в Китаї, чисельність насе­

лення якого в 2050 р. буде на 54 млн. чоловік (3,8%) менше, ніж в 2(>М(І р. До середини століття середньорічні темпи приросту населення ній зяться і в Індії, в цілому по Азії, Латинській Америці, США. Це озна­чає, що до кінця XXI ст. абсолютна більшість країн і цивілізацій мо­жуть виявитися в стані депопуляції.

Здавалося б, людство повинне радіти: без жодного примушення, природним чином скоротиться демографічне навантаження на біосфе­ру, відсунеться загроза глобальної екокатастрофи. Проте зростаюча депопуляція серйозно загрожує майбутньому людства: воно старітиме від десятиліття до десятиліття. При збереженні таких темпів старіння до 2100 р. середній вік досягне 53 років, до 2050 р. - 75 років, а до 2200 р. - 106 років, тобто перейде в стан глибокої старості. Навряд чи кого- небудь обрадує така перспектива, хоча вона навряд чи реальна.

Різко погіршає вікова структура населення світу. Доля населення у віці до 15 років за півстоліття скоротиться з 30% до 20,2%; у іннова­ційному віці 15-34 років - з 33,6% до 29,3%. При цьому доля населен­ня в консервативному віці 35-59 років збільшиться з 26,3% до 31,1%, а у віці 60 років і старше - з 10% до 21,7% (у 2,14 рази). Якщо ця тенден­ція збережеться в довгостроковій перспективі, то до кінця XXIII ст. на Землі житимуть лигає люди похилого віку, діти стануть рідким винят­ком, а доля працездатного населення скоротиться до мінімуму. Людст­во підійде до кінця свого життєвого циклу і зникне з лиця планети. Глобальна демографічна катастрофа виявиться куди страшніше еко­логічною.

Не можна сказати, що депопуляція — скорочення чисельності на­селення, викликане внутрішніми, а не зовнішніми причинами в умо­вах цивілізаційної кризи, — явище, що зустрічається в історії цивіліза­цій вперше. Подібні кризи спостерігалися і в пізньому Римі, і в інших цивілізаціях в періоди їх занепаду; деколи це завершувалося їх заги­беллю. Але людство в цілому знаходило вихід з демографічних криз, і темп зростання числа жителів Землі знов прискорювався. Демографі­чні цикли, як показує історія цивілізацій, дозволяють здолати обидва полярні види демографічних криз - депопуляцію і перенаселення.

Причини і наслідки демографічних криз складні і різноманітні, fin иприт, чинниками зменшення чисельності населення в тій або ін- жіО і риїїг або цивілізації можуть бути кровопролитні війни, згубні епі- ііі'Міі с іпхійні лиха, що викликають багаточисельні жертви. У XIII ст. тім. мій чуми скоротила число жителів Європи з 73 млн. в 1300 р. до 43

І 100 р. - на 41%. З 1500 по 1600 р. населення Латинської Аме-

|ІМІНІ ІМГІІШИЛОСЯ удвічі, у тому числі Мексики — втричі. У наступному і" ні и населення Китаю скоротилося на 14%. Перша світова війна і

І поція, Громадянська і Велика Вітчизняна війни, що послідували

1.1 in и», скоротили число жителів Росії з 91 млн. в 1917 р. до 87,6 млн. в |и:\і р і з 110,4 млн. в 1941 р. до 101,4 млн. в 1950 р. Прогнозоване ско-

пня чисельності населення в Південній Африці до 2050 р. на 11%

і її >< і ї м 2000 р. обумовлено високою захворюваністю СНІДОМ.

І Io-друге, причинами скорочення народжуваності стає низка еко­номічних чинників, особливо в періоди реформ, що негативно позна­ці юп.ся на матеріальному достатку значних верств населення і їх \ іичіненості в завтрашньому дні,. Так, в Болгарії з початком реформ онрпджуваність впала з 16.2% на 1000 чоловік населення в 1970-1975 І>11 і 13,9% в 1970-1980 pp. до 8,0% в 1995-2000 pp. В Угорщині - з 16,3% в 1975-1980 pp. до 10,4% в 1995-2000 pp. В Росії в період неолі- I п ральних ринкових реформ народжуваність скороталася з 16,6% в ІІІНО-1985 pp. до 8,9% в 1991—2000 pp. і лише останніми роками вона іещо збільшилася. В цілому по Східній Європі народжуваність скоро- тлася з 16,4% в 1980-1985 pp. до 9,3% в 1995-2000 pp. Високі темпи інфляції, падіння рівня життя, скорочення підтримки державою охо­рони здоров'я і багатодітних сімей, дорожчання житла, освітніх і ме­дичних послуг - все це ослабляє дію інстинкту продовження роду у молодих сімей.

