50. Регулювання порушень етичних норм. Редакційне. Корпоративне.

Адміністративне (редакційне) і корпоративне (регулювання спору комісією з етики) регулювання порушення норм етики можна розглядати як саморегулювання, що відповідає сучасному розгляду таких справ за кордоном. За дотриманням журналістом правил поведінки повинні стежити редакційні колективи і творчі організації, зокрема Спілка журналістів України (а саме комісії з професійної етики і права). Водночас таке право мають прокурори і суди.

Самоконтроль журналістів — найнижчий рівень регулювання, але дуже важливий. Він означає почуття відповідальності, пов'язане з дотриманням вимог журналістської етики. Реальний самоконтроль, самодисципліна можливі за умови високої професійної підготовки, моральної культури журналіста і відсутності тиску на нього з боку керівництва редакції, політичних, владних, громадських організацій, фірм, банків, комерційних структур, влади.

Наразі реальною умовою саморегулювання етичних норм журналіста с його фахова освіта, визначення етичних дисциплін із норм нрава й етики, необхідне ознайомлення з новими законами, що стосуються ЗМІ, і міжнародними, корпоративними, редакційними нормами етики. Фахова університетська освіта не тільки гарантує відповідальність за професійну компетентність у роботі, а й сприяє тому, щоб журналіст навчився оцінювати "резонанс" публікацій і виховний вплив на героїв журналістських матеріалів і третіх осіб, відмовлявся від зарозумілого стилю, лайливої, брутальної лексики, що ганьбить його як фахівця і людину. Журналістський самоконтроль ґрунтується не на примусі, а па добровільному виборі журналіста.

Порушення норм етики також можна врегулювати у редакції ЗМІ з ініціативи редакції або на вимогу потерпілої сторони відповідно до ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". "Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ними спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Спростування може бути підготовленим у формі відповіді.

Редакція відмовляє в публікації спростування, якщо спростування:

1) порушує положення статті 3 цього Закону;

2) суперечить рішенню або вироку суду, які набрали чинності;

3) є анонімним.

Редакція може відмовити в публікації спростування, якщо спростування:

1) стосується відомостей, які нею вже спростовано;

2) надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації відомостей, що спростовуються.

Редакція зобов'язана в строк, що не перевищує одного місяця з дня надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації, зазначивши підстави відмови.

Європейські країни: Австрія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Велика Британія, Австралія, п'ять провінцій Канади — також мають Ради у справах преси, що заслуховують і ухвалюють рішення стосовно порушень журналістської етики. Такі Ради, а також інститути омбудеменів (уповноважених, які розглядають скарги на ЗМІ), що прагнуть бути посередниками у конфліктних справах, створені видавцями, журналістами й фінансуються творчими спілками журналістів.