22. Грабіж (ст. 186 кк).

Стаття складається з п’яти частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об’єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Якщо при грабежі застосовується насильство, то додатковими необхідними безпосередніми об’єктами злочину виступають здоров’я, психічна або фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже приватне, колективне або державне майно.

Об’єктивна сторона грабежу (ч. 1 ст. 186) передбачає відкрите викрадення чужого майна. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони грабежу є: 1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає в заволодінні винним чужим майном; 3) причинний зв’язок між дією та наслідком, а також 4) спосіб вчинення злочину, який характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, коли воно: а) здійснюється у присутності власника або іншої особи і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій; б) вчиняється винним, який помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою; в) було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжується винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Грабіж є злочином з матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту протиправного вилучення майна і отримання винним реальної можливості розпорядитися чи користуватися таким майном (сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла 14-річ­ного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 186) є вчинення його: 1) з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2) з погрозою застосування такого насильства; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб.

Насильство, яке може бути застосоване під час грабежу і кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186, не має бути небезпечним для життя і здоров’я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, вчинення інших насильницьких дій, які не були небезпечними для життя і здоров’я в момент їх заподіяння (удари, побої, обмеження чи незаконне позбавлення волі). Такі насильницькі дії, вчинені під час пограбування, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додаткової кваліфікації за іншими статтями чинного Кодексу не потребують. Насильницькі дії при грабежі можуть застосовуватись і для утримання майна, яке викрадене без застосування насильства. Кваліфікується такий злочин у цілому за ч. 2 ст. 186. Якщо ж грабіжник під час затримання залишив вилучене майно і застосував насильство з метою уникнути затримання, то він відповідатиме за замах на грабіж за ч. 2 ст. 15 та відповідною частиною ст. 186, а за наявності заподіяних під час ухилення від затримання тілесних ушкоджень – за відповідний злочин проти життя та здоров’я особи за сукупністю злочинів.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для жит­тя чи здоров’я потерпілого – це психічне насильство, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства.

Оцінка небезпечності насильства, яка виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу і розбою, повинна проводитися не стільки на суб’єктивному сприйнятті небезпечності потерпілим, скільки на об’єк­тивних критеріях з урахуванням дійсності, реальності й характеру можливого насильства. Наприклад, показування винним кулака чи замахування ногою є, безумовно, погрозою, але реалізація її у вигляді ударів рукою чи ногою в принципі не містить загрози життю і здоров’ю (грабіж), а демонстрація ножа або пістолета ні у кого не викличе сумніву щодо небезпечності цих предметів для життя і здоров’я потерпілого (розбій).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186); 3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 186); 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 186).

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак грабежу див. у примітці до ст. 185 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 186 – штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років, або позбавлення волі на строк до 4 років; за ч. 2 ст. 186 – позбавлення волі на строк від 4 до 6 років; за ч. 3 ст. 186 – позбавлення волі на строк від 4 до 8 років; за ч. 4 ст. 186 – позбавлення волі на строк від 7 до 10 років; за ч. 5 ст. 186 – позбавлення волі на строк від 8 до 13 років із конфіскацією майна.