68. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 кк).

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі (такі суспільні відносини покликані стояти на сторожі функціонування встановленої у державі системи судочинства, захищати інтереси тих органів і осіб, які виконують важливі завдання щодо забезпечення та сприяння здійсненню судом правосуддя). Безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканність. Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом злочину є честь і гідність особи, її життя та здоров’я, майнові блага. Потерпілими від злочину виступають підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий.

Об’єктивна сторона злочину виявляється у незаконному: 1) затриманні; 2) приводі (ч. 1 ст. 371); 3) арешті; 4) триманні під вартою (ч. 2 ст. 371).

Незаконним вважається здійснення вказаних діянь не на підставах або не в порядку, який регламентується КПК і Законом України «Про попереднє ув’язнення» від 30 червня 1993 р. (наприклад, привід або затримання без складання відповідних процесуальних документів; арешт без рішення судді; тримання під вартою після закінчення перед­баченого законом строку затримання або арешту тощо).

Затримання у кримінально-процесуальному порядку застосовується до особи, котра підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, і полягає у позбавленні її волі на строк до 72 годин. Привід – це захід процесуального примусу, який передбачає примусове доставлення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи свідка органами внутрішніх справ в орган дізнання, до слідчого, прокурора або в суд. Арешт (взяття під варту) – це запобіжний захід, який застосовується лише у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки (у виняткових випадках цей запобіжний захід може застосовуватись у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі і на строк не більше трьох років). Незаконне тримання під вартою має місце у випадку порушення строків тримання під вартою, або порушення порядку продовження таких строків, а також тримання під вартою, коли відпала необхідність у запобіжних заходах взагалі, або у застосуванні саме цього запобіжного заходу.

Злочин, передбачений частинами 1 і 2 ст. 371, є закінченим з моменту вчинення передбачених у них дій (формальний склад).

Суб’єкт злочину спеціальний – службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання під вартою – також начальник місця попереднього ув’язнення.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 371) є: 1) спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, самогубство особи чи замах на нього, тяжке захворювання, позбавлення життя підозрюваного чи обвинуваченого іншими затриманими або ув’язненими тощо); 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Інші службові особи, які вчинили зазначені дії, відповідають за ст. 365. Приватні особи за вчинення тих же дій відповідають за ст. 146. Завідомо незаконні затримання або привід, арешт або тримання під вартою у сукупності з притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності кваліфікуються за статтями 371 і 372.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 – позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років або обмеження волі на строк до 3 років; за ч. 2 ст. 371 – обмеження волі на строк від 3 до 5 років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 371 – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.