8.5. Управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції — це форма використання тимчасово ві­льного капіталу.

Конкретними формами їх здійснення є:

вкладення капіталу в дохідні фондові інструменти (акції, облігації та інші цінні папери, що вільно обертаються на ринку);

вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів, наприклад депозитні сертифікати;

вкладення капіталу у статутні фонди спільних підприємств з метою отримання не тільки прибутку, а й розширення сфери фінансового впливу на інші суб’єкти господарювання.

До основних фінансових інвестицій відносять акції та облігації. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Сукупні вкладення інвестора в цінні папери розглядають як Його портфель. Структура останнього відображає інтереси інвестора, а також консолідацію ризиків за видами цінних паперів. Це дає змогу розглядати портфель як цілісний об’єкт управління, що, у свою чергу, передбачає необхідність:

визначення завдань щодо управління портфелем;

розроблення і реалізації стратегії і тактики вирішення цих завдань.

Тип портфеля — це узагальнена його характеристика з ураху­ванням виду паперів, які входять до нього. Виділяють такі типи портфелів цінних паперів.

портфель зростання. Він орієнтований на акції, курсова ва­ртість яких швидко зростає. Мета формування портфеля — при­ріст капіталу інвесторів. Тому власникам портфеля дивіденди ви­плачуються в невеликому розмірі чи зовсім не виплачуються;

портфель доходу. Метою його формування є отримання ви­соких поточних доходів. При формуванні такого портфеля від­ношення стабільно виплачуваного процента та курсової вартості цінних паперів, які входять у цей портфель, вище ринкового. Відповідно їх курсова вартість зростає повільніше;

портфель ризикового капіталу. Це портфель, що складається переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу, які обрали стратегію швидкого розширення;

збалансований портфель. Він формується частково з цінних паперів із швидкозростаючим курсом, частково — з високодохідних. У цьому портфелі можуть міститися і високоризикові цінні папери. Метою його є приріст капіталу й отримання високого до­ходу, відповідно до чого і загальні ризики будуть збалансовани­ми. Такий тип портфеля частіше обирають інвестиційні фонди, оскільки він відповідає меті їхньої діяльності;

спеціалізований портфель. У ньому цінні папери об’єднані за окремими критеріями (за видом ризиків, видом цінних паперів, галузевою чи регіональною належністю). Наприклад, до складу спеціалізованого портфеля входять: портфель стабільно­го капіталу і доходу, однорідні портфелі, коротко- і середньост- рокових депозитних сертифікатів); портфель короткострокових фондів (такий портфель характерний для взаємних фондів гро­шового ринку); портфель середньо- та довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформований, як правило, з облігацій); регіональний чи галузевий портфель; портфель іноземних цінних паперів).

Тип портфеля не є постійним, він змінюється залежно від стану ринку і зміни цілей інвесторів.

Цілі портфельного інвестування можуть бути альтернативни­ми відповідно до різних типів портфелів цінних паперів.

Наприклад, якщо ставиться мета отримання високого процента, то перевага віддається «агресивним» портфелям, що складаються із низьколіквідних і високоризикових цінних паперів молодих ком­паній, спроможних дати високий дохід у майбутньому. Навпаки, якщо найважливішим для інвестора є забезпечення збереженості і зростання капіталу, то в портфель включаються високоліквідні цінні папери, які емітовані відомими компаніями.

Кожний власник намагається сформувати оптимальний портфель цінних паперів.

Оптимальний портфель цінних паперів — це такий портфель, який би відповідав вимогам підприємства як за дохідністю, так і за ризикованістю, що досягається збільшенням кількості цінних паперів у портфелі.

Основний принцип оптимізації портфеля цінних паперів — це диверсифікація вкладень, тобто придбання різних за інвестицій­ними якостями типів (видів) цінних паперів з метою зниження ризику втрат і підвищення сукупної прибутковості. Диверсифіка­ція заснована на розбіжностях у коливаннях доходів — цін на об’єкти інвестування. Ризик суттєво знижується, коли активи ак­ціонерного товариства розподіляються між багатьма видами цін­них паперів.

Диверсифікація веде до зниження ризику втрат за рахунок то­го, що можливі низькі доходи за одними цінними паперами бу­дуть компенсовані високими доходами від других фондових цін­ностей. Мінімізація ризику досягається за рахунок того, що у фондовий портфель включають цінні папери широкого кола га­лузей економіки. За оцінкою окремих спеціалістів, оптимальна величина фондового портфеля від 8 до 15 видів різних цінних паперів. Чим більша кількість типів цінних паперів, тим складні­ше управляти фондовим портфелем.

Загальним правилом для обережних інвесторів, які розподіля­ють кошти, що вкладаються в різні фінансові активи, є врахуван­ня того, що ці активи показали за попередні роки:

різну тісноту зв’язку кожного фінансового активу із загальноринковими цінами;

протилежний діапазон коливань цін на фондові цінності всередині портфеля.

Управління портфелем цінних паперів здійснюють відповідно до стратегії інвестора, яка визначається:

типом і цілями портфеля;

станом ринку, його активністю, динамікою відсоткової став­ки та курсовою вартістю цінних паперів;

чинним законодавством (передбаченими пільгами та обме­женнями);

загальноекономічним станом країни (фазою економічних циклів, рівнем інфляції);

необхідністю підтримування рівня ліквідності та мінімізації ризиків;

типом стратегії (коротко-, середньо- та довгострокова).

Управління портфелем цінних паперів включає:

формування його складу та структури;

регулювання складу портфеля на основі моніторингу.

