1. Нормативно-правове регулювання державної реєстрації

1.1. Стаття, що коментується, регламентує державну реєстрацію прав на нерухомість. Питання державної реєстрації прав на нерухомість регулюються й іншими статтями ЦК України, а саме: ст. 210 (державна реєстрація правочинів), ст. 334 (момент набуття права власності за договором), статтями 638, 640 (момент укладення договору) та деякими іншими статтями, присвяченими регулюванню укладення окремих договорів

1.2. Крім ЦК України, державна реєстрація прав на нерухомість регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції від 11.02.2010 р. Державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, згідно з його Прикінцевими положеннями здійснюватиметься з 1 січня 2012 року. До цього моменту діятимуть два підзаконних нормативно-правових акти: про державну реєстрацію правочинів — Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 671, та про державну реєстрацію прав — Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5.

1.3. Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об’єктів культурної спадщини.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» від 27.12.2001 р. № 1760 об’єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об’єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об’єктів місцевого значення. Об’єкт культурної спадщини має свій паспорт, який є його основним обліковим документом і повинен містити: історичні дані про об’єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об’єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам’ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам’ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2002 р. № 1330 було затверджено Комплексну програму паспортизації об’єктів культурної спадщини на 2003–2010 роки, в якій указується на ряд недоліків форми існуючих паспортів, запровадженої в 1972 році (дещо загальними є опис об’єктів культурної спадщини, дані щодо їх історично-хронологічних та ціннісних характеристик, відсутні відомості про сучасний стан об’єктів, земельні та майнові відносини, недостатні наукові характеристики), що ускладнює пошук необхідної інформації про об’єкт культурної спадщини.

Виникла потреба у проведенні паспортизації об’єктів культурної спадщини (археологічних, історичних, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних), яка дасть змогу збільшити обсяг даних про об’єкти, запровадити електронну форму збереження інформації про них, яка відповідає вимогам міжнародних конвенцій про охорону культурної спадщини щодо доступності інформації про об’єкти культурної спадщини.

З викладеного вище можливо зробити висновок, що:

• паспортизація об’єктів культурної спадщини та внесення відомостей до Державного реєстру нерухомих пам’яток України не є державною реєстрацією прав на них;

• законодавство про державну реєстрацію речових прав на нерухомість і законодавство про реєстр нерухомих пам’яток України не співвідносяться між собою: у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не міститься вимог щодо внесення відповідних відомостей до Державного реєстру нерухомих пам’яток України при їх придбанні або отримання витягів з цього реєстру при відчуженні таких нерухомих речей.