псих пед засади мовного спілкуванняpdf

91

характеристик і менш точне відносно решти. Пам'ятаючи про це, можна сформулювати наступні правила сприйняття:

Правило 1. Коли ми спілкуємося з людиною, ми повинні усвідомлювати, що взаємодіємо з особистістю, а не зі стереотипом.

Правило 2. Для поліпшення сприймання іншої людини ми повинні докладати зусиль, щоб бачити як схожість, так і відмінності між людьми.

Поза сумнівом, загальні здібності, інтелект, уміння використовувати свій досвід, наявність системи уявлень про типи особистостей, виробленої на особистому досвіді, розвинена інтуїція, уміння співпереживати роблять людину проникливою, своєрідним провидцем в складній сфері взаємодії людей.

Коли ми поспішно намагаємося скласти судження про людину, зростає ймовірність того, що воно буде помилковим і поверхневим. Лабрюйєр сказав: «Не можна судити про людину з першого погляду. Чесноти зазвичай оповиті покривом скромності, недоліки прикриті маскою лицемірства» (Афоризми, 1966).

Потрібен певний час, щоб відокремити помилкове від істинного. Як показують експерименти, найбільш точне враження про людину формується за період двотижневого знайомства. Далі нарощуються помилки, починають впливати взаємини, прихильність-неприхильність, симпатія-антипатія, припущення про те,

як людина ставиться до того, що сприймає, формуються упередження.

У ряді досліджень підтвердження отримували наступні припущення: а)

деякі люди легше і точніше судять про інших, краще розуміють їх поведінку; б)

про деякі риси легше судити, ніж про інші; в) люди точніше судять про тих, хто схожий до них. На думку психологів, серед людей, які точніше оцінюють інших,

частіше зустрічаются ті, хто у своїх висновках спирається на спостереження за поведінкою, а не на стереотипи, є менш авторитарними особистостями і об'єктивно ставляться до себе. Людина з неглибоким внутрішнім світом і обмеженим запасом знань не в змозі оцінити складнішу особистість. Ще Б.

Паскаль писав: «Чим розумніше людина, тим більше вона знаходить оригінальних людей» (Афоризми, 1966).

92

5.3.Спрямоване формування першого враження

Усучасному житті достатньо часто зустрічаються ситуації, які вимагають уміння цілеспрямовано формувати враження про себе. Ці уміння можуть бути складовою частиною професійних умінь, що забезпечують успішність діяльності.

Політик, дипломат, продюсер, агент, що рекламує товар, співробітник турфірми,

який поширює путівки, шоу-група, що здійснює гастрольне турне, — ці і цілий ряд інших дійових осіб і ситуацій об'єднує періодично повторювана дія — презентація.

Будь-яка презентація включає самопрезентацію, коли за обмежених умов часу і простору необхідно пред'явити спеціально організовану, продуману,

структуровану, коротку інформацію про себе так, щоб досягти заздалегідь поставлених цілей. Однією з перших її цілей є бажання завоювати прихилити до себе і сформувати сприятливе враження. Мотивація може бути багатошаровою і різнорівневою, усвідомленою і неусвідомленою: від потягу до контакту, розвитку відносин і формування іміджу до отримання практичного результату цієї ж хвилини.

Самопрезентація - короткочасний, специфічно мотивований і організований процес пред'явлення інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці.

Самопрезентація розгортається в заздалегідь визначених рамках. Соціально-

психологічні параметри ситуації включають рольову взаємодію, що передбачає наявність певних правил і обмежень. Змістовні характеристики самопрезентації включають уявлення про те, що саме, яка інформація про себе пред'являється, як вона змінюється на підставі аналізу реакцій у відповідь, наскільки успішно здійснюється процес саморегуляції і самоорганізації, якою є частка вербального і невербального компоненту на різних стадіях самопред’явлення.

Важливо також враховувати віддалені наслідки самопрезентації у вигляді коректування образу «Я» і вдосконалення тактики самопред’явлення, уміння подати себе.

93

Серед властивостей особистості і умінь, які сприяють успішності самопрезентації в різних ситуаціях і обставинах, слід назвати соціальний інтелект,

его-компетентність, природну чарівливість, здібність до мобілізації і переключення, маніпулятивні вміння; гальмуючими факторами є нездатність до саморозкриття, скутість, сором’язливість, комплекси і недолік комунікативних умінь і навичок.

Успішності самопрезентації передує робота над власним іміджем, яка стає можливою при певному рівні знань про себе, его-компетентності і розвитку навичок саморегуляції.

