83. Правотворчість: поняття і форми

Правотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов’язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нпа.

Головне призначення правотворчості – встановлення нових правових норм.

Ознаки правотворчості:

1. Здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб’єктами (референдум),

2. Полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм,

3. Набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом,

4. Відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами,

5. Має конкретно-цільову і організаційну спрямованість.

Потрібно відрізняти правотворчість та законотворчість, правотворчість та право творення.

Законотворчість є виключною монополією ВРУ або народу (акти референдуму). Результати правотворчості – всі нпа: закони, укази, розпорядження, рішення та інші – діяльність усіх органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Правотворення – всі форми і засоби виникнення, розвитку та зміни права, у тому числі і правотворчість. (на скільки я зрозуміла, сюди входить судова практика, звичаї). Правотворення відбувається і поза правотворчістю, у рамках громадянського суспільства – у правосвідомості, у рамках конкретних правовідносин, правомірній поведінці, правових теоріях, судових прецедентах.

Отже: Правотворення→правотворчість→законотворчість(СКАКУН).

Принципи правотворчості:

1. Загальні:

• Гуманізм – формування нпа на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умові механізмів їхнього втілення в життя суспільства і держави;

• Демократизм – вираження в ньому волі народу, безпосередня чи представницька участь у розробці та прийнятті нпа;

• Гласність – відкрите для громадськості, вільне і дійове обговорення проектів нпа, інформування про них населення,

• Законність – прийняття нпа відповідно до вимог чинного законодавства,

• Науковість – ефективне використання досягнень юридичної та інших наук при упорядкуванні проектів нпа, проведення їхньої незалежної наукової експертизи,

• Системність – суворий облік системи права, системи законодавства, узгодження з іншими нпа.

2. Спеціальні:

• Оперативність – не зволікання з підготовкою проектів нпа,

• Поєднання динамізму і стабільності – створення стабільного нпа і одночасно забезпечення можливості внесення до нього змін та доповнень,

• Плановість – за функціональним призначенням та строкам їх прийняття,

• Професіоналізм – відсутність скоростиглих і непродуманих проектів нпа, залучення до розробки нпа кваліфікованих спеціалістів із відповідних галузей науки, вчених-юристів, юристів-практиків, які мають необхідні знання та досвід,

• Техніко-юридична досконалість – упорядкування нпа з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов’язковими для правотворчих органів,

• Урахування досвіду.

Правотворчість здійснюється двома інститутами:

А) державою в особі державних органів та їх посадових осіб,

Б) народом (Громадянським суспільством).

Види правотворчості:

• За юридичною силою:

Законодавча діяльність,

Підзаконна правотворча діяльність,

• За формою участі держави у правотворчості:

а) безпосередня правотворчість – видання нпа органами державної влади та уповноваженими на те посадовими особами,

б) санкціонована правотворчість – санкціонування актів, прийнятих організаціями громадянського суспільства ( це, наприклад, закріплення у КЗпП релігійних свят – Трійці, Великодня, Різдва),

в) спільна правотворчість – спільне прийняття нпа (нормативні угоди – між різними суб’єктами права) наприклад, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство юстиції України від 08.06.2001 р. N 259/34/5 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників»,

г) делегована правотворчість – делегування правотворчих повноважень одних органів державної влади іншим (п.4 Перехідних положень КУ, ЗУ «Про тимчасове делегування КМУ повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання», ст.28 Конституції АРК).

- За функціональним призначенням:

+ поточна правотворчість,

+ правотворчість для систематизації нпа (систематизована, кодифікована правотворчість).