По-третє, депонуляції сприяє низка демографічних чинників:

• скорочення чисельності сімей до одного-двох дітей;

« зменшення фертильності числа дітей, що доводяться на одну жінку в дітородному віці (з 5,02 в 1950-1995 pp. до 2,83 в 1995-2000 pp. і 2,02 за прогнозом до 2050 p.);

• скорочення числа шлюбів і збільшення числа позашлюбних ді­тей, яких фактичні батьки не хочуть народжувати і виховувати;

• поширення протиприродних одностатевих сімей;

• тендерні чинники — залучення жінок до суспільного життя і ви­робництва, їх небажання обтяжувати себе, окрім робота, турботами про виховання дітей.

По-четверте, депопуляція викликається або посилюється змінами в етиці, особливо серед молоді. Серед них - підтримуване засобами масової інформації прагнення до сексуальних задоволень без відпові­дальності за народження і виховання дітей («сексуальна революція»); широке поширення проституції, дошлюбних і позашлюбних статевих зв’язків; падіння моральних засад, відповідальності перед минулими і майбутніми поколіннями за долю власної країни і цивілізації.

Перераховані вище чинники взаємно підсилюють дію в переломні епохи, в періоди цивілізаційної кризи. Проте помилковим е висновок про «вірус», «токсичну отруту депопуляції», властиву цивілізації. В іс­торії однієї і тієї ж цивілізації періоди депопуляції змінялися періода­ми відносно високих темпів зростання населення. Наприклад, в Китаї темп приросту населення в 1500-1820 рр. складав 0,41%; у 1820—1970 рр. - 0,12%, а в 1950-1970 рр. - 2,1%. В Західній Європі він виріс з

1. 26% в 1500-1820 рр. до 0,7% в 1950-1973 рр., а потім впав.

В один і той же період в різних країнах, що відносяться до однієї цивілізації, спостерігаються і прогнозуються різні темпи приросту або спаду населення, наприклад: у 1995-2001 рр. в Західній Європі - від

1. 07% в Швеції. 0% в Словенії і до 1,44% в Люксембурзі. Та і в одній країні в різних регіонах спостерігаються полярні тенденції.

Загальною тенденцією в першій половині XXI ст., згідно з прогно­зом ООН, є скорочення народжуваності у всіх цивілізаціях і існування значного числа локальних цивілізацій (російської, японської, західно­європейської, а з 2040 р. - і китайської) в стійкому стані депопуляції. Це вимагає пильного дослідження даного феномену і вироблення ре­комендацій щодо скорочення темпів і зменшення негативних наслід­ків депопуляції.

2. Демографічна поляризація. Різниця в темпах і в напрямах іі'мографічної динаміки між країнами і цивілізаціями завжди існува- ча. Наприклад, в І тис. и.е. при середніх 0,1% приросту його значення шференціювалися від 0,09% по Великій Британії і Японії до 0,0% в Китаї і Індії. У 1870-1912 рр., в період розквіту індустріальної цивілі­зації, при середньому прирості 0,80% він диференціювався від 2,08% в СІНА, 1,63% в Латинській Америці до 0,43% в Індії і 0,47% в Китаї. При демографічному бумі в період 1950-1973 рр. і 1,93% середиьосві- тових темнів приросту диференціація складала від 3,11% в Мексиці, 2,37% - в Африці до 0,50% у Великій Британії і 0,39% в Австрії. Така диференціація з'ясована і не представляє серйозної загрози.

