- •Розділ III об’єкти цивільних прав
- •Глава 12
- •Загальні положення про об’єкти цивільних прав
- •1. Вихідні положення щодо поняття об’єктів цивільних прав
- •2. Речі, у тому числі гроші та цінні папери
- •3. Інше майно
- •4. Майнові права
- •5. Результати робіт, послуги
- •6. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інформація
- •7. Інші матеріальні та нематеріальні блага
- •1. Значення оборотоздатності для об’єктів
- •2. Поняття обороту та оборотоздатності
- •3. Які об’єкти можуть бути оборотоздатними
- •4. Ступені оборотоздатності
- •5. Оборот об’єктів та суміжні з цим категорії цивільного права
- •Глава 13. Речі. Майно Стаття 1. Поняття речі
- •1. Визначення поняття речі
- •2. Річ як матеріальна субстанція
- •3. Річ як предмет
- •4. Річ як об’єкт, стосовно якого виникають цивільні права та обов’язки
- •5. Ознаки речей
- •6. Класифікація речей
- •Стаття 180. Тварини
- •1. На яких тварин поширюється дія ст. 180 цк України
- •2. Законодавче регулювання
- •3. Тварини як об’єкти прав
- •4. Заподіяння шкоди тваринами
- •5. Племінне тваринництво
- •Стаття 281. Нерухомі та рухомі речі
- •1. Визначення понять «нерухомість», «нерухомі речі», «нерухоме майно»
- •Критерії віднесення речей до нерухомих
- •3. Земля як природна нерухомість
- •4. Земельна ділянка та деякі «нетрадиційні об’єкти»
- •5. Земельна ділянка та те, що знаходиться на ній та під нею
- •6. Будівлі, будинки, споруди. Приміщення: квартири, нежитлові, допоміжні
- •7. Недобудовані, зруйновані, самовільно побудовані будинки й споруди
- •8. Правовий зв’язок різних нерухомих речей між собою та його значення
- •9. Рухомі речі як нерухомі
- •1. Нормативно-правове регулювання державної реєстрації
- •2. Що підлягає державній реєстрації
- •2) У динамічному стані:
- •3. Поняття державної реєстрації
- •4. Хто здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість
- •5. Відмова в державній реєстрації прав на нерухомість або правочинів з нерухомістю. Надання інформації про реєстрацію
- •1. Поняття подільних та неподільних речей
- •2. Значення класифікації речей на подільні та неподільні
- •1. Поняття індивідуально визначеної речі
- •2. Поняття речі, визначеної родовими ознаками
- •3. Індивідуальні речі та речі, визначені родовими ознаками, як об’єкти речових та зобов’язальних прав
- •4. Замінні та незамінні речі
- •5. Значення класифікації речей на визначені індивідуальними та родовими ознаками
- •1. Поняття та значення поділу речей на споживні та неспоживні
- •1. Сутність поділу речей на головну та приналежність
- •2. Квартира та допоміжні приміщення у багатоквартирному житловому будинку
- •1. Розуміння складової частини речі
- •2. Перехід права на річ і складові частини речі
- •1. Розуміння складної речі
- •2. Складові частини складної речі
- •3. Комплекси як об’єкти права
- •1. Розуміння продукції, плодів та доходів
- •2. Суб’єкт прав на продукцію, плоди та доходи
- •1. Майно як об’єкт
- •2. Значення майнових прав
- •3. Визначення майнових прав
- •4. Сутність майнових прав
- •5. Види майнових прав
- •6. Майнові права як предмет іпотеки
- •1. Проблема віднесення грошей до речей
- •2. Функції грошей
- •3. Гроші як засіб платежу
- •4. Іноземна валюта в системі об’єктів цивільних прав. Використання іноземної валюти в Україні
- •5. Електронні гроші як об’єкт цивільних прав
- •6. Електронні гроші як річ та як спосіб фіксації відступлення права вимоги
- •7. Електронні гроші як законний засіб платежу
- •1. Поняття валютних цінностей
- •2. Правочини з валютними цінностями
- •Глава 14 цінні папери
- •1. Сутність та значення цінних паперів
- •2. Неподільна юридична єдність права «з папера» та способу його фіксації
- •3. Визначення цінним папером відносини між особою, яка його розмістила (видала) і власником
- •4. Забезпечення цінними паперами юридичної можливості передачі посвідчених ним майнових прав іншим особам
- •5. Оборотоздатність цінних паперів
- •6. Нормативна визначеність видів та груп цінних паперів
- •7. Перехід прав, що посвідчується цінним папером
- •1. Загальні застереження
- •2. Пайові цінні папери
- •3. Боргові цінні папери
- •4. Поняття та види векселів
- •5. Вимоги до оформлення векселя
- •6. Характеристика вексельного зобов’язання
