76. Нормативний акт як джерело права: поняття та особливості.

Нормативно-правовий акт - це юридичний документ, який приймається органами державної влади або уповноваженими державою іншими суб'єктами, має формально-визначений, загальнообов'язковий характер і охороняється державною владою від порушень. Це основна, а іноді єдина форма права в багатьох державах, у т. ч. і в Україні. Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти, які складають систему писаного права. Наприклад, Закон «Про вибори народних депутатів України», Декрети Кабінету Міністрів, Укази Президента.

Поняття закону і види законів

У природі і суспільстві існує багато різноманітних законів: хімічні, біологічні, фізичні і математичні, економічні, філософські, моральні, релігійні, психологічні закони, закони формальної логіки, закони мови, космічні і інші закони. Різні природничі і гуманітарні науки вивчають і досліджують ці закони або закономірності розвитку природи і суспільства.

Поряд з цим існують і закони, які приймаються державою, як один із видів нормативно-правових актів, як одна із форм права. Державний закон - це нормативно-правовий акт, який приймається вищими представницькими органами державної влади (парламентом) або всім народом на загальнонародних референдумах (віче, зборах) в особливому порядку, який виражає потреби і інтереси більшості або всього народу, має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів, загальнообов'язковий для всього населення і держави, охороняється державною владою і направлений на регулювання найбільш важливих економічних, політичних, моральних і інших соціальних відносин і охорону матеріальних та духовних цінностей суспільства.

У більшості країн світу закони приймаються парламентами - найвищими представницькими органами влади. В Україні право приймати закони належить до повноважень Верховної Ради України (ст. 85 Конституції). Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91 Конституції). У ст. 92 Конституції України вказуються найбільш важливі питання і відносини, які повинні регулюватись виключно законами.

Закони підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє їх Президентові України. Президент протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом 15 днів не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами (2/3) від її конституційного складу, Президент зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 94 Конституції).

Відповідно до Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів і Національному банку України. Законопроекти, які визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Всі закони, які існують в Україні, поділяються залежно від суб'єктів їх видання на такі види:

1) закони, які прийняті Верховною Радою України;

2) закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, що не врегульовані законами України і не суперечать Конституції і законам України;

3) закони Автономної Республіки Крим, які прийняті до прийняття нової Конституції України. Вони діють тільки ца території Криму.

Залежно від їх юридичної сили (ієрархії) і за спеціальним значенням (цінністю) в системі законодавства, вони мають таку ієрархію і види:

1) Конституційні закони, до яких відноситься Конституція - Основний Закон України, яка прийнята 28.06.1996 р. Верховною Радою України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Крім того, в ст. 8 Конституції закріплено положення: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». Це означає, що Конституція і інші закони повинні відповідати вимогам і принципам права.

До конституційних законів також відносяться інші закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим. Наприклад, Закони «Про громадянство», «Про Президента України», Конституційний договір між Верховною Радою і Президентом України від 10.06.1995 р. і інші. Ці акони приймаються 2/3 голосів від конституційного складу депутатів ВРУ.

2) Органічні закони, які займають друге місце за юридичною силою після Конституції України. Органічні закони - це такі закони, які конкретизують найважливіші положення Конституції України, передбачені Конституцією або її концепцією, а також які випливають з їх змісту. Ці закони приймаються 2/3 голосів від фактичної кількості депутатів ВР України.

3) Звичайні або поточні закони, які регулюють інші важливі суспільні відносини. Вони можуть бути кодифіковані і некодифіковані і складають найбільшу кількість законів. Наприклад, Закони «Про власність», «Про підприємництво», Цивільний і інші кодекси.

4) Надзвичайні закони, які приймаються в необхідних випадках, передбачених Конституцією і надзвичайними ситуаціями.

Крім того, можуть бути і інші закони, в тому числі прийняті на загальнонародних референдумах, а також міжнародно-правові акти, які ратифіковані Верховною Радою України, входять в систему законодавства на рівні із законами республіки. Можуть також бути федеральні і республіканські (або штатів); крім того, можуть бути правові закони і неправові закони, демократичні і авторитарні, по галузях права і законодавства - кримінальні, цивільні, процесуальні тощо; по сферах впливу і змісту -економічні, політичні, моральні і аморальні, міжнародно-правові, духовні (культурні) тощо.

