19. Етичні стосунки "журналіст-автор"

Етичні вимоги у сфері стосунків «журналіст – автор» можна диференціювати на службові обов’язки та заборони.

1. При роботі з джерелами інформації використовувати для отримання відомостей виключно законні, гідні дії, допускаючи відступи від вимог права і приписів моралі (використання "прихованої камери», «прихованого запису», нелегальне отримання документів і т. д.) тільки за умов, коли в наявності серйозна загроза громадському благополуччю або життю людей;

2. Поважати право фізичних та юридичних осіб на відмову в інформації, якщо її надання не є обов'язком, передбаченої законом, не дозволяти собі безтактності, тиску, шантажу;

3. Вказувати в матеріалах джерела інформації в усіх випадках, крім тих, коли є підстави зберігати їх у таємниці;

4. Зберігати професійну таємницю, щодо джерела інформації, якщо є підстави для його анонімності, відступаючи від цієї вимоги тільки у виняткових обставинах: за рішенням суду або згідно з інформатором у випадках, коли розголошення його імені є єдиним способом уникнути неминучого шкоди для людей;

5. Дотримуватися обумовлену при отриманні інформації конфіденційність, виконуючи прохання інформатора не робити певні відомості або документи надбанням гласності у всіх випадках, крім тих, коли інформація була перекручена навмисно.

• будувати відносини з авторами на основі взаємного поваги, орієнтуючись на добровільність співпраці, терпляче домагаючись взаєморозуміння та обов'язковості, уникаючи «заавторства» 182;

• цінувати самобутність автора, при редагуванні матеріалу прагнути зберегти його авторське своєрідність як у думках, так і в лексико-стилістичному рішенні, не допускаючи «смакової правки» - втручання в твір, продиктованого не об'єктивною необхідністю, а смаком редактирующего;

• узгоджувати з автором всі зміни в його творі, аж до стилістичних поправок, а у випадках, корду це неможливо (наприклад, скорочення матеріалу в момент верстки або монтажу), обов'язково пояснювати після публікації причини самовільного журналістського втручання в твір, приносячи при необхідності вибачення;

• найретельнішим чином аргументувати автору відмову в публікації його твори, корду це неминуче, намагаючись не завдати образи, не поранити авторського самолюбства;

• берегти свою професійну репутацію, не дозволяючи собі запозичити з авторських матеріалів ідеї або факти і нав'язувати творцеві твори співавторство (за винятком випадків, корду таке співавторство необхідно в інтересах справи).

З точки зору відповідності цій групі норм найбільше вразлива в нашій пресі практика інтерв'ю, записуваних для радіо і телебачення. Причина такого положення полягає в тому, що авторські права осіб, що залучаються до цієї форми участі в масових інформаційних процесах, і сьогодні ще не осмислені належним чином, не відображені скільки - нибудь зрозуміло в законодавстві; не регламентуються вони й спеціальними службовими інструкціями. В результаті нерідко виникають серйозні претензії інтерв'юйованих до засобів масової інформації, оскільки оприлюднені в ефірі варіанти інтерв'ю помітно відрізняються від тих, які були записані журналістом в момент, коли велася бесіда. І справа не тільки в технологіческінеізбежном скорочення матеріалу; умишленноілі не навмисне, незмонтований текст інколи суттєво відрізняється від авторських висловлювань в смисловому плані. Поки взаємодія журналіста та автора в подібних ситуаціях не буде відрегульовано правовим або адміністративним чином, слід хоча б журналістським організаціям спеціально звернути увагу колег на необхідність дотримання другої і третьої норм даного ряду.