- •7. Оборотоздатність векселя
- •8. Платіж за векселем. Аваль. Протест
- •9. Похідні цінні папери
- •9.21. Види похідних цінних паперів
- •10. Товаророзпорядчі цінні папери
- •11. Інші групи цінних паперів
- •12. Форма випуску цінних паперів
- •1. Загальні зауваження щодо текстуального оформлення змісту цінних паперів як документів
- •2. Структурування змісту цінного папера. Форма сертифікатів цінних паперів
- •3. Проблема бездокументарної форми існування цінних паперів
- •4. Наслідки порушення вимог щодо форми та реквізитів цінних паперів, а також вимог щодо введення їх в обіг
- •1. Залежність прав за цінним папером від виду цінного папера
- •2. Заборони та обмеження випуску окремих видів цінних паперів
- •3. Порядок передання прав, посвідчених окремими видами цінних паперів
- •1. Сутність солідарної відповідальності за цінним папером
- •2. Недопущення відмови від виконання зобов’язання за цінним папером
- •Глава 15. Нематеріальні блага Стаття 3. Результати інтелектуальної, творчої діяльності
- •1. Сутність результату інтелектуальної, творчої діяльності як об’єкта прав
- •2. Загальна характеристика ознак результатів інтелектуальної творчої діяльності як об’єкта прав
- •3. Види об’єктів прав
- •Стаття 4. Особисті немайнові блага
- •Розділ IV правочини. Представництво
- •Глава 16
- •Правочини
- •§ 1. Загальні положення про правочини
- •1. Поняття правочину
- •2. Ознаки правочину
- •3. Види правочинів
- •1. Застереження
- •2. Зміст правочину
- •3. Вимоги до суб’єктного складу правочину
- •4. Вимоги до волевиявлення
- •5. Форма правочину
- •6. Спрямованість правочину на настання правових наслідків
- •7. Правочин та права й інтереси дітей
- •1. Сутність презумпції правомірності правочину.
- •Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення
- •1. Способи волевиявлення
- •2. Поняття форми правочину
- •3. Форми правочину
- •Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно
- •1. Загальна характеристика усної форми правочину.
- •2. Спеціальні правила щодо усної форми правочину
- •Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину
- •1. Значення письмової форми правочину
- •2. Документальне оформлення правочину
- •3. Електроні правочини
- •4. Підписання правочину
- •Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі
- •1. Критерії для вимог про письмову форму правочину
- •2. Залежність письмової форми правочину від суми правочину
- •3. Інші випадки вчинення правочину в письмовій формі
- •1. Поняття «місця вчинення правочину»
- •2. Наслідки порушення правил стосовно визначення місця вчинення правочину
- •1. Загальне поняття умови в правочині
- •2. Обставини, що залежать від волі осіб, які вчиняють правочин, як умови в правочині
- •3. Кваліфікуючі ознаки умов у правочині
- •4. Види умов у правочині. Момент настання умови
- •5. Стан невизначеності в умовних правочинах
- •6. Спеціальні наслідки недобросовісної поведінки сторони в умовних правочинах
- •1. Об’єктивність тлумачення правочину
- •2. Причини необхідності тлумачення правочину
- •3. Здійснення тлумачення
- •4. Процесуальний аспект тлумачення правочину
- •Стаття 214. Відмова від правочину
- •2. Відмова від двостороннього правочину
- •3. Відмова від багатостороннього правочину
- •§ 2. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону Стаття 215. Недійсність правочину
- •1. Загальні положення недійсності правочинів
- •2. Види недійсних правочинів
- •3. Недійсні та неукладені правочини
- •4. Суб’єкт звернення до суду з позовом про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочинів
- •Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину
- •1. Види правових наслідків недійсності правочинів
- •2. Підстави застосування реституції
- •4. Конкуренція позовів
- •5. Недійсність правочинів та установчих документів
- •6. Інші наслідки недійсності правочинів
- •1. Поняття окремої частини правочину
- •2. Правові наслідки недійсності окремих частин правочину
- •1. Особливості недодержання вимог закону про форму правочину як підстави його недійсності
- •2. Імперативність приписів закону про форму правочину та наслідки її порушення
- •3. Наслідки недодержання вимог закону про письмову форму правочину
- •4. Усунення негативних наслідків недодержання вимог закону про письмову форму правочину
