3. Держава

та інновації

Очевидно, що основними грав­цями на інноваційному полі є інно- ватори-особи та інноватори-організа- ції. Яку роль на цьому полі грають держава та її інститути? Існує три

відповіді на це питання.

Пертий: інновації є чисто ринковим процесом. Держава визначає лише загальні правові норми цісї діяльності і спостерігає за їх дотри­манням, пе втручаючись безпосередньо в інноваційний процес. Ця концепція виникла в періоди, коли економіка була капіталістичною, а держава - феодально-бюрократичною. В наш час цю концепцію взяли на озброєння прибічники ринковою фундаменталізму, що покладають всі надії на «невидиму руку ринку» і прагнуть звести до мінімуму участь держави в економічній та інноваційній діяльності.

Друга, протилежна концепція: ринок переслідує лише поточні ко­рисливі інтереси, він не в змозі узяти на себе перспективні інноваційні завдання. Основним їнноватором є держава, яка визначає стратегічні цілі і склад інновацій, концентрує в себе необхідні для цього кошти, фі­нансує діяльність інноваторів — осіб і організацій і жорстко контролює результати інноваційної діяльності. Така концепція була реалізована в СРСР та інших соціалістичних країнах і давала непогані результати в критичних ситуаціях, в мобілізаційній економіці.

Третя, інтегральна концепція поєднує переваги двох попередніх, позбавляючи від властивих їм недоліків. Основними ініціаторами по­ліпшуючих інновацій, що здійснюються за рахунок власних коштів на свій страх і ризик, є інноватори - особи і організації. Проте держава

переймає на себе функції вироблення перспективної інноваційної |И'|і|ЇСопї, вибору пріоритетів, прямої і непрямої підтримки базисних Іітпіиіцій, що визначають технологічний рівень і конкурентоспромож­ність економіки, її місце в світовому технологічному і економічному Щмкторі, а також здійснення інновацій в неринковому секторі еконо­міки ( аме ця концепція і модель інноваційної діяльності держави, що ім м іізовуе її, апробована у ряді авангардних країн.

У чому ж нолягас роль держави в інноваційному процесі, виходя­чи л інтегральної концепції і моделі?

І Держава здійснює правове регулювання інноваційної діяль- піи"ї ї, визначає правила гри на інноваційному полі і спостерігає за до- цніманням цих правил. Це один з напрямів законотворчої, регуляти- функції держави. Інноваційна діяльність виділяється з інших ви­ді и господарської діяльності спрямованістю в майбутнє, міжгалузевим мфііктером, підвищеним технологічним і економічним ризиком. Тому нона вимагає особливого правового регулювання, зведення правил гри

о.і інноваційному далі.

2. Держава повинна здійснювати інноваційне прогнозування і чибір стратегічних пріоритетів. Розробка довгострокових науко- ио технічних і інноваційних прогнозів (на 20-30 років з врахуванням зміни поколінь техніки і технологічних устроїв) — справа вчених і фа- чівців, а не чиновників. Проте держава повинна фінансувати розробку прогнозів, на їх основі із залученням учепих вибрати вузький круг стратегічних інноваційно-технолоі'ічних пріоритетів, виходячи з тех­нологічних потреб економіки, структури науково-технічного переворо­ту і наявного заділу для освоєння нових поколінь техніки (технологій).

3. Стратегічне планування і цільове програмування осво­єння інноваційних пріоритетів. Мало вибрати національні інно­ваційні пріоритети. Потрібно їх реалізувати за допомогою (прямою або непрямою) держави і ділового співтовариства. Найважливіший випро­буваний інструмент для цього - розробка і реалізація державних стра­тегічних планів інноваційного характеру, націлених на освоєння і по­ширення епохальних і базисних нововведень.

Інший інструмент, що набув широкого розповсюдження - держан­ні цільові програми для реалізації кожного з вибраних інноваційно- технологічних пріоритетів. Головне в програмі - обґрунтований вибір об'єкту базисної інновації, повноцінне і повне бюджетне фінансування і ефективна державна координація виконання програми.