Проте в першій половині XXI ст. виявляється тенденція, для якої іоречно використати термін демографічна поляризація. Згідно з сере­днім варіантом прошозу ООН, в 2045-2050 рр. при середньорічних темпах приросту населення по світу 0,38% в менш розвинених регіо­нах він складе 0,45%, а в розвиненіптих 0,10%. Так, високі темпи

приросту збережуться в Африці (1,21%), Латинській Америці (0,22%), годі як в інших країнах вони будуть негативними: так станеться в Ро­сії (-0,59%), Західній Європі (-0,15%), Японії (-0,49%). На одному по­носі, що представляє бідні країни, розвиватиметься криза перенасе­лення (хоча і меншими темпами, ніж у XX ст.); на іншому - в багатих державах криза депопуляції, скорочення чисельності і старіння на­селення.

'Гака полярність глобального демографічного простору служитиме джерелом зростаючої геополітичної і геосоціальної напруженості, на­ростаючої загрози зіткнення цивілізацій. Розрахунки ООН показали, що за 1999-2050 рр. чисельність населення країн індійської і мусуль­манської цивілізацій виросте на 56%, латиноамериканської — на 60,5%, африканської - на 74%. І якщо латиноамериканська цивіліза­ція має простір і ресурси для працевлаштування і збільшення доходів населення, то становище індійської і мусульманської цивілізацій стає критичним. На порівняно невеликому півострові Індостан концентру­валася основна частина індійської і значна частина мусульманської цивілізації. За півстоліття чисельність населення Індії виросте на 526 млн. чоловік, за максимальним варіантом - удвічі; населення Пакис­тану - відповідно, в 2,6 і 3 рази при вельми обмежених природних ре­сурсах і високій щільності населення. Це робить дуже реальпою перс­пективу індо-пакистанського конфлікту, тобто по суті - зіткнення ци­вілізацій. Загрозливе становище складається в африканській цивілі­зації (на південь від Сахари), власні ресурси розвитку в якій невеликі, а темпи зростання населення максимальні. Саме тут таїться загроза для всієї світової цивілізації.

Подолання демографічної поляризації є одним з наукових завдань людства в XXI ст. Вище вже говорилося про заходи, прийняття яких може сприяти зменшенню темпів депопуляції в цивілізаціях і країнах, де ця тенденція вже виявилася або може виявитися в найближчі деся­тиліття. Не менш важливим є скорочення темпів зростання населення в цивілізаціях і країнах, страждаючих від перенаселення. А така лінія вже виявляється і буде усе більш чіткіше спостерігатися в першій по­ловині XXI ст. Згідно з середнім варіантом прогнозу ООН, середньорі­чні темпи приросту населення з 1985-1990 рр. до 2045-2050 рр. скоро­тяться: по Африці з 2,78% до 1,21% (у 2,3 рази); по Індії - з 2,07% до

1. 32% (у 6,5 разів); по Азії в цілому - з 1,86% до 0,19% (у 9,8 разів); по Латинській Америці - з 1,93% до 0,22%. Тим самим загроза демогра­фічної поляризації поступово ослаблятиметься, особливо якщо будуть скорочені темпи депопуляції в страждаючих від неї країнах.

2. Міжнародна міграція. Різке збільшення потоків мігрантів спостерігалося і раніше, в перехідні періоди історії - під впливом погі­ршення природних умов, перенаселеності або військових погроз. До­сить пригадати велику грецьку колонізацію VIII—VI ст. до н. з., походи Олександра Македонського, освоєння нових територій римлянами, по­тужні потоки гунів, готів, монголів зі сходу, переселення болгар на Се­редню Волгу і Балкани, освоєння європейцями Повоіч) Світу, а Мос­ковським царством - Сибіру.

У другій половині XX ст. переселення народів набуває характеру міжнародної міграції - переселеїшя частини населення з країн пере­населених і бідних в країни багаті, яким потрібні або додаткові робочі руки для виконання низькокваліфікованих робіт, або інтелектуальний кппітал («витік мізків» із різних країн до США). Число мігрантів не­ухильно зростає. Якщо в 1960-1964 рр. середньорічний потік пересе­ленців з країн, що розвиваються, до Північної Америки і Західної Єв­ропи складав 243 тис. чоловік, то в 1985-1989 рр. вже 1066 тис. - у 4,4 ризи більше. Розпад СРСР і Югославії також супроводжувався тимча­совим збільшенням числа мігрантів і вимушених переселенців.

