1. Розуміння продукції, плодів та доходів

Стаття 189 ЦК України загальним чином визначає продукцію, плоди та доходи. Це все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

1.1. Продукція – це результат виробничої діяльності, що знаходить своє втілення у виготовлених готових для використання (споживання) продуктах, напівфабрикатах, інших матеріалах, призначених для подальшого виробничого використання.

1.2. Плоди – це продукти, що є результатом органічного розвитку речі. До них відносяться приплід тварин, плоди дерев та рослин тощо.

1.3. Доходи – це грошові та інші надходження від використання речі. Наприклад орендна плата за користування річчю, відсотки за депозитними внесками, дивіденди за акціями тощо.

2. Суб’єкт прав на продукцію, плоди та доходи

2.1. За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 189 ЦК України, продукція плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.2. Виключення із цього загального правила встановлено у ст. 755 ЦК України для наймача речі. Саме йому належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм. Варто особливим чином підкреслити, що ця норма є імперативною.

2.3. Спеціальний порядок розподілу виробленої продукції між державою та інвесторами передбачено, зокрема, Законом України «Про угоди про розподіл продукції». Його сутність полягає в тому, що до моменту розподілу продукції право власності на всю вироблену за угодою продукцію належить державі. Жодна зі сторін угоди не має права розпоряджатися виробленою продукцією до її розподілу за угодою без письмового погодження з іншими сторонами угоди. Розподіл продукції за угодою здійснюється за правилами, закріпленими у ст. 19 зазначеного закону. Частина виробленої продукції, що залишається у власності держави, використовується (реалізується) у порядку, визначеному КМУ. Інвестор має право вільно розпоряджатися частиною виробленої продукції, право власності на яку набуто ним відповідно до умов угоди. На таку продукцію не поширюється режим ліцензування та квотування під час експорту та аналогічні обмеження під час реалізації її на території України.

Інвестор зобов’язаний реалізовувати виключно в межах території України державі або іншим суб’єктам підприємницької діяльності продукцію, що належить йому відповідно до умов угоди про розподіл продукції, якщо така вимога випливає з умов конкурсу та укладеної угоди, а ціна реалізації не нижча від ціни, що склалася на міжнародних ринках на таку продукцію.

Стаття 190. Майно

1. Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

1. Майно як об’єкт

1.1. У коментарі ст. 177 відзначалося, що законодавець іноді прирівнює речі та майно (ст. 717,759 ЦК та ін.). Натомість у ст. 190 ЦК України майном визначається річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки, а відтак, у цій статті майно визначається як дещо ширше за річ. Саме в такому розумінні йдеться про майно в статтях 656, 718, 760 ЦК та ін.

В.М. Хвостов указував, що «майно є особливим юридичним поняттям, яким ми користуємося, щоб скорочено виразити сукупність юридичних відносин, але воно не є самостійним об’єктом права»⁸³. Майном або маєтком (bonum, pecunia) є склад речей, прав і взагалі всіх предметів, підданих і не підданих зовнішнім нашим почуттям, що дійсно ввійшли в будь-чию власність⁸⁴. Звідси Є.О. Суханов робить висновок, що законодавець за загальним правилом надає терміну «майно» збірного значення, а майно взагалі не може стати єдиним об’єктом відповідно до речово-правового принципу спеціалізації. На нього може бути встановлене єдине абсолютне (речове) право, тобто майно не може як таке бути об’єктом права власності⁸⁵. Про складність і багатоаспектність майна як «правову універсалію» вказує В.А. Лапач⁸⁶.

1.2. Звичайно, питання про майно як об’єкт є складним не тільки в теоретичному, але й у практичному аспекті. У ст. 177 ЦК України законодавець використовує такий оборот як «інше майно, майнові права…», в ст. 190 ЦК України установлює, що майно є особливим об’єктом, у якості якого виступає річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки, внаслідок чого постає відразу кілька запитань:

- у чому особливість цього об’єкта?

- у яких випадках припустимо порівнювати поняття майна й речі, а в яких слід вести мову про майно виключно як про сукупність речей?

- чи може бути майно, що складається з (а) речі, (б) сукупності речей і (в) майнових прав і обов’язків? Чи майном є будь-яка комбінація цієї сукупності?

- як поєднуються в майні (у складі майна) речі й майнові права на них?

- чим майно відрізняється від комплексу, який теж являє собою сукупність речей, або між цими поняттями можна поставити знак рівності?

З наведеного переліку питань очевидно, що поняття майна є одним з найменш розроблених не тільки в теорії, але й проблемним у законодавстві.

1.3. Поширеним є уявлення про власність як майно, з яким вона ототожнюється. Майно згідно з ч. 2 ст. 139 ГК України належить до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. У ЦК України зазначені поняття взагалі не використовуються, бо вони є економічними, властивими податковому та бухгалтерському законодавству.

Пов’язаним з майном є також поняття «статутний капітал», що особливо яскраво простежується при проведенні виплат учаснику господарського товариства в разі його виходу. Так, згідно з ЦК України (ч. 2 ст. 148) і Законом України «Про господарські товариства» (ст. 54), учаснику товариства слід виплачувати частку майна товариства, пропорційну його вкладу до статутного капіталу (фонду). При цьому немає конкретної відповіді на питання, з чого слід виходити при визначенні розміру цієї частки. Тому необхідно використовувати загальне поняття майна, що надається в ЦК України і одночасно застерегти проти застосування ГК України, яким не передбачається врахування боргів товариства щодо сплати третім особам, адже за ч. 1 ст. 251 ГК майно визначається як активи. Проте не може бути так, що учаснику товариства виплачується лише вартість частки активів (майнових прав) товариства, а борги (майнові обов’язки) залишаються в решти учасників товариства.