4. Створення сприятливого інноваційного клімату в країні, що забезпечує найкращі умови для освоєння і розповсюдження інно­вацій як в державному, так і в приватному секторах економіки. По­няття інноваційного клімату вельми широке і включає ряд взаємопо­в'язаних елементів:

• стабільне законодавство, що зважає на специфіку цієї сфери ді­яльності і надає гарантії захисту інтелектуальної власності, прав іано- ваторів;

• створення економічних преференцій для інноваційної діяльнос­ті, спрямованої на реалізацію стратегічних пріоритетів, у вигляді по­даткових і митних пільг, пільгових кредитів, розвитку венчурного фі­нансування малого і середнього інноваційного бізнесу;

• розвиток інноваційної інфраструктури, створення інноваційних бізнес-центрів і «інкубаторів», технополісів, організація інноваційних виставок, конкурсів, ярмарок, що сприяє розвитку інноваційного бізне­су;

• організація інноваційно-технологічної експертизи інвестицій­них проектів і програм, що дозволяє оцінити наявність і рівень інно­вацій, що містяться в них, і сприяють повороту інвестицій до іннова­цій;

• розвиток інноваційної освіти, надання можливості фахівцям будь-яких напрямів освоїти основні поняття інноваційної діяльності та її ролі в прогресі суспільства;

• широке залучення засобів масової інформації, друку, телеба­чення, Інтернету, науково-популярної літератури в створенні та кого явища, як інноваційний дух, прагнення молоді до інновацій;

• розвиток стратегічно-інноваційного мислення у державних слу­жбовців, що відповідають за її майбутнє і місце в глобалізованій світо­вій спільноті.

Всі перераховані вище елементи повиині стати ланками націона- н миі інноваційної системи, ініціатором і творцем якої є держава. При цьому не можна обмежитися зміною вивісок. Створення такої системи і ммм по собі є дуже складною і наукоемною базисною інновацією.

Література до теми:

І'риньова В.М. Державне регулювання економіки: навч. посіб. для егуд. мі 11 м навч. закл. / В.М. Гриньова, М.М. Новикова. - Харьк. держ. екон. ун-т.

Харків: ІНЖЕК, 2004. - 753 с.

Дідківська Л.І. Державне регулювання економіки: навч. посіб. [для і і \ і нищ. навч. закл.] / Л.І. Дідківська, Л.С. Головко. - 3-тє вид., випр. - К.: Ііпшня-ГІрес, 2003. - 213 с.

Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы^ учеб. пособие для. студентов вузов. - М.: Логос, «ООО. - 304 с.

Інноваційна стратегія українських реформ / А. Гальчинський, В. Геець, Л Нінах, В. Семиноженко. - К.: Знання України, 2002. - 336 с.

Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, держа^- піні політика / ІЛ.І. Федулова, В.П. Александрова, Ю.М. Бажал и др.; за ред.

І Л Федулової]: Нац. акад. наук України, Ін-т екон. прогнозування. - К.: (»сиова. 2005. — 549 с.

Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку: _навч. посіб. /їли студентів екон. спец, вищих навч. закл. / Д.М. Стеченко. - К.^: Вища шк., .’(><>2.-254 с.

Теория и механизм инноваций в рыночной экономике / Под ред. Ю.В. Яковца. - М.: МФК, 1997. — 183 с.

Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: підручник / Л.А. Швайка. - К.: Знання, 2008. - 462 с.

Яковец Ю.В. Рента, антирента, квазирента: источники глобального устойчивого развития. - М., 2002. - 240 с.

Яковец Ю.В. Циклы. Кризисы. Прогнозы. - М.: Наука, 1999. - 449 с.

Яременко Л.А. Роль уряду у формуванні інноваційного розвитку еко­номіки / Л.А. Яременко // Акт. нробл. економіки. — 2006. - № 8. — С. 23-32.