В цілому потік мігрантів наростає, хоча в окремих країнах (СІЛА,

І Іімеччина, Швеція, Австралія) має тенденцію до зниження; найбільш високий їх приріст у Великій Британії, Норвегії, Франції, Канаді. Ім­мігранти досягли значної питомої ваги в чисельності населення (37,5%) і зайнятих (61,7%) в Люксембурзі, Австралії (23,1% і 24,2%), Швейцарії (18,9% і 18,1%), Канаді (18,5% і 19,9%), Германії (8,9% і !і,1%). В ряді країн економіка вже не може нормально функціонувати без іммігрантів. Міжцивілізаціиний зсув посилюється, особливо в За­хідній Європі, Північній Америці і Австралії.

Міжнародна міграція має позитивні сторони. Розвиненим країнам вона дозволяє пом'якшити демографічну поляризацію, отримати дода­ткові робочі руки і зайняти вакантні місця (особливо низькокваліфіко- ваних працівників), а державам, із яких йдуть потоки мігрантів, дає можливість зайняти вільні робочі руки і отримати додаткові прибутки.

Але міграція породжує і серйозні протиріччя, у тому числі міжци- вілізаційні. У Західній Європі і Росії збільшується число анклавів ін­ших цивілізацій (діаспор). Приклад Косово і Македонії показує, що це може привести до конфліктів і військових зіткнень на національному грунті. Серед деяких верств населення в приймаючих країнах нарос­тає ксенофобія, спостерігаються прояви расизму. При цьому країни- допори населення намагаються підсилити свій політичний вплив, спираючись на власну діаспору в країнах-реципієнтах. У Франції, Бельгії, Німеччині, Великій Британії зміцнюються позиції ісламу, що провокує міжконфесійні конфлікти. У США, які гордилися своїм «пла­вильним казаном», що об'єднує мігрантів з різних країн в єдину націю, з тривогою прогнозують період, коли біле населення складе менше по­ловини жителів країни, і роздумують над наслідками цього. Міняється і цивілізаційний склад населення Австралії.

Тривожні тенденції, пов'язані з міжнародною міграцією, в першій половині XXI ст. лише посилюватимуться. Це зажадає наукового осми­слення даних процесів і вироблення міжнародним співтовариством системи заходів, які дозволять пом'якшити пов'язані з неминучим зро­станням міграційних потоків протиріччя. Демографічний прогноз ООН передбачає скорочення числа чистих іммігрантів в розвинені гаі регіони з 2130 тис. чоловік в середньому за рік в 2001-2005 рр. до 1990 тис. в 2050 р.

Література до теми:

Тендерний аналіз українського суспільства / Прогр. «Гендер у розвит­ку» ПРООН. - К.: ПРООН, 1999. - 294 с.

Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. 2-е изд. - М.: Изд.-во МГУ, 1989.

Демографический энциклопедический словарь / МГУ им. М.В. Ломоно­сова, экон. фак. и др.; гл. ред. Д.И. Валентей. - М.: Сов. энцикл., 1985. - 607 с.

Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: учеб. пособие для студентов вузов. - М.: Логос, 2000. - 304 с.

Климко С.Г. Людський капітал: світовий досвід і Україна: [монографія] / С.Г. Климко, В.М. Пригода, В.О. Сизоненко. - K., 2006. - 222 с.

Лібанова Е.М. Ринок праці та соціальний захист: навч. посіб. із соц. по­літики / Елла Лібанова, Олена Палій. - K.: Вид-во Соломії Павличко «Осно­ви», 2004. — 491 с.

Медков В.М. Демография: учеб. для студентов ьузов, обучающихся по специальности 020300 «Социология» / В.М. Медков; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. — М.: Инфра-М, 2005. — 576 с.

Основы демографии: учеб. пособие для студентов социол. специально­стей / М-во образования и науки Украины, ХГИ «НУА»; [авт.-сост. Л.И. Ко- мир].-Х., 2000.-72 с.

Саградов А.А. Экономическая демография: учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по экон. специальностям / A.A. Саградов; Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, экон. фак. — М.: Инфра-М, 2005. - 254 с.

І ЕМА 6.

Технологічні інновації

«Деякі речі недостушіі людському розуму, але ми не знаємо, які саме» «Закон Джеффі»