- •1. Необхідність нотаріального посвідчення одностороннього правочину
- •2. Визнання одностороннього правочину, який не був посвідчений нотаріально, дійсним
- •1. Загальні наслідки недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору
- •2. Можливість визнання договору, укладеного з порушенням вимог про його нотаріальне посвідчення, дійсним
- •3. Умови, необхідні для визнання судом нікчемного правочину дійсним
- •Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
- •1. Недійсність правочину, вчиненого з малолітньою особою
- •2. Наслідки недійсності правочину
- •1. Недійсність правочину
- •2. Наслідки недійсності правочину
- •1. Недійсність правочину вчиненого фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена
- •2. Наслідки недійсності правочину вчиненого фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена
- •1. Недійсність правочину вчиненого без дозволу органу опіки та піклування
- •2. Визнання правочину вчиненого без дозволу органу опіки та піклування дійсним
- •3. Наслідки недійсності правочину вчиненого без дозволу органу опіки та піклування
- •1. Поняття стану, в якому особа стає не здатною усвідомлювати значення своїх дій
- •2. Доведення підстав, які надають можливість застосування ст. 225 цк України для визнання правочину недійсним
- •3. Застереження
- •Стаття 226. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою
- •1. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною особою
- •2. Визнання правочину вчиненого недієздатною особою дійсним за рішенням суду
- •3. Наслідки недійсності правочину вчиненого недієздатною особою
- •Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти
- •1. Підстави недійсності правочину за ст. 227 цк України
- •2. Суб’єкт та підстави оспорення правочину за ст. 227 цк України
- •3. Наслідки недійсності правочину
- •1. Поняття публічного порядку
- •2. Правочини, які порушують публічний порядок
- •3. Наслідки правочину, що порушує публічний порядок
- •1. Загальна характеристика правочинів, вчинених під впливом помилки
- •2. Поняття та види помилок
- •3. Правові наслідки правочину, вчиненого внаслідок помилки
- •1. Загальна характеристика правочинів, вчинених під впливом обману
- •2. Поняття та види обману
- •3. Правові наслідки правочину, вчиненого внаслідок обману
- •1. Загальна характеристика правочинів, вчинених під впливом насильства
- •2. Поняття насильства
- •3. Правові наслідки правочину, вчиненого внаслідок насильства
- •1. Загальна характеристика правочинів, вчинених у результаті зловмисної домовленості
- •2. Поняття зловмисної домовленості
- •3. Правові наслідки правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною
- •Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини
- •1. Умови визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 цк України
- •2. Наявність тяжкої обставини
- •3. Вкрай невигідні умови
- •4. Необхідність і достатність умов, зазначених у ч. 1 ст. 233 цк України, для визнання правочину недійсним
- •5. Наслідки недійсності правочину
- •1. Поняття фіктивного правочину
- •2. Умови для визнання правочину фіктивним
- •3. Правові наслідки вчинення фіктивного правочину
- •1. Поняття удаваного правочину
- •2. Правові наслідки удаваного правочину
- •Стаття 236. Момент недійсності правочину
- •1. Важливість установлення моменту недійсності правочину
- •2. Момент недійсності нікчемного правочину
- •3. Момент недійсності оспорюваного правочину
- •4. Недійсність наслідків правочину на майбутнє
- •5. Наслідки недійсності рішень загальних зборів та вплив цього на недійсність правочинів
1. Застереження
1.1. Стаття, що коментується, має назву «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину». При цьому звертає на себе увагу вираз про чинність (а не дійсність) правочину. Тому слід передусім застережити наявність певних термінологічних розбіжностей між термінами «дійсний», «чинний» та «недійсний» правочин. Так, традиційне використання дихотомічної пари «дійсний» – «недійсний» правочин, наштовхується на вислів про «вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» (ст. 203 ЦК України), що певною мірою є алогічним, оскільки наслідком порушення таких вимог є недійсність правочину.