Управління формуванням портфеля фінансових інвестицій

має особливе значення, тому що єдині підходи для різних під­приємств відсутні. Кожне підприємство, що намагається розміс­тити вільні кошти на фондовому ринку, має свою шкалу оцінки ризику й дохідності. Висока дохідність для одного підприємства може бути низькою для іншого.

У нестабільній економіці України система цілей управління портфелем цінних паперів видозмінюється і може включати:

збереження і зростання капіталу відносно цінних паперів із зростаючою курсовою вартістю;

придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть за­мінити готівку (векселі);

доступ через придбання цінних паперів до дефіцитної про­дукції, майнових і немайнових прав;

розширення сфери впливу і перерозподілу власності, ство­рення холдингів, промислово-фінансових груп та інших підпри­ємницьких структур;

спекулятивна гра на коливанні курсів в умовах нестабіль­ності фондового ринку;

другорядні цілі зондування ринку, страхування від надлиш­кових ризиків шляхом придбання державних короткострокових облігацій з гарантованим доходом.

Управління портфелем цінних паперів здійснюють через реа­лізацію таких завдань:

Вибір типу портфеля (портфеля, орієнтованого на першоче­ргове отримання доходу за рахунок процентів і дивідендів; чи портфеля, орієнтованого на переважний приріст курсової вартості цінних паперів, що в нього входять).

Визначення найбільш прийнятного для підприємства ризику, питомої ваги цінних паперів з різними рівнями доходу і ризику. Це завдання розв’язується з урахуванням загального правила, що діє на фондовому ринку: чим вищий потенційний ризик має цінний папір, тим вищий дохід він повинен приносити власникові, і навпаки.

Оцінювання ліквідності портфеля (визначення спроможності швидкого перетворення всього портфеля або його частини в грошові кошти з мінімальними витратами на реалізацію цінних паперів); спроможності акціонерного товариства своєчасно по­гашати свої зобов’язання перед кредиторами, які брали участь у формуванні портфеля цінних паперів (наприклад, перед власни­ками облігацій).

Визначення початкового складу портфеля і його можливих змін з урахуванням кон’юнктури, що склалася на ринку цінних паперів (попиту і пропозицій фондових цінностей).

Вибір стратегії подальшого управління фондовим портфе­лем на основі таких підходів:

а) визначення фіксованої питомої ваги кожного виду цінних паперів у фондовому портфелі протягом місяця. Коливання кур­сової вартості цінних паперів на фондовому ринку обумовлює необхідність періодично переглядати склад портфеля, щоб збере­гти вибрані свіввідношення між інвестиційними цінними папе­рами;

б) притримання інвестором гнучкої шкали питомої ваги цін­них паперів у портфелі. Початково портфель формується на ос­нові вибраних підприємством співвідношень між видами цінних паперів. Надалі ці співвідношення коригуються на основі аналізу ділової ситуації на фондовому ринку й очікуваних змін щодо по­питу на цінні папери;

в) активного використання інвестором опціонних і ф’ючерс- них контрактів для зміни складу портфеля відповідно до цін на фондовому ринку.

Існує два способи управління портфелем цінних паперів:

самостійний; 2) трастовий (довірчий). Перший спосіб — це ви­конання всіх управлінських функцій, пов’язаних із фондовим портфелем, його утримувачем самостійно. Другий спосіб — пе- редання всіх або більшої частини функцій з управління портфе­лем другій юридичній особі — трасту (довірчих операцій з цін­ними паперами). Такою довірчою особою є комерційні банки (їх трастові відділи); трастові компанії, що створюються банками; інвестиційні банки і фонди.

За першого варіанта (способу), коли утримувач фондового портфеля управляє ним самостійно, він зобов’язаний створити спеціальний структурний підрозділ (фондовий відділ), за яким закріплюється управління портфелем.

Завдання фондового відділу акціонерного товариства, пов’яза­ні з управлінням фондовим портфелем цінних паперів, зводяться до такого:

визначення цілей і типу портфеля;

розроблення стратегії і тактики управління портфелем;

оперативне планування руху цінних паперів у межах зада­них цілей;

реалізація операцій, що належать до управління портфелем;

аналіз і виявлення факторів, що впливають на склад, струк­туру і динаміку руху цінних паперів, які входять у портфель;

прийняття і реалізація практичних рішень, спрямованих на коригування складу і структури формування портфеля.

Поставлені завдання з управління фондовим портфелем цін­них паперів впливають на структуру фондового відділу. Прикла­дом може бути така структура фондового відділу акціонерного товариства (рис. 8.4).

Рис. 8.4. Орієнтовна схема фондового відділу акціонерного товариства

Для підприємств з невеликим фондовим портфелем функції фондового відділу може виконувати один кваліфікований спеціа­ліст. За іншого варіанта утримувач фондового портфеля довіряє здійснювати управління ним іншій юридичній особі на основі до­говору довірчого управління майном.

За договором управляти фондовим портфелем акціонерних товариств, страхових компаній, позабюджетних фондів, благо­чинних і громадських організацій (при розміщенні ними тимча­сово вільних коштів) може траст.

Відповідно до структури сформованого фондового портфеля інвестор може бути агресивним, консервативним чи поміркова­ним. Агресивний інвестор намагається отримати максимальний дохід від своїх вкладень, тому придбаває акції промислових акці­онерних компаній (корпорацій). Консервативний інвестор прагне придбати головним чином облігації і короткострокові цінні папе­ри, які мають невеликий ступінь ризику. За структурою фондо­вий портфель кожного з інвесторів буде суттєво різнитися (табл. 8.6).

Таблиця 8.6