13. Поняття та практичне значення класифікації злочинів.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію.

Так можна виділити такі основні види злочинів: за ознаками та видами об’єкту злочину; за формами вини; за мотивами вчинення; за ступенем тяжкості наслідків.

Так залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності на закінчені та незакінчені тощо.

Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов’язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох зарубіжних країн класифікують злочини в залежності від їх тяжкості.

Саме така класифікація міститься в ч.1 ст.12 КК, в основу якої покладено ступінь його суспільної небезпеки, що виражається в санкціях статей. В Кримінальному кодексі 1960 року не було чітко визначеної системи класифікації злочинів, що створювало певні ускладнення на практиці.

При класифікації злочинів враховуються максимальний вид та розмір покарання, передбачені в кримінально-правових нормах Особливої частини КК, а не ті, які визначаються судом при призначенні покарання для певної винної особи. Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст. 12 КК передбачає й її формальний критерій - певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання; для злочинів середньої тяжкості - покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років; для тяжких злочинів - покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких - покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.

Згідно п.3 постанови ПВСУ „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003р. №7 та відповідно до п. 18 “Прикінцевих та перехідних положень” КК при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, вчиненого до набрання чинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р.

Встановлена в ст.12 КК класифікація злочинів на чотири категорії знаходить своє конкретне відбиття в інститутах Загальної та Особливої частин КК.

1) Тому майже всі інститути і норми Загальної частини Кодексу пов’язані з класифікацією злочинів. Так, віднесення злочинів до тої чи іншої класифікаційної групи впливає на можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, враховується при призначенні покарання, умовно-дострокового звільнення від покарання, заміни не відбутої частини покарання більш м’яким, при застосуванні амністії тощо. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочини невеликої і середньої тяжкості. Так, наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч.2 ст. 14 КК); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов’язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості (статті 45-48 КК).

Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов’язує найбільш суворі правові наслідки, наприклад, при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього КК, яка передбачає більш суворе покарання, але якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього КК (ст.70 КК), при складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років (ст.71 КК), також КК передбачена можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст.64 КК), або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу (ст.54 КК). Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59 КК); найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49,80 КК) тощо.

2) Класифікація злочинів впливає і на побудову Особливої частини КК, зокрема на поділ складів злочинів на прості, кваліфіковані, особливо кваліфіковані та з пом’якшуючими обставинами. Класифікація злочинів зобов’язує при конструюванні санкцій за злочини враховувати наслідки віднесення злочинів до тої чи іншої групи в залежності від визначення вищої межі позбавлення волі.

Наприклад, створення злочинної організації передбачає таку ознаку, як мета вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 255 КК). У ч. 2 ст. 383 і ч.2 ст.384 КК кваліфікуючою ознакою визначається вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.

3) Класифікація злочинів безпосередньо впливає і на кваліфікацію злочинів.

Наприклад, за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів особу можна притягнути до кримінальної відповідальності, якщо воно пов’язане з приховуванням саме тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст.396 КК) або якщо особа вчинила готування до заволодіння комп’ютерною інформацією шляхом шахрайства (ч.1 ст.362 КК), то потрібно згадати, що це злочин невеликої тяжкості („...карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років”), а готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч.2 ст. 14 КК).