69. Моральність репортажу-розслідування

Спочатку дещо детальніше розглянемо неетичні методи здобуття інформації, що входять до складу першої групи.

1. Підкуп - це обіцянка чи передача грошей та інших коштовностей та допомога в цьому людям, не причетним до публікації, що готується журна-лістом. Схема працює досить просто і часто використовується у вітчизняних ЗМК, особливо у період передвиборної кампанії: журналіста "делегує" або редакція, або комерційна структура, або політична партія до якоїсь установи (посадової особи), аби та надала за гроші представнику мас-медіа необхідні дані. Часто-густо на такий "коштовний" контакт анi першi особи будь-яких установ, анi їх заступники не йдуть.

Частіше погоджуються "постачати" за грошi iнформацiю незначнi особи - штатнi працiвники. Таким чином, журналiст входить у довiру до цiєї компетентної людини, перевiряє її протягом не-великого проміжку часу, та згодом, за грошi (їх на-дає "замовник" iнформацiї) "дiстає" у неї всi необ-хiднi данi про керiвництво установи, про стан її економiки.

2. Шантаж - розкриття необхiдної журналiсту iнформацii за умов, якщо вiн не розкриє приватнi данi про джерело iнформацiї, що можуть зашкодити його професiйному, науковому чи iнтимному життю. Це можливо лише тоді, коли у журналiста є якийсь компромат на ту особу, вiд якої вiн бажає про щось дiзнатись.

3. Сексуальна "підставка" - цей метод вико-ристовується найчастiше захiдними журналiстами.

4. Iнші методи, якi застосовуються для здо-буття iнформацiї, є не тільки неетичними, а й не-людяними. Вони використовуються лише тодi, коли журналiст працює пiд "дахом" спецслужб, чи й взагалi є "їх" людиною. Тобто тут вже не йде мова про об'єктивний матерiал для газети, про свободу слова.

Перерахуємо деякi з таких методiв: загроза чи факт як фiзичного, так i психологiчного впливу на джерело iнформацiї; специфiчний форсований до-пит (з елемантами катування, сексодопит, нарко-до-пит, гiпноз); гра на емоцiях, фармакологiчний вплив тощо. Звiдки ж iнодi журналiсти здобувають не зов-сiм етичну iнформацiю?

1. Телефон - це засiб зв'язку, яким корис-туються всi. Тому завдяки йому можна дістати будь-якi найпотрiбнiшi данi. Проте цей метод збирання даних найчастiше використовується на Заходi. Ос-таннiм часом поширився й на схiднi регiони Європи, зокрема на Росiю. Хоча в Українi теж помiтна тенденцiя до використання методу про-слухо-ву-вання. Є декiлька рiзновидiв пiдключення до теле-фонних бесiд: власне пiдключення до лiнiї, через станцiю АТС; iндукцiйне пiдключення (працює за законами фiзики), пiдклю-чення за допомогою радiопередавачiв.

2. "Жучки" - телефоннi, радiожучки, жучки з мережi тощо. Цю апаратуру найчастiше вста-нов-люють у кабiнетах, машинах, кiмнатах.

3. Мікрофони можуть мати рiзну конструкцiю вiдповiдно до рiвня спостереження за об'єктом до-слiдження.

4. Інше - до цiєї групи належать такi типи по-ширення iнформацiї, як факс, радiозв'язок, мо-бiль-ний зв'язок, комп'ютерна мережа, Iнтернет.

На нашу думку, застосовувати такi пiдходи у здобутті інформації можна лише за таких умов:

а) коли журналiст працює пiд час бойових дiй та намагається передати конче необхiдну iнфор-ма-цiю свiтовi;

б) коли журналiст виконує соцiальне "за-мов-лення", намагається розкрити злочини посадової осо-би, групи осiб, полiтичної партiї, комерцiйної чи кримiнальної структури.

70. Робота з чутками.

71. Етична проблема псевдоніма

72. Відокремлення коментарів від фактів

73. Прихована інформація, дезінформація.

