Питання із „Особливої частини кримінального права” з відповідями

1. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів.

Особлива частина кримінального права – це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Норми Особливої частини розташовані за певною системою та у певній послідовності в окремих двадцяти розділах КК України, у межах статей 109–447.

Система Особливої частини кримінального права побудована головним чином за родовими об’єктами злочинів. Назви відповідних розділів Особливої частини КК здебільшого прямо вказують на цей об’єкт (наприклад, розділ І називається «Злочини проти основ національної безпеки України», а тому родовим об’єктом усіх злочинів, передбачених цим розділом, є основи національної безпеки). Систематизація всіх злочинів за їх родовим об’єктом має важливе значення. Насамперед, сама система побудована таким чином, щоб забезпечити виконання завдань, визначених у ч. 1 ст. 1 КК.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом поділяються на три групи: 1) заборонювальні (забороняють певні суспільно небезпечні діяння під загрозою застосування кримінального покарання за їх вчинення, наприклад, ч. 1 ст. 109 КК); 2) роз’яснювальні (розкривають значення деяких понять і термінів, що вживаються у кримінальному законі, наприклад, ч. 1 ст. 401 КК); 3) заохочувальні (встановлюють умови звільнення особи від кримінальної відповідальності за конкретний злочин, наприклад, ч. 3 ст. 263 КК).

Норми Загальної та Особливої частини кримінального права як певні підсистеми КК перебувають у щільній і нерозривній єдності. При кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов’язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, можуть застосовуватися водночас норми обох частин.

Кваліфікувати злочин – означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, що передбачає відповідальність за вчинення саме цього злочину. Тобто, кваліфікація злочину полягає у пошуку (визначенні) статті (статей, їх частини або пунктів) КК, яка передбачає відповідальність за скоєне суспільно небезпечне діяння. Термін “кваліфікація” походить від латинських слів – “qualis” (якість, який за якістю) та “facio” (роблю). У буквальному перекладі кваліфікація означає визначення якості, оцінку.

Отже, кваліфікація злочину – це встанов­лення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом. У процесі кваліфікації встановлюються фактичні обставини, що мають значення для кваліфікації (фактичний склад злочину), здійснюється їх співставлення з юридичним складом злочину, задіюється правосвідомість особи, яка репрезентує правозастосовчий орган і відбувається тлумачення кримінального закону. Все це загалом має вплинути на висновок щодо відповідності фактичних обставин скоєного діяння юридичному складу злочину. Кваліфікація втілюється у формулі кваліфікації (сукупності літерних і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми, що підлягають застосуванню). Значення формули кваліфікації полягає в тому, що за її допомогою можна здійснити стисле й точне посилання на закон про кримінальну відповідальність і скоротити обсяг процесуальних документів.

Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки такі норми: ч. 1 ст. 14 (готування до злочину); ч. 2 ст. 15 (закінчений замах); ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах); ч. 3 ст. 27 (організатор); ч. 4 ст. 27 (підбурювач); ч. 5 ст. 27 (пособник). Дії виконавця злочину ніколи не кваліфікують за будь-якою з частин ст. 27 КК.

Із Особливої частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки статті (частини статей), що містять заборонювальні норми (наприклад, ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ст. 257). Не застосовуються у формулі кваліфікації злочинів роз’яснювальні та заохочувальні норми.

Наукові основи кваліфікації злочинів передбачають: а) глибоке вивчення та розуміння особою, яка застосовує кримінально-правові норми, засад кримінального права, кримінально-правової політики держави та судово-слідчої практики; б) правильне з’ясування та витлумачення змісту кримінального закону, всіх ознак конкретної кримінально-правової норми; в) повне та всебічне дослідження фактичних ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння; г) застосування правил кваліфікації злочинів, вироблених теорією та практикою, при обґрунтованому поєднанні ознак злочину, що встановлені законом, з ознаками вчиненого діяння.