7.2. Промова з певної нагоди

Пам’ятні дати в житті людини найчастіше асоціюються з днем народження, а також святковими привітаннями гостей (друзів, рідних, колег, привітання з успіхами та відзнаками, вступні, випускні, ювілейні промови. Усі вони мають вітальний, величальний характер.

Культура міжособистісної комунікації вимагає від нас знань етикету, коли підбирається подарунок, як і коли він вручається, але чи не найпам'ятнішим для іменинника все ж таки залишиться слід у душі від тих урочистих, гарних, святкових промов, побажань, які подарують йому ті з гостей, які володіють даром слова, даром красномовства, зуміють донести тепло своєї душі в слові вітання й побажання.

У риторичній праці Феофана Прокоповича, надається низка практичних рекомендацій щодо офіційних промов з нагоди дня народження. Із них актуальними донині залишаються такі спрямовані на пояснення психологічних механізмів процесу «вітання»: тішитися з приводу чиєїсь радості й щастя. Що може порівнятися з благородством цієї психологічної настанови? Класичний задум у ситуації привітання з днем народження виглядає так: я тішуся й радію, що на твою долю випало таке щастя (народився син, донька, ти народився в щасливий день тощо). Феофан Прокопович рекомендує вербалізувати цей задум «величною, дотепною і квітчастою мовою».

Сучасного промовця-комунікатора мають зацікавити більш загальні рекомендації української школи красномовства XVIII ст., у яких йдеться про такі, дещо архаїчні, з нашої точки зору, поняття, як особа святого, з іменем якого пов'язується покровительство. Феофан Прокопович настійливо рекомендував своїм студентам-риторам прагнути до внутрішнього пафосу, апелювати до загальнонародних цінностей у промові з нагоди дня народження: «Щасливий і для всіх радісний повинен бути день, який дав світові на благо держави славного, статечного, розумного мужа».

У похвалі імениннику рекомендувалося перелічити його чесноти, а в кінці висловити свої теплі побажання, які також варто продумувати завчасно. Усе це ніби огортається яскравою, щирою емоцією радості, яку необхідно виявляти в слові, всім своїм єством.

У цілому відзначимо, що високий стиль у промовах на честь дня народження виявлявся як на рівні задуму (щира емоція щастя), так і на рівні аргументації (захоплене прославляння святих чи героїчних покровителів іменинника, їхніх подвигів, героїчних учинків, уславлення чеснот самого іменинника), художнього, красного, образного слова, насиченого ампліфікаційними синонімами, гарними метафорами, яскравими асоціаціями, іменами Богів-покровителів, крилатими фразами тощо. Такі промови проголошувалися енергійно, стрімко, приємно, з радістю.

7.3. Вітальна промова

Розроблено детальні рекомен-дації щодо складання промов для привітання гостей. Вступ повинен бути дуже коротким, у ньому висловлюється приватна або громадська радість стосовно гостей: прибув той, кого ми чекали з великим бажанням. Велике емоційне хвилювання перешкоджає нам гарно висловити свою радість, гідно привітати гостей.

Риторичні винайдення думок (ідей) щодо привітання гостей відзначаються певною вигадливістю, бароковою вишука­ністю, але мета їх – благородна: належним чином виявити радість, душевну прихильність до гостей.

Феофан Прокопович, як і в попередніх рекомендаціях щодо створення похвальних промов, пропонує такі джерела винайдення похвали:

• ствердження нашого власного прагнення, очікування радості з приводу приходу гостей;

• заслуги гостя, його чесноти;

• наша любов до гостя;

• аргументувати любов до гостя такими думками: кого ми любимо, того завжди бажаємо мати за присутнього;

• підсилити виявлення емоції любові рекомендувалося за допомогою порівнянь, через яскраві приклади;

• закінчення привітальної промови мало включати в себе слова про те, що ми віддаємо й присвячуємо гостеві свої думки, душу, серце тощо;

• побажання довгого життя, доброго самопочуття, щастя.

Як бачимо, за цими певними класичними «кліше» базовою емоцією виступає щира радість, замилування, захоплення іншою людиною, визнання її чеснот.