57. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

Під дійовим каяттям слід розуміти активні й позитивні дії особи після вчинення злочину, які безперечно свідчать про бажання усунути шкоду, спричинену злочином, а також про жалкування щодо вчиненого злочину (ст. 45).

Норма кримінального закону, що розглядається, застосовується лише відносно осіб, які вчинили злочини вперше. Вона не розповсюджується відносно осіб: раніше судимих; що перебувають під слідством і судом; що ухиляються від слідства та суду. Такими, що вперше вчинили злочин, також вважаються особи, які: раніше притягувалися до кримінальної відповідальності, але звільнені від неї в установленому законом, що діяв на час звільнення, порядку; раніше судимі, але судимості погашені або зняті у законному порядку; вчинили раніше злочин, строк давності щодо якого для притягнення до кримінальної відповідальності сплинув.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям можливе лише за злочин, що належить до категорії невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12).

Дійове каяття винного повинно проявлятися в активних позитивних діях, обов’язковий перелік яких приведено в законі: щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину; повне відшкодування завданих збитків; усунення заподіяної шкоди.

Про щире каяття передовсім свідчить добровільне з’явлення із зізнанням. Сутність його - в тому, що особа, яка вчинила злочин, самостійно, хоч і не обов’язково з особистої ініціативи, звертається до органу дізнання, слідства, до прокуратури або в суд із заявою про вчинений нею злочин. З’явлення із зізнанням оформлюється протоколом за підписами заявника та службової особи відповідного органу. Значення добровільного з’явлення зі зізнанням, як одна з обставин, що звільняє від кримінальної відповідальності, визначається тим, що заявник з особистої волі, без примушення повідомляє про злочин, про якого органам влади або ще зовсім не відомо, або за фактом злочину порушено кримінальну справу, і сам віддає себе в руки правоохоронних органів, які доти не мали свідчень про те, хто вчинив злочин.

Другим проявом дійового каяття є активне сприяння самого правопорушника розкриттю злочину. Воно здійснюється в активних формах і може проявлятись у повідомленні слідчому або судді невідомих їм раніше відомостей, наданні допомоги у збиранні доказів, сприянні у пошуках викраденого або здобутого іншим злочинним шляхом майна, видачі знаряддя та засобів вчинення злочину, викритті інших учасників злочину та подібних діяннях.

Дійове каяття обов’язково передбачає добровільне відшкодування спричинених втрат, тобто компенсацію майнової шкоди у грошовій або іншій формі, достатній для відшкодування збитків, зазнаних потерпілим від злочину.

Вказаний у ст. 45 вид звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється тільки судом у порядку, передбаченому ст. 7² КПК, і є безумовним та остаточним, тому що не ставиться у залежність від подальшої поведінки особи.

58. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

Під час розгляду в суді кримінальних справ про інші злочини публічного та приватно-публічного обвинувачення потерпілий хоч і не підтримує обвинувачення, але має в суді рівні права, висловлює свою думку щодо сутності пред’явленого обвинувачення та міри покарання підсудному. Як свідчить практика, потерпілий не завжди бажає, щоб особа, яка вчинила злочин, була засуджена й зазнала покарання. Для нього більш важливо, щоб, наприклад, було відшкодовано зазнані ним збитки. Завдяки внесенню в чинний КК такого виду звільнення від кримінальної відповідальності потерпілий дістав можливість більшого впливу на перебіг і наслідки кримінальної справи, що змушує визнавати його думку та законні інтереси, суттєво захищає його права. Отож, законодавство пішло в напрямку розширення засобів захисту приватних інтересів у розслідуванні та судовому розгляді кримінальної справи.

У ст. 46 КК передбачає звільнення від кримінальної відповідальності за деякі інші злочини у зв’язку з примиренням винного з потерпілим за наявності таких підстав. Такими підставами за законом вважаються: вчинення злочину невеликої тяжкості; вчинення злочину вперше; примирення з потерпілим; відшкодування завданих потерпілому збитків або усунення заподіяної шкоди.

Першою підставою є, згідно зі ст. 46, вчинення особою злочину невеликої тяжкості. До них відносять усі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання.

Друга підстава полягає в тому, що винна особа вчиняє злочин вперше. Тобто, вона не має судимості, не перебуває під слідством та судом, не ухиляється від притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Учиненим вперше також вважається злочин, якщо минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений попередній злочин або особа звільнялася раніше від кримінальної відповідальності за законом, що діяв на час звільнення. Несудимою також вважається особа, якщо судимість погашено або знято в передбаченому законом порядку.

Третьою підставою виступає сам факт примирення особи, що вчинила злочин, із потерпілим. Він означає оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілого від своїх попередніх претензій і вимог до особи, що вчинила злочин, відмову від прохання притягнути її до кримінальної відповідальності або прохання закрити справу, порушену за його заявою. Обов’язково необхідна також згода винної особи на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою. При цьому на досудовому слідстві та в суді необхідно з’ясувати, чи було це примирення дійсним (добровільним, усвідомленим), без застосування погроз і насильства.

Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 здійснюється лише судом у порядку, передбаченому ст. 7¹, 8 КПК. За наявності вказаних причин воно є обов’язковим і не обумовлюється виконанням будь-яких дій після судового рішення.