46. Права людини: природа, тенденції розвитку в сучасному світі та в Україні. Конституційний розвиток прав і свобод людини і громадянина.

Зародження та розвиток прав людини як ми їх розуміємо зараз починається фактично з XVII ст. у західній Європі (епоха Відродження) із виникненням теорії природного права, коли людину починають розглядати не як щось недосконале та завжди гріховне (як за часів Августина Блаженного та Фоми Аквінського). Основоположником теорії природного права є Гуго Гроцій та його наступники: Т.Гоббс, Спіноза, Локк та ін. Вони починають трактувати природу людини, а джерелом природного права вважаються людський розум, у якому закладається прагнення до спілкування, поняття справедливості. Теорія природного права заснована на визнанні всіх людей рівними (від природи) і наділеними (тією ж природою) природними пристрастями, прагненнями, розумом. Закони природи визначають положення природного права, якому має відповідати позитивне (воле встановлене) право. Антифеодальний характер цієї теорії полягав уже в тому, що всі люди визнавались рівними, і це (природна рівність людей) було зведено в обов`язковий принцип позитивного права.

Характеризуючи історичний розвиток прав людини, виділяють 3 його хвилі (покоління).

Перша—виходить від витоків конституціоналізму. У перших конституційних актах фіксувалось, як правило, дві групи прав і свобод, обумовлені дуалізмом громадянського і політичного суспільства: громадянські (особисті) права і свободи (недоторканність особи з її процесуальними гарантіями) та політичні (виборче право, свобода слова, друку тощо). Ці права виражали так звану «негативну свободу»: вони зобов`язували державу утриматися від втручання у сферу особистої свободи і створювали умови для участі громадян у політичному житті.

Друга хвиля проявилася на початку та у середині ХХст.; вона характеризується включенням у конституції соц.-економ. прав (право на працю та пов`язані з ним гарантії), а також прав соціально-культ.характеру (право на освіту, на доступ до досягнень науки та культури). Це так звані «позитивні права», для реалізації яких вимагаться відповідна діяльність держави з їх забезпечення.

Третя хвиля обумовлена загостренням у 2 пол.ХХст. глобальних проблем, насамперед екологічних, та вступом найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації (пр.на здорове навкол.середовище, на інформацію, на мир тощо). На сьогоднішній день загальна тенденція до розширення тертьої хвилі прав у зв’язку із розвитком суспільства та збільшенням глобальних загроз—екологічних, інформаційних (комп`ютерних), терористичних та ін.

Такі поширені поняття, як «основні», «фундаментальні», «конституційні» права—це синоніми. Під основними розуміють права, які містяться в конституції держави і міжнародно-правових актах з прав людини. Виокремлення категорії основних прав не означає, що всі інші права є другорядними і такими, що вимагають менш значних зусильз боку держави для їх реалізації. Мається на увазі те, що основні права і свободи є стрижнем правового статусу індивіда, в них укорінюються можливості виникнення інших багато чисельних прав і свобод, не обхідних для нормальної життєдіяльності.

Основні права є суб`єктивними, тобто вони належать особі як учаснику суспільного життя і залежать від неї, принаймні в частині їх використання. Суб`єктивне право—це міра можливої поведінки суб`єкта. При розмежуванні понять «суб.право» і «свобода» говорять про те, що коли йдеться про суб.право, передбачається наявність більш або менш визначеного суб`єкта, на якому лежить обов`язок, що відповідає даному праву (пр.на охорону здоров`я повинно забезпечуватись мережею відповідних установ), а свобода—це заборона відкидати або обмежувати цю свободу. Така заборона звернена до невизначеного кола суб`єктів. Але це досить умовно.

Існує 2 способи конституційного формулювання прав і свобод:

1. позитивний (конституцій встановлює, що суб`єкт має право)

2. негативний (конституційна заборона будь-якому суб`єкту порушувати або обмежувати певне право чи свободу)

Класифікація конституц.прав і свобод:

1.пр.людини і права громадянина;

2. індивідуальні та колективні (пр.на страйк, пр.нац.меншин-колективні, але більшість індивідуальних)

3. основні та додаткові (пр.на участь в управлінні держ.справами, а похідне—пр.брати участь в референдумах, обирати і бути обраним)

4. класифікація за змістом:

--особисті (на життя, особ.недотокранність, вибір місця проживання)

-- політичні

-- економічні, соц., культурні (пр. на прив.власність, на житло, пр.на працю)

--екологічні та ін.