16. Характеристика сучасних теорій держави

Щодо виникнення держави і права у юридичній науці існує кілька теорій їх походження (кожна піддається критиці), зокрема:

Теологічна (теократична, божественна)

Представники: Фома Аквінський, Ж. Маритен

Ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви - над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

Виникла теорія ще у державах Стародавнього Сходу, а саме: у Єгипті та Вавилоні жерці обґрунтовували ідею божественної природи держави. Після Різдва Христового ідею божественності державної влади продовжувало розвивати християнство. «Усяка душа хай буде покірна вищій владі, – говориться в посланні апостола Павла до римлян, – тому що немає влади не від Бога; влади, що існують, від Бога встановлені».

Духовенство щоразу намагалося популяризувати дану концепцію. Наприклад, на рубежі XII-XIII ст. у Західній Європі розвинулася теорія «двох мечів», яка виходила з того, що засновники християнської церкви мали два мечі: один схований у піхви, - залишили при собі (не гоже церкві самій оголювати меч), а інший вручили правителям, щоб вони могли вершити земні справи.

Широке поширення теологічна теорія одержала в часи феодалізму, однак і тепер ця концепція репрезентує офіційну доктрину Ватикану, а також деяких мусульманських країн Сходу.

Теологічну теорію не можна довести, як не можна і прямо спростувати: питання про її істинність стоїть разом з питанням про існування Бога, Вищого розуму, тобто це, у кінцевому рахунку, питання віри.

Патріархальна теорія

Представники: Аристотель, Роберт Філмер, Н.К. Михайловський, М.Н. Покровський.

За цією теорією держава уподібнюється до великої сім’ї, яку, як батько (латинською - pater), очолює правитель.

Теорія була широко поширена у Древній Греції і рабовласницькому Римі, пізніше відродилась у період середньовічного абсолютизму. Біля її витоків стояв Аристотель, який розглядав державу як природну форму людського життя, поза якою існування людини неможливе.

Аристотель «Политика»

«Итак, из указанных двух форм общения получается первый вид общения - семья. Правильно звучит стих Господа: "Дом прежде всего и супруга, и бык-землепашец" (у бедняков бык служит вместо раба). Соответственно общение, естественным путем возникшее для удовлетворения повседневных надобностей, есть семья; про членов такой семьи Харонд говорят, что они едят из одного ларя, а Эпименид Критянин называет их питающимися из одних яслей. Общение, состоящее из нескольких семей и имеющее целью обслуживание не кратковременных только потребностей, - селение. Вполне естественно, что селение можно рассматривать как колонию семьи; некоторые и называют членов одного и того же селения "молочными братьями", "сыновьями", "внуками". Греческие государства потому вначале и управлялись царями (а в настоящее время то же мы видим у негреческих племен), что они образовались из элементов, признававших над собой царскую власть: ведь во всякой семье старший облечен полномочиями царя. И в колониях семей - селениях поддерживали в силу родственных отношении между их членами тот же порядок. Об этом именно и упоминает Гомер, говоря: "Правит каждый женами и детьми", ведь они жили отдельными селениями, как, впрочем, и вообще жили люди в древние времена. И о богах говорят, что они состоят ид властью царя, потому что люди - отчасти еще и теперь, а отчасти и в древнейшие времена - управлялись царями и, так же как люди уподобляют внешний вид богов своему виду, так точно они распространили, это представление и на образ жизни богов. Общество, состоящее из нескольких селений, есть вполне завершенное государство, достигшее, можно сказать, в полной мере самодовлеющего состояния и возникшее ради потребностей жизни, но существующее ради достижения благой жизни. Отсюда следует, что всякое государство - продукт естественного возникновения, как и первичные общения: оно является завершением их, в завершении же сказывается природа. Ведь мы называем природой каждого объекта - возьмем, например, природу человека, коня, семьи - то его состояние, какое получается при завершении его развития. Сверх того, в осуществлении конечной цели и состоит высшее завершение, а самодовлеющее существование оказывается и завершением, и наивысшим существованием. Из всего сказанного явствует, что государство принадлежит к тому, что существует по природе, н что человек по природе своей есть существо политическое, а тот, кто в силу своей природы, а не вследствие случайных обстоятельств живет вне государства, - либо недоразвитое в нравственном смысле существо, либо в сверхчеловек; его и Гомер поносит, говоря "без роду, без племени, вне законов, без очага"; такой человек по своей природе только и жаждет войны; сравнить его можно с изолированной пешкой на игральной доске».

