6.1. Міжетнічна комунікація через погляд

Народи по-різному сприймають погляд у спілкуванні. Етнографи, що займаються цією проблемою, поділяють людські цивілізації на контактні й неконтактні.

У контактних культурах, до яких належать в основному південні народи, – іспанці італійці, португальці, латиноамериканці, араби, – погляд при розмові має набагато більше функціональне значення. У арабів, наприклад, дітей із дитинства спеціально вчать під час розмови дивитися людині прямо в очі. Інший погляд вважається неввічливим.

Унеконтактних культурах, до яких зараховують народи, що населяють північ Європи, а також японців, індіанців і пакистанців, здавна розглядання людини, особливо незнайомця, впритул вважають зухвалістю, ознакою образливої поведінки. До речі, туристів у США попереджають: «Не дивіться прямо в очі незнайомим людям на вулиці. Вони можуть вважати такий погляд свідченням того, що з вашого боку відчувається агресія, і, можливо, будуть намагатися вас випередити...». Спрямований прямо в очі погляд слов'ян сприймається багатьма східними народами як неввічливість, а погляд цих народів у бік сприймається слов'янами як сором'язливість або небажання бути щирими. Хоча, як бачимо, це не зовсім так.

Етнографія погляду надзвичайно різноманітна й цікава.Індіанці племені навахо вчать дітей взагалі не дивитися на співбесідника. У південноамериканських індіанців племен витуто та бороро і той, що говорить, і той, що слухає, дивляться в різні боки, а якщо оповідач звертається до великої групи людей, він зобов'язаний зробити це, обернувшись до неї спиною й спрямувавши свій погляд у глиб приміщення. Японці при розмові дивляться, як правило, на шию співрозмовника таким чином, що очі й обличчя партнера знаходяться в полі периферійного зору. В інших народів таке правило розповсюджене лише на певні випадки спілкування. Так, у кенійського племені луо зять і теща під час розмови повинні повернутися один до одного спиною.

Шведий росіяни, розмовляючи, дивляться один на одного довше та більше, ніж, наприклад, англійці. Спочатку англієць взагалі може дивитися наче крізь вас, до того часу, поки вас йому не відрекомендують. Тільки після цього на вас дивитимуться як завжди. Людина, що мало дивиться на співрозмовника, здається представникам контактних культур нещирою і холодною, а неконтактному співрозмовникові контактний здається нав'язливим, нетактовним, навіть нахабним.

У цілому ж у більшості західних культур вважається важливим під час спілкування фіксувати погляд на тих, до кого звертаєшся. Якщо оратор не дивиться слухачеві в очі – його сприймають нещирим. Американське прислів’я свідчить: «Якщо хтось стоїть перед тобою, а на тебе не дивиться, – не вір йому».

В африканській і афроамериканській культурах контакт поглядів – зовсім не обов'язковий атрибут спілкування. Коли афроамериканець говорить із європейцем, він зазвичай не дивиться йому прямо в очі. Така поведінка може вказувати й на те, що він визнає перевагу європейця, і на те, що він ігнорує диктат європейця і його культури.

В азіатських культурах подібна поведінка вказує на повагу. Коли бос говорить що-небудь своєму підлеглому, в тому числі й неприємне, останній опускає очі та посміхається, підтверджуючи тим самим перевагу боса та його право на догану. Від азіатських жінок не чекають, що вони дивитимуться прямо в очі чоловікові, а від чоловіків – що вони дивитимуться в очі жінкам. Це допускається тільки для чоловіка й дружини. Але й тоді чоловік має право дивитися в очі дружині, а дружина – ні. Вважається, що в очі чоловікам дивляться тільки жінки легкої поведінки.

У Японії, як вже наголошувалося, контакт поглядів під час розмови вважається поганим тоном. Японський оратор, говорячи, дивиться зазвичай кудись убік. Звичайно ж, американець, наприклад, може подумати, що цей оратор щось приховує, і буде вважати його лицеміром. Японець же думатиме, що американець, який дивиться прямо в очі слухачам, – просто грубіян, що намагається виявити свою перевагу.

В Америці чоловіка, який дивиться в очі іншому чоловікові, вважають гомосексуалістом, а жінку – лесбіянкою. Звичайно, це залежить і від того, як дивитися: довгий погляд можна визнати закличним.

У багатьох народів поширене табу на пильний погляд. Це пов'язано з вірою в так зване «лихе око», яке нібито в змозі зурочити. Мабуть, у цьому забобоні знайшло відображення те відчуття психологічного дискомфорту, яке викликає пильний погляд незнайомця.

Жінки, як правило, використовують прямий погляд значно більше за чоловіків – вони й частіше дивляться на співбесідника, і довше не відводять очей. Англійський психолог Майкл Арджайл вважає це їх вродженою якістю і вказує на те, що вже з шестимісячного віку дівчатка помітно «окатіші» за хлопчиків. І з віком ця різниця збільшується.

Жінка не сприймає пильний погляд як сигнал загрози, а навпаки, вважає його за вираження інтересу й бажання встановити контакт. На думку Арджайла, таку поведінку можна пояснити традиційною соціальною роллю жінки як виховательки дітей. Вона потребує цього засобу спілкування, встановлюючи психологічний контакт із дитиною, яка ще не вміє говорити.

На жаль, відзначають дослідники, саме це нерозуміння статевого диморфізму в психології погляду робить деяких дівчат легкою здобиччю злочинців і насильників. Те, що дівчина сама трактує лише як легкий інтерес, іноді сприймається як заклик і обіцянка. Тому навчання культурі поведінки підлітків обов'язково повинно включати й культуру погляду.