2. Правочини, які порушують публічний порядок

2.1. У ст. 228 ЦК України надається лише перелік дій, які законодавець розцінює як такі, що порушують публічний порядок, а саме: якщо правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення чи ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційними правами і свободами людини і громадянина, зокрема, є: право на житло (ст. 47 Конституції України) та на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України); право на особисте і сімейне життя (ст. 32 Конституції України); свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України); право на свободу об’’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36 Конституції України); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України); право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України); право на безпечне для життя і здоров’я, довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50 Конституції України) та ін.

2.2. У п. 18 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказується, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обороту або обмежених в обороті об’єктів цивільних прав тощо.

Всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

2.3. Натомість судова практика свідчить, що чимало підстав вважати правочини нікчемними вбачають податкові органи, коли в ході перевірок виявляється, що правочини укладаються з метою уникнення від оподаткування, чим свідомо порушуються інтереси суспільства і держави у спрямуванні коштів до державного та місцевих бюджетів та їх використання для суспільних потреб. При цьому такий підхід податкових органів обґрунтовується ними таким чином.

Доходи бюджету – це всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти) (п. 19 ст. 2 БК України). Вони класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі (ст. 9 БК України).

У підпункті 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зазначається, що у випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов’язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі ПДВ, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов’язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

З наведеного вище доходимо висновку, що несплачені податок на прибуток і ПДВ унаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ відповідно є дохідною частиною держбюджету, власністю держави.

Увага! За логікою податкової, якщо організація або підприємець перераховують кошти контрагенту без мети реального настання правових наслідків, з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, заниження об’єкта оподаткування, несплати податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Держбюджету України. А це означає, що такий правочин суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 ЦК України порушує публічний порядок, оскільки був спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету³⁰⁷. Таким чином, податкова виходить з того, що укладаючи договір, який вона вважає нікчемним за ст. 228 ЦК України, сторони мають на меті приховування прибутків, отриманих, наприклад, від реалізації товару.

2.4. Суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходять з того, що з матеріалів справи не вбачається існування між відповідачами цивільних або господарських правовідносин, які вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, факт приховування відповідачами доходів від оподаткування не встановлено, як не доведено наявність мети і умислу відповідачів на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тобто відсутнє порушення публічного порядку.

2.5. Разом з тим існують непоодинокі випадки створення юридичних осіб явно з протиправною метою – для отримання кредиту без подальшого його повернення, або коштів як авансових платежів без наміру виконувати відповідну діяльність, передбачену договором та ін. Про подібні протиправні наміри може переконливо свідчити встановлення того факту, що державну реєстрацію такої юридичної особи здійснено на підставі підроблених документів: за підробленими паспортами (загубленими паспортами або паспортами померлих), підробленими або визнаними недійсними договорами купівлі-продажу часток у господарських товариствах, підробленими протоколами загальних зборів АТ або установчих зборів тощо. Установлення таких обставин судом при розгляданні справи про скасування державної реєстрації такої юридичної особи або про окремий правочин, вчинений з нею, має істотне значення і впливає й на кваліфікацію інших правочинів, вчинених цією юридичною особою.

2.6. Щодо такої позиції суду, яка видається вірною, слід відмітити й те, що для нікчемного за ст. 228 ЦК України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права, що має вигляд, як правило, злочину або адміністративно-правового порушення. Це може бути й порушення прав окремої особи, групи осіб або територіального утворення чи держави або Українського народу в цілому. Зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді є не правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.

Спрямованість правочину, що порушує публічний порядок, визначається встановленням мети відповідного волевиявлення на момент його здійснення. При розгляді цієї категорії справ судом має бути встановлено, у чому конкретно полягало порушення публічного порядку, мету укладення правочину і хто зі сторін правочину мав умисел на досягнення цієї мети. Тобто для віднесення правочину до тих, що порушують публічний порядок, достатньо встановлення в особи, яка його здійснила, мети щодо настання неправомірних наслідків уже на стадії укладення договору, а не його виконання.

Безпосереднє настання неправомірних наслідків не є обов’язковим, а нікчемність правочину в ст. 228 ЦК України пов’язується лише з вірогідністю їх настання.

Увага! При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

2.7. У свою чергу, незаконне заволодінням майном є способом, у який правопорушник обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб. З’’ясовуючи спрямованість на незаконне заволодіння майном, слід ураховувати, що таке заволодіння охоплюється наведеним у ст. 387 ЦК України поняттям «заволодіння майном без відповідної правової підстави», що надає його дійсному власнику право на витребування такого майна.

Необхідно звернути увагу, що при застосуванні ст. 228 ЦК України потрібно враховувати положення статей 330, 388 ЦК України, якими встановлено випадки, за яких набуття майна (заволодіння ним) визнається законним (добросовісним), а також умови, за наявності яких майно не може бути витребуване в добросовісного набувача.

2.8. При тлумаченні коментованої статті потрібно чітко розрізняти здійснення особою цивільних прав та обов’язків з порушенням меж їх здійснення, та вчинення дій, які не мають нічого спільного із здійсненням цивільних прав та обов’язків.

Можливість установлення нікчемності правочину за ознакою спрямованості на незаконне заволодіння майном виключається в тому разі, якщо представник діяв з перевищенням наданих йому повноважень. За ст. 241 ЦК України правовим наслідком вчинення представником правочину з перевищенням повноважень є визнання його таким, що не створює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє (не є вчиненим або не є укладеним) до моменту його схвалення особою, від імені якої діяв представник.