Імідж – це спрямоване формування враження про себе, спеціальним чином організоване і структуроване в контексті «Я», що має посилання до більш загальної, престижної категорії людей.

Робота над власним іміджем є ні що інше, як формування враження про себе, що має конкретні цілі і завдання. Центральну частину іміджу складає продуманий зовнішній вигляд, який повинен сигналізувати про професійно-цінні якості особи і сприяти формуванню репутації. Крім використання прийомів поліпшення зовнішнього вигляду за допомогою косметичних засобів,

використовуються різноманітні стратегії, наприклад, особливо яскраво в період передвиборчої кампанії кандидатами в депутати. Е. Джонс і Т. Пітман в 1982 р.

описали деяку стратегічну техніку самопрезентації, яку люду використовують в повсякденному житті (див. Аronson, Wilson, Аkеrt, 1994, р. 237):

інграціація — прикрашання, самовихваляння, намагання зробити себе привабливим, особливо для тих, хто має високий статус;

самопідтримка — прагнення справити враження, описуючи свої таланти і визначні знання;

«грітись в променях чужої слави» — вибудовування свого образу шляхом підкреслення тісного зв'язку з успішними, знаменитими, видатними людьми;

урівноваження успіхів і помилок — створення перешкод і обґрунтування виправдань для поганих результатів і невдач.

94

Висновки

1.Формування образу іншої людини не завжди супроводжується глибоким проникненням в її внутрішній світ і адекватною оцінкою або розумінням її особистості, проте слугує необхідним етапом, що передує розумінню.

2.Сприйняті елементи зовнішності або експресії виступають багатозначними соціальними сигналами, що пояснюють, хто є людина за національністю, віком,

досвідом, що відчуває в даний момент, як налаштована, який рівень її культури і естетичних смаків, чи упевнена вона в собі, товариська тощо. Образ — уявлення про іншу людину — формує визначену установку у ставленні до даної людини,

визначає емоційне і пізнавальне ставлення до неї, спрямовує вчинки, тобто виступає регулятором поведінки у взаємодії з цією людиною.

3. Інформація, яку люди отримують при сприйманні зовнішності людини з якою вони вступають в контакт, не завжди усвідомлюється ними. Проте вона є фундаментом образу іншої людини. Формування цього образу і його структура залежать і від особливостей того, кого сприймає, і від ситуації, і — неабиякою мірою — від рівня розвитку людини, досвіду взаємодії з людьми, віку і статі,

спостережливості, начитаності і ще цілого ряду чинників.

4. Успішності самопрезентації передує робота над власним іміджем, яка стає можливою при певному рівні знань про себе, его-компетентності і навичок саморегуляції. Робота над власним іміджем є процесом формування враження про себе, який має конкретні цілі і завдання. Центральну частину іміджу складає продуманий зовнішній вигляд, який повинен сигналізувати про професійно-цінні властивості особи і сприяти формуванню репутації.

Питаннядля самоперевірки

1.Перерахуєте загальні закономірності процесу сприйняття.

2.Які чинники впливають на сприйняття?

3.Що означає твердження «сприйняття — процес активний»?

4.Чим відрізняється сприйняття людьми предметів від сприйняття людиною людини?

95

5.Від чого залежить наше перше враження про людину?

6.Назвіть типові схеми запуску «ефекту ореолу».

7.Яка залежність між типом особистості і точністю сприйняття?

Основні поняття

Сприйняття

Соціальна перцепція

Проектування

Ефект ореолу

Самопрезентація

Імідж

Навчальні завдання

Завдання 1. Розділиться на групи по три люди. Один розповідає про що-небудь протягом 2-3 хвилин. Другий і третій спостерігають за невербальними діями оповідача. Після закінчення розповіді один із слухачів перераховує все, що помітив. Інший додає те, що не було назване. Кожен повинен побувати в ролі розповідача. Вправа продовжується 15 хвилин.

Завдання 2. Запропонуєте членам групи написати невеликі за обсягом тексти:

доповідь, статтю або звернення. Потім обміняйтеся написаним так, щоб кожен міг прочитати чий-небудь текст. Читаючи отриманий текст, спробуйте визначити:

Яке питання хотів розглянути автор?

Які основні аспекти питання?

Яке враження на читача хотів справити автор своїм повідомленням?

Порівняйте своє сприйняття прочитаного з авторським задумом. Якщо інформація сприйнята не зовсім вірно, обговоріть причини її спотворення.