Дезінформація (дезінформування) - це завідомо неправдива інформація, надана для більш ефективного ведення бойових дій, перевірки на витік інформації та направлення її витоку, а також сам процес маніпулювання інформацією, введення будь-кого в оману шляхом надання неповної чи повної, але вже не потрібної інформації, а також спотворення її частини. Мета такого впливу - прийняття об'єктом, проти якого спрямована дезінформація, потрібного маніпулятору або відмову від прийняття вигідного для нього рішення. Існують такі види дезінформації: введення в оману конкретної особи або групи осіб; маніпулювання вчинками (однієї людини або групи осіб); створення громадської думки щодо якоїсь проблеми або об'єкта. Введення в оману - це не що інше як надання неправдивої інформації. Маніпулювання - спосіб впливу, спрямований безпосередньо на зміну напряму активності людей. Одним з різновидів дезінформації є «напівправда», або «брехня умовчанням». Зокрема, тоталітарні політичні режими породжують прагнення нижчих інстанцій повідомляти «наверх» тільки благополучну інформацію, приховуючи і замовчуючи невдачі, помилки і провали. «Брехня замовчуванням» проникає і в ЗМІ з формуванням ілюзії «успішного прогресу», тоді як насправді відбувається регрес. Останнім часом активно використовується дезінформаційна технологія, відома під назвою «інформаційний (білий) шум». Її зміст полягає в тому, що, якщо немає можливості приховати «незручну» інформацію, її диверсифікують, тобто створюють якийсь набір версій, в рівній мірі підтверджуються спланованими фактами і тенденціями, закріплюючи тим самим їх в масовій свідомості. Дезінформація є складовою частиною інформаційної війни (ІВ), яка включає: психологічні операції (використання інформації для психологічного впливу на солдатів противника); радіоелектронну війну (не дозволяє супротивникові одержати точну інформацію); заходи безпеки (прагнення уникнути того, щоб противник дізнався про можливості та наміри протиборчої сторони); прямі інформаційні атаки (спотворення інформації без видимого зміни її сутності). Щоб більш ефективного маніпулювання громадською думкою дезінформація може поширюватися одночасно через друковані та електронні ЗМІ, телебачення, мережа Інтернет, чутки, а також за допомогою використання листівок у локальних конфліктах та війнах. Для підвищення ефективності реалізації владних стратегій використовуються найсучасніші інформаційні технології, які допомагають перетворити суспільство в об'єкт маніпулювання. Масова свідомість виявляється структуровано деякими, але наполегливо впроваджуються у нього твердженнями, які, нескінченно транслюючи ЗМІ, утворюють свого роду каркас з керуючих думок, установок, обмежень, що визначають і регламентують реакції, оцінки і поведінку публіки. Для більш ефективного маніпулювання громадською думкою дезінформація може поширюватися одночасно через друковані та електронні ЗМІ, телебачення, мережа Інтернет, чутки, а також за допомогою використання листівок у локальних конфліктах та війнах. Існуючі зараз можливості ЗМІ у висвітленні різних сторін політичного, економічного і духовного життя сучасного суспільства стали найпотужнішим зброєю у глобальній політиці, інструментом у вирішенні геополітичних завдань нарівні з військовою блокадою і економічними санкціями. Пропаганда, засоби масової комунікації є активними учасниками збройних конфліктів. У минулому столітті мета пропаганди полягала головним чином у тому, щоб демонстрацією сили вселити супротивникові страх, а самому собі надати мужність. Систематичне застосування пропаганди як зброї уперше відзначено в роки Першої світової війни (1914-1918), коли вона здійснювалася у формі фронтової пропаганди, тобто у вигляді мільйонів листівок, скинутих з аеропланів, а також у формі кампаній, розгорнутих в пресі, які завдяки методам психологічного впливу доносили свої ідеї до найвіддаленіших куточків планети.

Сучасне суспільство отримує інформацію від преси, телебачення, радіо та мережі Інтернет. Перебуваючи часто в світі відірваних від реальності символів, воно може йти навіть проти своїх власних інтересів. У цьому сенсі людина не є вільним, тим більше що відпрацьовано ряд способів ефективного інформаційного впливу - «промивання» мозків (brainwashing), за допомогою якого здійснюється зомбування людей, створення пасивного слухняну людину, перетворення народу в легко керовану масу.