Видається, що чинність і дійсність є взаємопов’язаними поняттями, які в аспекті правочину, у розумінні ст. 203 ЦК мають однакове смислове навантаження і несуть ідентичні правові наслідки. Отже, нечинність правочину прирівнюється за підставами, наслідками, іншими ознаками до його недійсності. Крім того, перелік загальних вимог має і суто практичне значення, оскільки стосується критеріїв як при формуванні правочину, так і для подальшої його оцінки.
Увага! Дійсність правочину – це визнання за ним властивостей юридичного факту, який породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб’єкти правочину при його вчиненні.
1.2. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які іменуються умовами дійсності правочинів. Ці вимоги (умови) можуть бути різноманітними залежно від особливостей окремих видів правочинів. Але існують загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності будь-якого правочину. Сукупність таких вимог цього переліку для окремих видів правочинів може мати свої особливості, бути «еластичним».
Зокрема, у площині заповіту загальні вимоги його дійсності як правочину (ст. 203 ЦК України) набувають якісно іншого звучання. Це стосується перш за все ч. 6 ст. 203 ЦК України, за якою правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Безумовно, заповіт, в якому діти не згадані, не відповідає їх інтересам, однак не можна говорити про недійсність такого заповіту саме з цієї підстави. Якщо заповіт порушує права та інтереси осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, включаючи малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей, він у цій частині не підлягає виконанню. Як зазначено в ч. 1 ст. 1241 ЦК України суб’єкти права на обов’язкову частку спадкують незалежно від змісту заповіту, однак це не свідчить про недійсність такого заповіту144.
2. Зміст правочину
2.1. Першою умовою дійсності правочину є відповідність його змісту вимогам ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Увага! Ця умова дійсності правочину може бути визначена як законність змісту правочину.
Зміст правочину – це сукупність його умов, сформульованих однією стороною, якщо вчинюється односторонній правочин, або узгоджених усіма сторонами при двосторонніх або багатосторонніх правочинах. З урахуванням того, що ст. 4 ЦК України закріплює систему актів цивільного законодавства, умови правочину не можуть суперечити вимогам будь-якого акта, що охоплюється цією системою.
2.2. Водночас постає питання: правочин має відповідати лише актам цивільного законодавства, чи й нормативно-правовим актам іншої галузевої належності?
Це важливо, наприклад, якщо йдеться про правочини (або цілі системи правочинів), з якими пов’язано злиття і поглинання компаній, або про правочини, які покликані «мінімізувати оподаткування», у зв’язку з чим можна угледіти порушення ними податкового законодавства. Нарешті, можливе укладення договорів без попереднього узгодження, що вимагається законодавством про приватизацію або оренду державного та комунального майна тощо.
2.3. Слід ураховувати й те, що закони не можуть бути виключно цивільно-правовими, а, як правило, вони покликані здійснити комплексне регулювання і тому містять разом із цивільними нормами, норми іншої галузевої належності. Більше того, у законах (а) можуть міститися переважно цивільно-правові норми, (б) цивільно-правових норм може бути приблизно порівну з публічно-правовими нормами, (в) а можуть цивільно-правові норми складати й лише незначну кількість в порівнянні з публічно-правовими. У цих випадках вельми сумнівно відносити такі закони до цивільного законодавства. Однак не виникає сумнівів у тому, що при вчиненні правочину сторони повинні керуватися цими законами як такими, що містять цивільно-правові норми.
Прикладом законів, в яких переважно містяться цивільно-правові норми, можна назвати Закони України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про кооперацію», «Про заставу», «Про іпотеку» та ін.
Прикладом другої групи є Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок», в якому, поміж іншим, ідеться й про здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, андерайтингової діяльності. Як приклад третьої групи можна назвати Закони України «Про державну реєстрацію (прав на нерухомість, юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців)», «Про електронний цифровий підпис», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», в якому, зокрема, регламентуються питання депозитарного договору, договорів клірингу, договорів про обслуговування емісії цінних папері та ін.
Слід зазначити, що у всіх названих законах (будь то виключно цивільно-правовий, «змішаний» або публічно-правовий акт) мають місце ті вимоги, які відносяться до змісту правочину. Оскільки саме спеціальні закони покликані детально регламентувати ті дії, які охоплюються сферою їх регулювання. Керуючись цими вимогами, сторони можуть, уклавши правочин, досягти потрібного правового результату.