Завдання 3. Який образ виникає у вашій уяві, коли говорять про депутата,

бізнесмена, викладача вищої школи, волоцюги, шахтаря, пенсіонера? Запишіть, на ваш погляд, найбільш характерні риси стереотипного образу представників перерахованих професій і груп.

96

Пригадайте серед своїх знайомих тих, хто відноситься до названих соціальних груп. Оцініть, наскільки образ, що існує у вашому сприйнятті даної людини співпадає із стереотипним уявленням про дану групу. Які схожі характеристики ви виявили в тому і іншому образах? Чим можна пояснити розбіжності?

Література

Бодалев А.А. Восприятие человека человеком. — Л., 1965.

Куницына В.Н. Восприятие подростками других людей и себя. — Л., 1973.

Куницына В.Н. Социальные стереотипы — условие и продукт социализации //

Человек и общество. - Изд. ЛГУ, 1971.

Панферов В.Н. Когнитивные эталоны и стереотипы взаимопонимания людей // Вопросы психологи. -1982. - №5.

Тема 6. Міжособистісне розуміння

6.1Психологічні основи і закономірності розуміння

6.2Каузальна атрибуція

6.3Забобони та упередження

6.1.Психологічні основи і закономірності розуміння

Раціональне розуміння — це накопичення, систематизація вербалізованих знань про інших людей і оперування ними з метою досягнення максимальної відповідності думок, оцінок, уявлень про людину її об'єктивно існуючим рисам,

властивостям, мотивам.

Головним і найбільш складним моментом в процесі раціонального розуміння є кінцева «розшифровка» мотивів, що дозволяє оцінювати конкретні вчинки і прогнозувати поведінку. Система знань піддається раціональному аналізу, перегляду, різним логічним і інтелектуальним операціям, використовується також логіко-семантичний аналіз мови, вербальних і

97

невербальних засобів спілкування. Цей рівень розуміння може бути названий

логічним. Два інших механізми розуміння — схвалення і емпатія —

функціонують на неусвідомленому рівні і забезпечують фундамент логічного аналізу і розуміння. Схвалення іншої людини виражається в наявності або відсутності неусвідомлених психологічних бар'єрів і побоювань у відношенні до неї.

Шлях логічного, раціонального пізнання може бути представлений як

інтерпретація. Це тривалий і складний розумовий процес, що складається з ряду послідовних дій. У функціональному сенсі інтерпретація покликана ліквідувати змістову невизначеність ситуації і виявити приховане значення того, що відбувається (Славская, 1999). На цьому етапі пізнання особистості, ситуації,

соціального об'єкту висуваються і перевіряються гіпотези, здогадки, версії того,

що відбувається, виявляється новий сенс завдяки зіставленню і аналізу даних,

виявляються суперечності.

Власні версії і думки співвідносяться з думками інших людей, виробляється критичне ставлення до версій і аргументів інших людей, використовується повторна інтерпретація (реінтерпретація) і робиться висновок.

Весь інтерпретаційний процес буде успішним при включенні рефлексії, яка має пов'язати вироблені оцінки і думки в єдиний конструкт з Я-концепцією людини, її цінностями, життєвою позицією. Вона відображає загальну спрямованість особистості — егоцентричну (превалює "власна точка відліку і особисті цінності), або альтруїстичну (переважають загальнолюдські цінності:

враховуються інтереси і потреби інших). Інтерпретація також залежить від особливостей особи; вона може бути жорсткою, прямолінійною, однозначною (у

догматичних і консервативних людей) або гнучкою, багатотональною, придатною до перегляду і нового тлумачення (у радикалів і демократично орієнтованих людей з гнучким пізнавальним стилем).

Процес інтерпретації розгортається в наступних вербалізованих формах:

судження — істотним доповненням до основної його функції є інтеграція всіх компонентів аналізу в єдиному часі і просторі;

98

міркування — для нього важлива протяжність, послідовність часу залучення аргументів, підстав для оцінки;

діалог — як з самим собою, так і з уявним партнером;

нарація (переказ, розповідь, оповідання) — характеризується своєрідним подвоєнням часу, оскільки переказ і оцінка не співпадають за часом з оцінюваним явищем, слідують за ним.

В. В. Знаков в праці «Понимание в познании и общении» (Знаков,1988) на прикладі аналізу розуміння в науковому дослідженні і комунікації виділяє наступні механізми (стадії) розуміння:

1)прості механізми — пізнавання, згадка, уподібнення;

2)гіпотеза як шлях до розуміння;

3)розуміння як об'єднання;

4)розуміння як пояснення.

