81. Правосвідомість особи: поняття, структура та функції.

Правосвідомість—такий вид свідомості, що включає в себе знання права, розуміння права та , як основний компонент,--відношення до права та правових явищ навколишньої реальності.

Правосвідомість відображається у 2 основних аспектах:

1. правова ідеологія—система правових поглядів, що базується на певних ідеологічних і наукових позиціях. Пр.ідеол.формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих держ-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.

2. правова психологія—це суб`єктивне відношення особи до права, що формується стихійно, під впливом різноманітних факторів, що спричиняють вплив на особисте ставлення особи до права та пр.явищ дійсності.

У структурі правової психології можна виділити:

1.статичні (сталі) елементи—до них відносяться правові звичаї та пр.традиції

2.динамічні( змінні) елементи—до них відносяться настрої, переживання, враження особи.

Правосвідомість формується та діє відповідно до загальних закономірностей розвитку суспільної свідомості. Право-сть відображає реальні обставини політ., правового, соц. змісту, що існують і відбуваються у суспільстві.

Істотний вплив на пр-сть виявляють інші форми суспільної свідомості, такі як: політ.свідомість, суспільна психологія, спосіб та уклад життя, який історично склався, істор.традиції тощо.

Функції прав-сті—це основні напрямки її впливу на правові явища, пр.систему загалом.

До них належать:

1). Когнітивна—означає пізнання пр.реальності, в результаті чого формуються пр.теорії, концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають пр.знання;

2). Правотворча—нормат.-пр.акти є зовнішнім виразом законотворчих органів держави і суспільства загалом. Правова свідомість також визначає принципи права, котрі складають в основу актів, що створюються;

3). Регулююча—право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб`єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки;

4). Оціночна—правосвідомість оцінює явища навколишньої реальності, суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закону і тому, наскільки відповідає закон тим обставинам суспільного життя, що регулюються ним.

82. Правосвідомість і правотворчість: характеристика основних напрямів взаємовпливу. Право законодавчої ініціативи за Конституцією України

      Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх суперечливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культурними та іншими факторами.

      Все це обумовлює їх єдність. Правосвідомість  як важливий прояв права може здійснювати  самостійне правове регулювання, що відбувається при відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при застосуванні аналогії закона і аналогії права.

      Разом з тим правосвідомість і право  мають відносно автономний характер. Так, право завжди є об'єктивним, реальним, інституційним утворенням, зміст якого становить система загальнообов'язкових, формально визначених норм і принципів, втілених у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість, як форма суспільної свідомості, завжди є суб'єктивним явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, поняття; уявлення людей про минуле чи бажане право; суб'єктивне ставлення до чинного права як феномену суспільного життя; масові емоційні реакції на право, на вчинки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи.

      Різняться право і правосвідомість і  механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через  який право впливає на поведінку  суб'єктів права, втілений у складному  інституційному юридичному інструментарії (норми права, суб'єктивні права і обов'язки, правові акти та ін.) і передбачає застосування державного примусу. Законодавче право регулює поведінку людей шляхом встановлення загальних, формально визначених зразків, еталонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має об'єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, у судженнях про відповідність поведінки суб'єктів суспільних відносин нормам і принципам права. Свою регулятивну функцію правосвідомість здійснює через усвідомлення обов'язковості юридичних норм, принципу законності і, разом з тим, критеріїв правильності, соціальної виправданості поведінки або фактів. Правосвідомість характеризується різноманітністю суджень, ставлення суб'єктів до чинного права, оскільки одна людина може визнавати чинне право, інша засуджувати, третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

      Право і правосвідомість різняться  і за часом своєї дії. Право  існує і діє настільки, наскільки  воно виражено в певних формах права. Час дії права визначає законодавець. Право може змінюватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Вона існує поряд з «сьогоднішнім» правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси пра-вотворчості і правореалізації.

      Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв'язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, правосвідомість у своєму розвитку залежить від права, як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших правових уявлень. її становлення і розвиток потребують знання правової системи. З другого боку, правосвідомість, як могутнє «силове» поле, теж впливає на право. Цей вплив правосвідомості відчувається як у процесі правоутворення, так і в процесі правореалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу різноманітні.

      Формою  впливу правосвідомості на правоутворення наукове прогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними: наукові публікації з  обґрунтуванням необхідності в майбутньому прийняття певних законів, внесення до них змін; програмні заяви політичних партій, виборчих блоків відносно свого бачення розвитку галузей права; висловлювання державних і політичних діячів з таких же питань.

      Впливає на правоутворювальний процес і така форма прояву правосвідомості, як планування законодавчої діяльності. Наявність плану сприяє залученню до цього процесу різних зацікавлених суб'єктів, які можуть висувати свої пропозиції, альтернативні проекти, а це зумовлює накопичення матеріалу, що може бути використаний при розробці, обговоренні проекту закону.

      Важливою  формою впливу правосвідомості на правоутворення і законотворчість є розробка концепцій окремих законів, інших нормативно-правових актів. Визначення в концепції мети "правового регулювання, обґрунтування завдань, які слід буде вирішити в разі прийняття того чи іншого акта, теоретичний виклад конкретних шляхів регулювання суспільних відносин і таке інше, — все це дає можливість суб'єкту правотворчих повноважень заздалегідь вивчити питання про доцільність прийняття окремих приписів, нормативно-правових актів, спрогнозувати ефективність їх регулятивного потенціалу і прийняти рішення про їх розробку або відкласти її на майбутнє.

      Своєрідною  за змістом, формою впливу правосвідомості  на правоутворення є її провідна роль на конкретних стадіях законотворчого процесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості має специфіку на кожній стадії. Так, для визначення шляхів формування права правова психологія дає «будівельний матеріал» у вигляді помислів, почуттів, намірів людей відносно врегулювання певної сфери суспільних відносин. При розробці законопроекту законодавець спирається на правосвідомість і враховує правову культуру народу, окремих соціальних груп, створює правові приписи, які б втілювали в собі очікувані суб'єктами суспільних відносин еталони і зразки поведінки.

      Обговорення та прийняття нормативно-правових актів  повинно проходити на високому професійному рівні, тому на цих стадіях особливого значення набуває професійна правосвідомість. 

Відповідно до статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Також, Уповноважений Верховної Ради з прав людини також має право законодавчої ініціативи.