2.2. Ринкові

інноваційні

механізми

Тисячоліття здійснення іннова­цій виробили механізми їх реалізації, серед яких можна виділити ринкові й державні.

Ринковий інноваційний меха­нізм виник разом із ринком, з конкуренцією виробників товарів і по­слуг, торговців і покупців. Він охоплює, перш за все, технологічні, еко­номічні, управлінські і частково екологічні інновації тою мірою, якою ці інновації набувають товарної форми.

Суть ринкового інноваційного механізму досить проста. В основі його лежить економічна категорія, яку К. Маркс назвав диференцій- ною вартістю, - різниця між ринковою вартістю та індивідуальною ва­ртістю. Вона може бути із позитивним знаком, породжувати надприбу-

інк її її 11 i,o іііпиііідуйльна вартість нижче ринкової; з негативним зна­чим іфпііопічп збитки, якщо спостерігається зворотне співвідношен­им h ті .і.чі бути відсутньою, якщо ці величини рівні.

Причини, джерела диферендійної вартості можуть бути різними: іпференціяція природних умов виробництва; відмінності в техніці і технології виробництва; неоднакові економічні умови виробництва; організаційно-господарські чинники — рівень господарського керівни­цтва, кваліфікації працівників, організації праці і виробництва. Ди- ференційна вартість може носити порівняно стійкий характер або ко­роткочасний, скороминущий. Це відноситься і до випадків, коли тех­нологічна або управлінська інновація застосовуються в добувних галу­зях.

Як же діє ринковий інноваційний механізм? Проілюструємо це на порівняно простому прикладі. Припустимо, що 10 підприємств, що конкурують між собою на вільному від монопольного впливу ринку, виробляють 1000 одиниць якого-небудь товару практично однакової якості. При цьому у підприємств, що виробляють і поставляють на ри­нок 600 одиниць товару, індивідуальна вартість (витрати, плюс нор­мальний прибуток) збігається з ринковою і ні надприбутку, ні збитку у них не виникає. У підприємств, що користуються застарілими техно­логіями і методами організації виробництва, витрати вище суспільно- нормальних, і вони або отримують прибуток нижче середнього, або те­рплять збитки. Одне з підприємств застосувало радикальну інновацію, внаслідок чого індивідуальна вартість виявилася істотно нижче суспі­льної, виніж надприбуток - інноваційна квазірента.

Пройде якийсь період, і становище на цьому ринку радикально зміниться. Група виробників із індивідуальною вартістю вище ринко­вої зникне: одні з них розоряться, інші змушені будуть застосувати ін­новації, аби понизити виграти. Підприємство-інноватор, аби розшири­ти ринкове поле, знижуватиме ціни, збільшуючи масу надприбутку, сюди спрямуються конкуренти. В результаті індивідуальна вартість в цієї груші товаровиробників зрівняється із ринковою, диференційна вартість набуде нульового характеру, надприбуток (інноваційна квазі­рента) зникне. Ллє в цей час один з конкурентів знов використає ефе-

Німину інновацію, що знизить індивідуальну вартість нижче суспіль­нії І інноваційна «гра» знов повториться з тим же результатом в тре- і ьиму періоді.

І І,і¹ звичайний, стандартний механізм ринкової конкуренції, що діє ІІН Н*ІІ років, - відколи існують товарне виробництво і регулярний об­мін ііі ринку — місцевому, національному або світовому. Саме він ви- нрип іонуе існування ринку і конкуренції як головних важелів техно-

н і економічного розвитку, що змушує агентів ринку спрямо-

іі\ їм иіся до інновацій, - на основі поєднання інноваційного надприбу- іиу ч 'ія іниоваторів і збитку для тих, що відстають, консерваторів. Пе­рі ипжання того або іншого на різних фазах економічного циклу змі- у фазах пожвавлення і підйому перемагає надприбуток, в пе­ріоди кризи і депресії переважає збиток.

На реальних ринках ринковий інноваційний механізм багато в чому модифікується. Крупні підприємства, монополії, транснаціона-

іі.ііі корпорації, що контролюють ринки, прагнуть підтримати високий рівень цін і за рахунок цього реалізувати надприбуток. Здійснюючи поліпшуючі інновації, вони можуть стримувати радикальні, базисні інновації, які приведуть до знецінення раніше вкладеного капіталу, іовгої окупності вже зроблених інвестицій. Роль інноваторів переда­сться малим венчурним підприємствам, готовим йти на ризик заради примарної приманки інноваційного надприбутку. В допомогу їм ство­рюються венчурні фонди, які ділять з ними не лише інноваційний ри­зик, але й інноваційний надприбуток, якщо він станеться. І хоча біль­шість цих фірм гинуть, не досягнувши бажаної мети, небагато вдалих у багато разів помножують первинний капітал і відкривають для круп­них підприємств, монополій, ТНК можливість розширення інновацій­ного прориву. У пролом, що утворився, спрямовуються, розштовхуючи один одного, головні економічні сили, услід за чим помножується маса інноваційної квазіренти, змінюється структура виробництва і ринку.

А як бути з інноваціями в неринковому секторі — у виробництві військової техніки, в культурі, охороні здоров’я, екології - тою мірою, якою вони підтримуються і розвиваються за рахунок бюджетних суб­сидій, державних замовлень? Тут формується квазіринковий інно­

ваційний механізм. Агенти ринку — виробітки військової, медичної, освітньої, екологічної та іншої техніки, некомерційні організації спря мовуюгьєя за державними замовленнями і бюджетною підтримкою. Перемагають в цій боротьбі ті, хто, спираючись на інновації, може за­пропонувати виконання замовлення за нижчою піною або вищої якос­ті. Отже, загальні принципи ринкового інноваційного механізму діють і в просторі неринкового (або квазіринкового) сектору.