Виступаючи як психологічні механізми розуміння на шляху від простої констатації виявлених взаємозв'язків до їх пояснення, позначені механізми можуть бути розцінені як стадії, що розрізняються за рівнем складності розумових процесів. У цій черговості процесів бракує розуміння-прогнозу,

оскільки будь-яке дослідження, аналіз завершуються зазвичай передбаченням розвитку подій.

6.2. Каузальна атрибуція

Одним з механізмів інтерпретації поведінки і особистісних особливостей може служити каузальна атрибуція. Термін «атрибуція» означає «приписування властивостей, ознак».

Каузальна атрибуція — це феномен, який дозволяє наблизитися до розуміння механізмів взаєморозуміння, зрозуміти, яким чином люди інтерпретують поведінку іншої людини, якщо не володіють про неї достатньою інформацією.

Основні теоретичні уявлення про каузальну атрибуцію були сформульовані Ф. Хайдером.

99

Атрибуція соціальна за своїм походженням (виникає у взаємодії) і

спрямованості. Її основою є категоризація, оскільки причини поведінки часто виводяться з факту приналежності людини до певної групи — професійної,

статевої, етнічної тощо.

У вивченні атрибуції сформувалися два напрями.

Перший напрям — це інтерпретація поведінки людини як окремого індивіда. Люди схильні у пошуках пояснення вчинків інших виходити з того,

що поведінка перш за все визначається рисами особистості. Так, наприклад, за даними Т.Острома, студенти вважають, що для складання правильного враження про іншу людину необхідно знати її риси (26 % всієї необхідної інформації), а вся демографічна інформація, поведінка, установки, цінності вкладаються в 19% (за: Стефаненко, 1999 (1)).

Фундаментальна помилка атрибуції (назва явища належить Л.Россу)

полягає в тому, що переоцінюється значення особистісних рис і недооцінюється роль ситуації. Риси особистості є важливішою і навідною інформацією, яка закріплюється в пам'яті людини, допомагає йому в оцінці інших.

Другий напрям — це інтерпретація поведінки людини, заснована на

знанні її групової приналежності. Одна з перших концепцій — «егоцентричне приписування» — належить Р. Келлі. Егоцентрічність виражається в тому, що успіх приписується собі, а невдачі приписуються іншим людям. Якщо позитивні події приписуються своїй групі, а негативні чужій, то це свідчить про етноцентриську позицію людини.

За матеріалах італійських психологів позитивна поведінка члена своєї групи описується як альтруїстична; представник чужої групи описується як такий, що

допомагає іншій людині (у буденній свідомості ця категорія ніби наділена меншою етичною значущістю) (за: Стефаненко, 1999 (1)). Якщо представник своєї групи агресивний, то він описується як «кривдник», представник чужої групи оцінюється в різкіших термінах — як «агресор». В англійських дослідженнях учні приватних привілейованих шкіл свої невдачі на іспитах

100

схильні були пояснювати лінощами, а невдачі учнів державних шкіл — відсутністю здібностей. Атрибуції такого типу володіють значною стійкістю.

Отже, існує виражена відмінність в приписуванні тих або інших причин поведінки «своїх» і «чужих». Зміст атрибутивних стереотипів є результатом мотивації до збереження позитивної групової ідентичності.

Крім раціональних компонентів процесу розуміння, таких як інтерпретація,

важливе місце в розумінні індивідуальності людини і прогнозуванні її поведінки та розвитку займають процеси інтуїції. Інтуїція є фундаментом такої важливої властивості особи, як проникливість.

6.3.Забобони і упередження

Змоменту появи в 1958 р. класичної роботи Г.Оллпорта «Природа предрассудка» (The nature of Prejudice, Allport, 1958) в цій галузі було відкрито не так багато нового. Оллпорту вдалося виявити і описати найбільш істотні риси забобонів.

У основі забобону лежить упередження, тобто необґрунтоване негативне уявлення про інших людей. Само по собі негативне уявлення ще не є забобоном.

Воно стає таким, якщо не змінюється навіть за наявності переконливих свідоцтв того, що дана думка несправедлива, помилкова і спростовується позитивними фактами. Будь-який забобон, стверджує Р. Оллпорт, є відхиленням від трьох конкретних норм: норми раціональності, норми справедливості і норми людяності.

Схильність до забобонів стає рисою характеру, зміцнюючи упередження і антипатії відносно певних груп людей.

Забобон – це необґрунтоване негативне уявлення про інших людей, не змінне навіть за наявності переконливих свідоцтв того, що дане судження несправедливе, помилкове.