8. Мікроекономічний аналіз ринку

Ринок — це досконалий спосіб погоджування дій, взаємного пристосування індивідів у процесі обміну результатами своєї діяль­ності.

Ринок — форма суспільного вибору, за допомогою якої відбу­вається співвимір витрат і результатів виробництва. Ринок є сукуп­ністю економічних відносин між виробниками й споживачами мате­ріальних благ і послуг.

Основними категоріями ринку є попит, пропозиція, ціна, конку­ренція.

Базові елементи ринку — це споживач і виробник як суб'єк­ти ринкових відносин. Крім того, такими суб'єктами виступають: держава, підприємства різних форм власності, спільні підприємст­ві і т. д.

Споживач — це економічний суб'єкт, який формує попит на певний товар або послугу з метою задоволення своїх потреб. Вироб-- це економічний суб'єкт, який гарантує попит шляхом вироб­н. та доставки на ринок необхідних товарів і послуг. Між вироб­ником і споживачем товарів розмежування досить умовне: один і той самий суб'єкт може бути в одному випадку споживачем, а в іншого виробником.

Об'єктами ринкових відносин є продукти праці, робоча сила, папери, наукові ідеї, послуги, валюта і т. ін.

Існує декілька суттєвих умов ринкової діяльності. По-перше, економічна свобода, під якою розуміють свободу вибору економічними суб'єктами ресурсів, видів і способів госпо­дарської діяльності, товарів і послуг. Однією з головних форм забез­печення економічної свободи є право власності, що передбачає і більш складні форми привласнення, пов'язані з розподілом функцій власника між кількома суб'єктами, які зберігають можливості прий­няття незалежних і відповідальних рішень.

Доки зберігається реальна свобода господарських дій для кож­ного учасника ринку, доти забезпечується неприпустимість втручан­ня однієї людини в діяльність іншої. Споживача захищає від приму­су з боку продавця наявність інших продавців, з якими він може укласти угоду, продавця від покупця — наявність інших покупців, яким він може продати свої товари. Найманий робітник захищений від примусу з боку наймача наявністю інших наймачів.

Свобода потребує того, щоб індивід мав можливість реалізо­вувати власні цілі. Така свобода приймати індивідуальні рішення можлива завдяки чіткому визначенню прав індивіда і сфер, у ме­жах яких кожен може розпоряджатися доступними йому засобами для реалізації своєї мети. Отже, економічна свобода не означає аб­солютного свавілля окремої людини, а реалізується шляхом вста­новлення єдиних правил, які запобігають свавіллю, дискримінації або насильству одних людей по відношенню до інших. Завдання держави полягає в тому, щоб примушувати дотримуватися цих за­гальних правил усіх учасників системи і захищати тим самим інди­віда від насильства або втручання у сферу його особистої свободи з боку інших.

У той же час надто «сильна» держава, яка відбирає у громадян право самостійно вирішувати свої повсякденні проблеми під приво­дом забезпечення вищої раціональності й доцільності, затримує зро­стання економіки і розвиток економічної системи суспільства, оскільки унеможливлює становлення більш складного й органічного господарського ладу. Свобода, яку розуміють як природний соціаль­но-економічний інститут, економічно ефективніша.

По-друге, необхідною умовою ринку є конкуренція економіч­них суб'єктів, що означає змагання виробників і споживачів за найбільш вигідні умови реалізації своїх інтересів. Цей тип еконо­мічного зв'язку передбачає розосередження економічної влади між учасниками обміну таким чином, щоб ніхто з них не мав можли­вості якісно впливати на ринкову ситуацію, змінюючи її на свою користь

Конкуренція виконує дуже важливу інформативну функцію в ринковій економіці: вона є одночасно і стимулом для отримання важ­ливої інформації і засобом її передачі. Конкуренти цікаві один одно­му, хоча ця зацікавленість є суто утилітарною та егоїстичною. Чавдяки цьому, в економічній сфері формується єдине інформаційне поле, без чого узгоджена поведінка всіх автономних учасників рин­ку була б неможливою.

В умовах ринкової економіки існує:

• цінова конкуренція (основним методом боротьби проти конку­рентів є ціна);

• нецінова конкуренція (включає такі способи: використання рек­лами, підвищення якості продукції, покращання умов продажу товару);

• недобросовісна конкуренція (здійснюється різними способами: дезінформація про якість і гатунок товару, використання товар­ного знаку без дозволу господарського суб'єкта). Конкуренція повинна охоронятися законодавством країни. Дер­жава розробляє антимонопольне законодавство і створює відповідні аптимонопольні органи.