Патріархальна теорія була зручна для обґрунтування монархічної форми правління, оскільки влада монарха розглядалась як природне продовження влади батька (патріарха), що піклується про членів своєї родини і забезпечує їхню слухняність.

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є "батьківською" за характером.

Договірна теорія

• система поглядів, згідно з якою д-ва виникає у результаті договору між людьми як наслідок усвідомлення ними своїх нагальних потреб та інтересів. Згідно з поглядами грец. філософа Епікура (341—270 до н. е.) д-ва і право з'являються тоді, коли люди уклали між собою угоду з метою забезпечити заг. користь — взаємну безпеку. У 17—18 ст. розроблялися різні варіанти теорії суспільного договору. їх автори Г. Гроцій (1583-1645), Т. Гоббс (1588-1679), Дж. Мільтон (1608-1674), Дж. Лілберн (1614-1657), О. Сідней (1622-1683), Дж. Локк (1632-1704), Б. Спіноза (1632-1677), С. Пуфендорф (1632-1694), X. Томазій (1655-1728), X. Вольф (1679-1754), Ж. Ж. Руссо (1712-1778), О. М. Радищев (1749—1802) та ін. розглядали д-ву як форму сусп. життя, що засновується людьми добровільно, на основі взаємної згоди.

Причини укладення договору пояснювалися по-різному. Т. Гоббс такою причиною вважав усвідомлення людьми необхідності забезпечити мир у суспільстві, гарантувати людині життя, безпеку, спрямувати її дії на досягнення загального блага. Хоча, на думку Т. Гоббса, людина є істотою розумною, але вона дуже егоїстична, нею керують властолюбство, жадоба багатства і бажання шкодити одна одній. У природному стані це тягне за собою ненависть, ворожнечу, помсту і, як наслідок, «війну всіх проти всіх». Цей ненормальний стан долається за допомогою спільної влади, яка дбає про громадський порядок. Індивіди добровільно передають усі свої права і свободи державі, влада якої «настільки велика, наскільки це можна собі уявити». Так укладається сусп. договір, люди визнають політ, владу і підкоряються їй, виникають особливі узи єдності людей, відносини панування і підкорення, тобто політичний стан як такий. Отже, у Т. Гоббса договір є не просто істор. передумовою д-ви як особливого політ, стану сусп-ва, а й її необхідною і пост, логічною складовою. Поняття договору має концептуальне значення у поясненні природи д-ви і політ, життя у цілому.

Дж. Локк вважав природний стан досить упорядкованим. Життя у ньому регулюється законами природи, продиктованими розумом. Але механізму, здатного забезпечити належне користування своїми природ, правами, люди не мають. Причина, що змушує їх перейти до громадян, стану, полягає у ненадійності прав у природ, стані, де кожний змушений самостійно обстоювати своє право і карати його порушників. Гарантувати свободу і надійне користування природ, правами допомагає укладення сусп. договору. Це більше акт усвідомлення, ніж вияв крайньої необхідності.

Причиною укладення сусп. договору Ж. Руссо вважав прагнення людей захистити себе від зовн. обставин, таких як стихійні лиха, а також наявність приватної власності, яка породжує нерівність і роз'єднує. У результаті укладення договору колект. сувереном стає народ. Кожний, об'єднавшись з усіма, перетворюється на неподільну частину цілого. При цьому кожний, підкорюючи себе всім, не підкорює себе нікому особисто, тобто залишається таким же вільним, як і раніше. Слід зазначити, писав Ж. Руссо, що цю верховну владу, як і суверенітет, ніхто не може ні відчужувати, ні штучно ділити, оскільки вона є водночас і невідчужуваною, і неподільною.

Органічна теорія

Представники: Й. К. Блюнчлі (1808-1881), Г. Спенсер (1820-1903), Р. Вормс (1869—1926) та ін.

Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями.

Вчені вважали, що д-ва — це політичний організм, який виник у результаті еволюції тваринного світу. Її основною характеристикою є перехід від нижчого стану до вищого шляхом природного відбору. Як і будь-яке живе тіло, держава характеризується процесом народження, становлення, ускладнення будови, старіння та смерті. Загибель держави пов'язується із «завершенням її типу», досягненням зрілого віку. «Політичному агрегату», яким є держава, притаманні об'єднання громадян у певні органи, які здійснюють лише характерні функції. Саме так утворюється система органів політичного тіла, що є аналогічною живому організму. Так, урядовий апарат виконує функції регулятивної системи (подібної до нервової та мускульної систем живого організму); еліта держави здійснює функції оборони та нападу, а населення забезпечує державу (організм) харчуванням та всім необхідним для повноцінної життєдіяльності.