Поняття і види підзаконних нормативно-правових актів

У системі писаного права, крім законів, можуть існувати й інші нормативно-правові акти. Нормативно-правові акти відрізняються від інших правових актів, в тому числі індивідуальних правових актів, інтерпретаційних (тлумачення норм права), договірних актів і інших наступними ознаками:

1) Нормативно-правові акти мають владний характер і різну юридичну силу. Вони приймаються компетентними державними органами та іншими суб'єктами, уповноваженими державою, в межах своєї компетенції. Юридична сила нормативно-правових актів визначається політичною і юридичною силою, правомочністю суб'єктів (парламенту, уряду, Президента, референдуму тощо), які видають нормативні акти.

2) Вони мають офіційну назву (постанови, укази), передбачену в законах для тих чи інших державних органів.

3) Вони приймаються на підставі законів, повинні відповідати законам і направлені на виконання законів і Конституції. У зв'язку із цим вони підпорядковані законам і мають меншу юридичну силу ніж закони, тому і називаються підзаконними нормативними актами.

4) Нормативно-правові акти є загальнообов'язковими, офіційними юридичними документами для всього населення і посадових осіб, кого вони стосуються; вони конкретизують юридичні права і обов'язки громадян і посадових осіб.

5) Вони вступають у юридичну силу відповідно до законодавства і мають чинність в часі і просторі. Це є одна із форм права, на відміну від індивідуальних правових актів.

6) Ці акти охороняються державною владою від порушень як одна із форм писаного права.

Підзаконний нормативно-правовий акт - це письмовий офіційний юридичний документ, який видається окремими державними органами в межах їх компетенції на підставі закону (в межах закону і на його виконання), має державно-владний загальнообов'язковий характер для громадян і посадових осіб, конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняється державною владою від порушень і направлений на регулювання і охорону правовідносин і соціальних цінностей.

Підзаконних нормативно-правових актів дуже багато і їх можна класифікувати за суб'єктами видання і юридичною силою:

1) Укази і постанови Верховної Ради України, Президії;

2) Укази і розпорядження Президента;

3) Декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

4) Накази, інструкції і положення міністерств і держ-комітетів;

5) Накази і розпорядження держадміністрації області, району, міста;

6) Акти колишнього Президента СРСР, Ради Мініст рів СРСР (Кабінету Міністрів), укази та постанови Верховної Ради СРСР, з питань, які не врегульовані законодавством України і не суперечать законодавству України;

7) Підзаконні (рішення, постанови ВР АРК, РМ АРК) нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим;

8) Міжнародні договори, укладені Україною і ратифіковані Верховною Радою України згідно із Законом «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.1991р.;

9) інші підзаконні нормативні акти:

- акти Всеукраїнського і місцевих (локальних) референдумів;

- акти органів місцевого самоврядування;

- акти окремих громадських об'єднань, уповноважених державою видавати такі акти (т. з. делеговане законодавство);

- локальні нормативно-правові акти - накази керівників підприємств і організацій, які стосуються всіх членів колективу, рішення загальних зборів і ради трудового колективу, колективний трудовий договір тощо;

- нормативно-правові акти прокуратури України, Верховного Суду, Вищого арбітражного суду і інших правоохоронних органів.

Всі підзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції, вимогам і принципам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини видання, підпис уповноваженої особи і печатку.

Котюк

Правовий акт — акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

Ознаки правового акта:

1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні веління;

2) має офіційний характер, обов'язковий для виконання;

3) спрямований на регулювання суспільних відносин;

4) встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини;

5) може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.);

6) становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки.

Види правових актів за формою вираження:

1) письмовий (акт — документ);

2) усний (заяви, розпорядження, накази, вказівки);

3) конклюдентний (акт — дія).

Види правових актів за юридичною субординацією:

• нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;

• індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;

• інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти.

Слід мати на увазі, що, крім зазначених класичних актів -нормативних, індивідуальних, інтерпретаційних — є акти змішаного нормативно-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і індивідуальних норм. Вони притаманні ряду правових систем романо-германського типу.

Є нетипові (спеціалізовані) акти — акти, що затверджують положення, правила статутів, або акти, що складаються з декларацій, закликів, звернень.

Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових актів

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення пра-вотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3) приймається з дотриманням певної процедури;

4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а) вид акта (закон, указ, постанова);

б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта; ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт[1];

5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів — у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у часописі «Офіційний вісник України»).

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2. Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3. Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4. Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

5. Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.

У чому полягає відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права) ?

По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) 'їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене — адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації — це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, — це акт застосування норм права).

Скакун