Еммануель Віолле-ле-Дюк основні жанри публічного красномовства

Роди й види красномовства сучасності розрізняються на основі ораторського монологу й ораторського діалогу. Більшість дослідників вирізняють такі форми ораторського монологу: соціально-політичний, академічний, судовий, соціально-побутовий, дипломатичний, військовий, лекційний, торгівельний (рекламний), церковно-богословський (конфесійний).

Поль Сопер уважає, що існує лише два види красномовства: інформаційне та агітаційне. Основоположник античної риторики Арістотель вирізняв три основні роди промов: судові, дорадчі й похвальні (епідейктичні). Цицерон на основі цих типів вирізнив роди промов за якістю, на основі цього вчення сформувалися стилі: високий, помірний, низький. Вони виокремлені за сферою і метою (осудження, користь, хвала).

Жанри (роди й види) ораторського мистецтва

Академічне

красномовство

Власне академічне

Красномовство

вищої школи

Шкільне

красномовство

Наукова доповідь

Огляд

Лекція

Цикл

лекцій

Лекція

Розповідь

Реферат

Дискусія

Опис

Бесіда

Звинувачувальна

промова

Судова

промова

Судове

красномовство

Науково-теоретичні

лекції

Науково-популярні

лекції

Науково-методичні

лекції

Церковно-богословське красномовство

(гомілетика)

1. Академічне красномовство

Академічне красномовство – це ораторська діяльність науковця та викладача, який доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки. Одним із найважливіших і найскладніших у риторичній практиці є публічне ораторство.

Сфера його застосування – шкільна, студентська та наукова аудиторії. Слово «академічне» походить від грец. академія – так називалися сади, що належали міфічному героєві Академу. Згодом цим словом почали називати філософську школу, засновану Платоном саме в цій місцевості.

В Україні зародження академічного красномовства пов'язане з функціонуванням Острозької братської школи та Києво-Могилянської академії. Основи академічного красномовства заклали Петро Могила, Григорій Сковорода, Феофан Прокопович. Згодом воно розвивається в стінах кількох університетів (Київського, Львівського, Харківського).

Академічне красномовство поділяється на три види:

• власне академічне (наукова доповідь, реферат, огляд, дискусія);

• красномовство у вищому навчальному закладі (лекція, цикл лекцій);

• шкільне красномовство (шкільна лекція, розповідь, опис, бесіда тощо).

Академічне красномовство комбінує й синтезує в собі багато ознак. Це видно з таких його характеристик:

• за змістом воно є суспільно важливим і проблемним;

• за формою реалізації публічне мовлення є писемно-усним;

• за відношенням до форми мовлення є книжно-розмовним;

• за функціональним типом мовлення публічна промова може бути синтезом елементів усіх функціональних мовних типів – розповіді, опису, міркування, монологу;

• за характером реалізації публічне мовлення є підготовлено-імпровізаційним.

Змістом публічних промов обирають, як правило, дуже важливі та часто проблемні для їх вирішення питання суспільно-політичного, громадського чи виробничого життя. Це можуть бути проблеми, що потребують публічного ствердження чи заперечення, аргументації чи спростування, розв’язання конфлікту та обрання правильного вибору.

Публічне мовлення має кілька різновидів за галузевим і жанровим критеріями.

Лекційно-пропагандистське красномовство має у своєму складі три види виступів (лекцій):

• власне наукові, теоретичні: лекції, наукові доповіді й повідомлення;

• науково-методичні: навчальні лекції;

• науково-популярні: лекція-огляд, лекція-екскурсія, кіно- чи телелекція.

Лекція – основний жанр академічного красномовства. Це монологічний вид виступу. Неправильно, якщо лекція перетворюється тільки на монолог викладача без зворотного зв’язку з аудиторією. Аудиторія повинна не тільки слухати, а й активно сприймати матеріал. Для цього існує певна система прийомів: наприклад, проблемний виклад теми, коли лектор не дає готових оцінок, а розглядає різноманітні точки зору, які існують у науці, що можуть навіть суперечити одна одній – це провокує інтерес слухачів до матеріалу та їх розумову активність.

У межах кожної наукової дисципліни можна формувати цикл лекцій, які відповідатимуть загальнодидактичним принципам поступовості та дозованості навчання (вступні, узагальнюючі, оглядові та ін.). Дуже важливо, щоб лектор пов’язував новий матеріал з уже вивченим; до лекції можна вводити елементи діалогу з аудиторією.

Науково-популярні лекції до логічно викладеного об’єктивного змісту потребують ще емоційно-експресивних доповнень для того, щоб задіяти всі психічні можливості сприйняття в реципієнтів. Тому науково-популярні лекції мають багато підвидів. Залежно від того, які елементи мовного спілкування вводяться в лекцію, зокрема діалоги чи полілоги, виділяють: лекцію-показ, лекцію-огляд, лекцію-бесіду, лекцію-інструктаж, лекцію-інформацію, лекцію-підсумок, лекцію-спогад.

Кожний із різновидів лекцій має свої композиційні особливості та прийоми активізації перцептивно-пізнавальних можливостей реципієнтів, і кожний педагог, як щоденний оратор, має знати про них і володіти ними. Лекція-показ – це розповідь із демонстрацією того, що та як треба робити. Лекція-інформація – це послідовний виклад теоретичних положень із великим фактажем. Треба знайти спосіб так подати його, щоб не змішалося все докупи. Лекція-бесіда – це вміла комбінація монологу й діалогу, що значно активізує увагу та мислення слухачів, робить їх співучасниками творчого пізнання.