По-третє, умовою ринку є вільне рівноважне ціноутворення, яке виступає як базовий координуючий механізм. Ціни, які ви­никають у результаті угод між покупцями й продавцями, коор­динують дії мільйонів людей, кожен з яких переслідує виключно власні цілі.

У результаті цінової координації зі стихійних і непланових дій «виростає» узгоджена економічна структура.

У ринковій системі вільні рівноважні ціни виконують три такі функції: по-перше, тільки вони є безпосереднім носієм інформації; по-друге, вони служать стимулом використання більш економічних методів виробництва, що призводить до найбільш ефективного роз­поділу й використання наявних ресурсів; по-третє, вони визначають, хто і яку частину виробленого продукту отримує, іншими словами, регулюють перерозподіл прибутків.

Якщо всі зазначені умови виконуються, суспільство отримує головний шуканий результат економічної системи — виробляється достатня кількість необхідних споживачам товарів за прийнятими цінами. Досягаючи цієї мети, ринок виконує такі функції:

• інтегруючу: полягає у «зведенні в одне ціле» ізольованих рі­шень узгоджених економічних суб'єктів, вибираючи ті з них, які ведуть до досягнення мети найбільш ефективними шляхами, і відкидаючи неефективні;

• інформаційну: забезпечує виявлення потреб суспільства й індивідів, а також ступеня відповідності між потребами й обсягом і структурою виробництва;

• регулюючу: передбачає визначення структури виробництва шляхом розподілу й перерозподілу ресурсів відповідно до пла­тоспроможного попиту;

• стимулюючу: націлює на пошуки найвищої ефективності шля­хом зниження витрат, упровадження нових технологій.

Усі ці функції ринок в ідеалі виконує автоматично, без будь-якого втручання зовні. Проте на практиці постійно проявляються деякі істотні недоліки ринкової системи та внутрішні обмеження, які не дають можливості повністю самостійно виконувати зазначені

завдання.

Насамперед, контролюючий і координуючий механізм конку­ренції має тенденцію до високої концентрації капіталів і ресурсів, а також керівної влади, в результаті чого виникає антипод конкурен­ції — монополія. Така концентрація економічної влади веде до зни­ження ефективності і підриває здатність ринкової системи до само­регулювання.

Крім того, ринкова система більше орієнтована на індивідуаль­ні інтереси та цінності і значно менше враховує колективні й суспі­льні потреби. Громадський транспорт, соціальна інфраструктура суспі­льства, екологічні програми, фундаментальна наука, національна безпека - ці важливі суспільні потреби не виглядають з точки зору кожного окремого споживача першочерговими. Отже, ресурси на ці цілі при розподілі їх через ринковий механізм будуть знаходити в останню моргу або не знаходити зовсім.

Нарешті, ринковий механізм, заснований на вільній конкурен­ції, не здатний забезпечити повну зайнятість і стабільний рівень цін.

Ринок має складну багатоаспектну структуру. Структура ринку — це сукупність елементів, з яких він складається і які взаємодіють

між собою.

Розрізняють:

• ринок предметів споживання й послуг;

• ринок засобів виробництва (ринок капіталу);

• ринок робочої сили;

• ринок природних ресурсів;

• ринок цінних паперів;

• ринок інтелектуальної власності;

• ринок інформації;

• валютний ринок.

Ці ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються об'єктом ку­півлі -продажу, формуванням попиту й пропозиції, специфікою ціноутворення.

9. Попит та фактори, що його визначають. Функція попиту Покупці, які мають потребу у певних товарах, виходять на ринок і пред’являють попит. Попит – це форма вираження потреб. Розрізняють індивід. попит – попит окремого споживача та ринковий попит, який складається з суми індивідуальних попитів. Попит, як взаємозв’язок ціни і к-ті, можна зобразити графічно у вигляді кривої попиту.

Конкретну кількість товару, яку покупці бажають і можуть придбати за кожного рівня ціни, називають обсягом попиту. Його можна визначити за графіком як параметр точки на кривій попит. Закон попиту: зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Математичним виразом закону попиту є функція попиту: Q_D=f(P),  Ціна є основною детермінантою попиту, зміна якої спричиняє зміни в обсязі попиту, що графічно відповідає руху між точками на даній кривій попиту.

Нецінові детермінанти попиту спричиняють зміни у попиті, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої попиту: праворуч-вгору, якщо попит зростає, і ліворуч-вниз, якщо попит скорочується. До нецінових детермінант попиту відносяться: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни на інші товари; к-ть споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін. З врахуванням нецінових детермінант попиту функція попиту може бути представлена формулою: QD = f(P, ND) , де ND – нецінові детермінанти попиту.