М. Спенсер у XIX ст. розвивав цю думку, заявивши, що держава – це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин. Відповідно до його теорії держава, як й усне живе тіло, ґрунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об’єднанням індивідів у групи-органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Й усе відбувається як у живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого.

Теорія насильства

Представники: Л. Гумплович (Польща), К. Каутський (Німеччина), А. Менгер (Австрія), М. А. Ваккаро (Італія), Е. Дженкс (Англія), Є. Дюринг та ін. (сформувалася у 2-й пол. 19 ст.) - система поглядів, згідно з якими першопричиною утворення держави вважаються фізична сила, насильство (у Є Дюринга – частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського – одного племені іншим).

Засновник Т. н. Л. Гумплович заперечував можливість сусп. прогресу, розглядав сусп. розвиток як кругообіг, де кожна спільнота проходить етапи становлення, розквіту і загибелі. Головним фактором соціального життя учений вважав безперервну і жорстоку боротьбу між соціальними групами, основою соціальних процесів — прагнення людини до задоволення власних матеріальних потреб. За Л. Гумпловичем, відносини між соціальними групами будуються на таких засадах: «кожна спільнота, кожна соціальна група намагається утримувати себе за рахунок решти». Кожна соціальна група прагне до самозбереження і забезпечення свого добробуту. За таких умов необхідна публічна влада, здатна розмежувати інтереси окр. соціальних груп і забезпечити їх норм, реалізацію. Згідно з теорією Л. Гумпловича історія не знає жодного прикладу, коли б держава виникла не в результаті насилля, а якось інакше.

Результатом завоювань є насамперед рабство: одне плем'я перетворює на рабів інше. Разом з рабством з'являється і приватна власність, а потім осілість, тобто перехід від кочівлі до землеробства. Панування одного племені над іншим, яке встановлюється і тримається силою та пов'язане з рабством і приватною власністю на землю та її продукти, і є, за Л. Гумпловичем, первісною державою. Приватна власність як результат первісного фізичного насилля, у свою чергу, спричиняє майнову нерівність і поділ суспільства на класи. Переможці утворюють клас багатих, переможені — клас бідних. Виникає економічна залежність одних людей від інших і, таким чином, панування племені, спочатку засноване лише на фізичних перевагах, з часом поступово перетворюється на панування суспільного класу, що спирається на економічну могутність. Володарі (їх меншість), з одного боку, і підвладні (їх більшість), з другого, — це атрибутивні ознаки держави.

К. Каутський вважав державу силою, нав'язаною суспільству ззовні. Щоразу під час завоювання виникає поділ на класи: панівний та пригнічений, експлуатований. Апарат примусу, який утворюють переможці для управління переможеними, перетворюється на державу. Щоб утримати в покорі пригнічений народ, утворюються державні органи, приймаються закони. Цей поділ на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає одне об’єднання з двох общин: одна – панує, інша – гнобиться.

За Е. Дженксом, виникнення держави або політичного суспільства пов'язане з розвитком військового мистецтва. Кожна держава зобов'язана своїм виникненням успішним війнам і кожна з них намагалася надати своїй організації військового характеру, дещо пом'якшеного залишками патріархального ладу. На думку Е. Дженкса, утворення держави відбулося, коли одному з військових вождів вдалося зі своєю дружиною захопити певну місцевість і встановити на ній свою міцну владу.

Психологічна теорія

Преставники: Л. Петражицький

Вона виникла в середині XIX століття. Широке поширення одержала наприкінці XIX першій половині XX століття. Її прихильники визначають суспільство і державу як суму психічних взаємодій людей і їхніх різних об'єднань. Суть концепція виходить з того, що держава існує через наявність у людини психологічних потреб жити в межах організованого суспільства, у відчутті необхідності колективної взаємодії або через схильність більшості до підпорядкування. У дійсності ж пояснити причини виникнення і функціонування держави тільки з психологічної точки зору навряд чи можливо. Зрозуміло, що всі суспільні явища вирішуються на основі психічних актів людей і поза них немає нічого суспільного. У цьому змісті психологічна теорія пояснює багато питань громадського життя, що вислизають від уваги економічної, договірної, органічний теорій. Однак спроба звести все громадське життя до психологічної взаємодії людей, пояснити життя суспільства і держави загальними законами психології - таке ж перебільшення, як і всі інші уявлення про суспільство і державу. Психологічна теорія держави і права розглядала народ як пасивну інертну масу, що шукає підпорядкування.