Звичайно, правочин повинен відповідати й вимогам, що встановлюються публічним законодавством, прикладом яких може слугувати п. 11.2.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким у договорі має зазначатися статус особи як платника податків.
Увага! Однак невідповідність правочину таким публічним вимогам не повинна спричинювати певних цивільно-правових наслідків, зокрема визнання правочину недійсним, які настають тільки у випадку порушення цивільно-правових норм.
Тому в цьому контексті навряд чи виправданим є підхід ВСУ, який вказує, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України)145.
2.4. Існує ще один важливий аспект, під кутом якого слід розглядати законність змісту правочинів, це регулювання цивільних відносин іншими кодексами, а також законодавством іншої галузевої належності (ст. 9 ЦК України).
У цілому структура національного законодавства, регулюючого майнові відносини між рівними суб’єктами (цивільні відносини) з приводу тих або інших об’єктів (земельних ділянок, інших природних ресурсів, житла, майна подружжя, діяльністю, що іменуються «підприємницька» або «господарська діяльність» та ін.) дуже суперечлива. Різні кодекси, що містять цивільно-правові за своєю природою норми (Земельний, Сімейний, Господарський, Житловий кодекси, Кодекс торговельного мореплавства та ін.) допускають дублювання в регулюванні майнових відносин. Унаслідок цього неминучі «накладки», бо, скажімо, земля (земельна ділянка) залучена у відносини, врегульовані не лише ЗК, але і ЦК, і ГК (не кажучи вже про цілий пласт земельного законодавства у вигляді окремих законів і підзаконних актів). Зміст правочину, що укладається при здійсненні підприємницької діяльності, багато в чому корегується ГК, спеціальним законом, що вважається, по відношенню до норм ЦК146.
Увага! Вимоги до змісту правочину слід шукати не лише в цивільному законодавстві, а й в сімейному, господарському, земельному та ін., що регулюють цивільні по своїй суті майнові відносини.
2.5. Під законністю змісту правочину слід розуміти дві вимоги законодавства: негативні та позитивні. Тоді зміст визначатиметься не лише заборонами, але й іншими вимогами до нього, яких слід дотримуватись.
Негативними умовами, що пред’являються законодавством до змісту правочину, є заборони. Для дійсності правочину необхідно, щоб його зміст відповідав заборонним нормам, тобто в ньому не повинні міститися ті умови, які нормативно-правові акти забороняють включати у правочин. Навпаки, якщо норма диспозитивна або прямо не сприймається такою (наприклад, не містить виразу «інше може бути передбачене в договорі» або аналогічних йому), то сторони в договорі можуть передбачити ті умови, які різняться від норми цивільного законодавства.
Стосовно позитивних вимог закону до змісту правочину, то під ними слід розуміти те, щó слід передбачати в самому правочині. Прикладом є істотні умови договору, вимоги про які містяться не лише в ЦК, але й в ГК, і в інших законах України.
2.6. Крім загальних вимог до змісту правочину, законодавець висуває й спеціальні, що містяться в главах ЦК України, зокрема, у главі 52, що так і йменується «Поняття та умови договору», а також у главах, присвячених окремим видам договорів, недоговірних зобов’язань, спадковим відносинам, та в інших законах.
2.7. Умови правочинів не можуть суперечити моральним засадам суспільства, оскільки врахування їх робить і саме право морально змістовним. Право – це лише мінімум моралі, остання ж вимагає здійснювати діяння по совісті і за власним переконанням. Моральні засади цивілізованого суспільства – це певні загальнолюдські цінності як-от: добро, розумність, справедливість, чесність, повага до іншої особи та її інтересів тощо.
Закон України «Про захист суспільної моралі» встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль. У цьому Законі не лише встановлюються заборони вчинення окремих правочинів відносно друкованої та відеопродукції сексуального чи еротичного характеру, а й забороняються виробництво та розповсюдження продукції, яка: (а) пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності Україні; (б) пропагує фашизм та неофашизм; (в) принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою; (г) пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь; (ґ) принижує особистість є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей; (д) пропагує невігластво, неповагу до батьків; (е) пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.
Тобто за допомогою цього Закону не лише надаються чіткі вказівки відносно того, що не може бути предметом правочину, але і передбачаються більш-менш ясні орієнтири відносно суспільної моралі в цілому.
2.8. Варто ще вказати на те, що для змісту договору часто використовуються міжнародні акти та звичаї, наприклад правила Інкотермс.147