Незважаючи на відому теоретичну складність і «замкнутість» на психологічній стороні правових явищ суспільного життя, багато принципових положень теорії Петражицького, у тому числі і створений ним понятійний апарат, сприйняті і широко використовуються сучасною теорією держави і права.

Матеріалістична (класова) теорія

Представники: К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін,.

Її основоположниками є К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони стверджували, що виникнення держави — це природно-історичний, об´єктивний процес. Держава започатковується в пізній фазі общинно-племінного ладу і розвивається впродовж тривалого історичного періоду. Основними умовами її утвердження (III—IV тис. до н. е.) були поява додаткового суспільного продукту внаслідок удосконалення продуктивних сил і виробничих відносин, виникнення майнової нерівності, приватної власності(що й зумовило привласнення певних засобів виробництва окремими особами→майнової нерівності→поділу на класи), розподілу праці, а також класів. Внаслідок цих процесів діяльність з управління суспільством поступово трансформується у відносно самостійну функцію, яку здійснює пануючий клас. Цей клас (в антагоністичному суспільстві) за допомогою державного апарату («державної машини») тримає в покорі всі інші класи і верстви населення, завдяки володінню засобами виробництва експлуатує їх. У соціалістичному, неантагоністичному суспільстві, на думку творців теорії, держава із знаряддя підкорення одних людей іншими перетворюється на знаряддя побудови нового, справедливого суспільства. За комунізму держава поступиться місцем комуністичному суспільному самоврядуванню. В. Ленін називав державу «машиною для під­тримки панування одного класу над іншим».

Щодо класового характеру держави, нині існують інші точки зору. Приміром, американські політологи Дж. Гелбрейт, Р. Харрод, А. Кросленд та інші стверджують, що соціально-класовий чинник не є домінуючим у розвитку державності. Держава поступово деполітизується. За розвинутого демократичного суспільства вона стає нейтральною, надкласовою силою й однаково відображає інтереси всіх верств суспільства. Іншої позиції дотримується французький соціолог М. Дюверже, який, сумніваючись у можливості будь-якої деполітизації держави, висунув положення про її двобічність як суб´єкта влади. Така двобічність зумовлена тісним переплетенням у функціях держави класових та загальносоціальних орієнтацій. Тому, з одного боку, держава є виразником інтересів панівного класу, а з іншого — гарантом соціального порядку, вигідного всьому суспільству.

Расова концепція спирається на постулат, що існують вищі і нижчі раси, а держава необхідна для забезпечення панування перших над іншими. Один із засновників расової теорії француз Ж.Гобино (1816-1882 р.) називав арійців «вищою расою», покликаною панувати над іншими расами. У фашистській Німеччині була розпочата спроба переписати всесвітню історію заново як історію боротьби арійської раси з іншими расами. Носителькою духу вищої арійської раси називалася Німеччина. До нижчих рас відносилися семіти, слов'яни й інші. На расовій основі створювалася особлива система цінностей: «душа раси», «чистота крові», «вождя нації» і т.п. Вищою метою арійця є збереження чистоти крові. «Люди гинуть не через програні війни, - писав Гітлер у «МАЙН КАМПФ», - а через втрату здатності до опору... Усе, що не є повноцінною расою на землі - плевели».

Іригаційна концепція пов'язує походження держави з необхідністю побудови великих зрошувальних систем. Цей підхід використовується для пояснення історії країн Стародавнього Сходу.

Спортивна концепція, отримавши розвиток у працях іспанського філософа Х.Ортеги-і-Гассета, виводить генезис держави з поширення спорту. Система фізичного виховання в Спарті, на його думку, сприяла виникненню сильної армії і в підсумку - держави. Олімпійські ігри стали фундаментом процесу об'єднання давньогрецьких міст і виникнення держави.

Патримоніальна теорія – виникнення держави повязує з появою власності на землю, яка й породжує владу власника цієї землі над людьми, які на ній проживають.

Космічна – державний спосіб організації суспільних відносин був занесений із космосу інопланетними істотами (Котюк).

Як показують дослідження істориків і етнографів, не може існувати тільки одне пояснення щодо виникнення всіх держав. Більшість наведених теорій відображають певні групи факторів, що стали причинами генезису держави. Держава з'являється в результаті розкладу родового ладу, коли влада вождів відособлюється від суспільства.