псих пед засади мовного спілкуванняpdf

231

Каган В. Е. Семейная психотерапия в лечении детского аутизма // Вопросы психологии. — 1984. - № 4. - С. 89-95.

Лабиринты одиночества. — М. Прогрерс, 1989.

Мискарян К. Сто лиц одиночества. — М., 1996.

Швалб Ю. М., Данчева О. В. Одиночество: социально-психологические проблемы.

— Киев, 1991.

Короленко Ц. П., Донских Т. А. Семь путей к катастрофе. — Новосибирск: Наука, 1990.

Куницына В. Н. Психологические последствия интенсивного профессионального общения. Мышление и общение в конкретных видах практической деятельности.

— Ярославль, 1984.

Левитов Н. Д. Психическое состояние беспокойства и тревоги // Вопросы психологии. — 1969. — № 1; Вопросы психологии. — 1971. — № 5.

Соколова Е. Т., Николаева В. В. Особенности личности при пограничных расстройствах и соматических заболеваниях. — М.: Аргус, 1995.

Знаков В. В. Психология понимания правды. — СПб., 1999.

Бєрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб.: Питер, 1997.

Левитов. Н.Д. От фрустрации к агрессии // Психологический журнал. — 1990. — № 5 (к 100-етию со дня рождения).

Реан А. А. Агрессия и агрессивность личности. — СПб.,1996.

Фромм Э. Душа человека. — М., Прогресс, 1990.

Тема 13.Успішне спілкування

13.1.Поняття, критерії і рівні успішності спілкування

13.2.Стиль спілкування як фактор успішності

13.3.Оптимальний стиль спілкування

232

13.1. Поняття, критерії і рівні успішності спілкування

Критерії успішності, засоби і способи, необхідні для формування успішного міжособистісного спілкування, можуть бути виведені за аналогією з критеріями ефективності групової діяльності.

Відсутність конфліктів не є надійним показником успішності з двох причин:

а) замість відкритих конфліктів може спостерігатися напруженість, замаскована під ввічливим спокійним тоном, формальним контактом; б) конфлікти у сучасній соціальній психології не розглядаються як абсолютно негативне явище, за ними визнається певна позитивна роль.

Успішність будь-якої групової діяльності визначається досягненням цілей

(у неформальному міжособистісному спілкуванні ними є контакт, психологічна близькість, довірливі відносини); задоволеністю (в даному випадку — задоволеність самим процесом спілкування, коли в ході спілкування не виникає відчуття прикрості, тривалих пауз тощо); відсутністю труднощів (в першу чергу напруженості, скутості, внутрішніх перешкод).

Таким чином, психологічним показником успішності неформального міжособистісного спілкування є його спонтанність, легкість, забезпечена навичками і саморегуляцією, задоволеність спілкуванням унаслідок досягнення психологічного контакту і взаєморозуміння.

Задоволеність спілкуванням і відносинами – це характеристика суб’єктивної сторони міжособистісних відносин на свідомому і безсвідомому рівнях;

психологічний стан, що володіє мобілізуючим ефектом в багатьох видах діяльності; включає відчуття повноцінності і стабільності міжособистісних відносин при відсутності страхів, підозрілості, напруженості, відчуття самотності.

Успішність спілкування виявляється в досягненні і збереженні психологічного контакту з партнером з метою стабілізації міжособистісних відносин на їх

233

оптимальній стадії розвитку через досягнення сумісності, згоди, взаємної пристосованості і задоволеності шляхом гнучкого коректування цілей, станів,

способів впливу відповідно до змінних обставин.

В даному випадку успішність визначається швидше не як одиничний кінцевий результат, але як процес, в який обидва партнери повинні зробити рівний внесок, щоб досягти стану взаємної задоволеності.

Основними психологічними критеріями успішності спілкування слід вважати легкість, спонтанність, свободу, контактність, комунікативну сумісність,

адаптивність і задоволеність.

Контактність і комунікативна сумісність забезпечують перехід до стадії комунікативної успішності, на якій виникає ефект легкості, свободи, емоційної підтримки і співчуття, взаєморозуміння і задоволеності відносинами.

Кульмінаційну стадію довірчого спілкування знаменує відчуття психологічної близькості і безумовного прийняття один одного.

Як інтегральна характеристика комунікативної поведінки людини,

успішність спілкування розвивається з віком, надбанням і розширенням кола соціальних умінь, зростанням довіри до себе і своїх можливостей.

Товариськість належить до найбільш загальних і первинних рис вдачі. На думку Б. Р. Ананьєва, В. З. Мерліна, товариськість значною мірою пов'язана з типом вищої нервової діяльності людини, її темпераментом. Це — одна з комунікативних рис особи, до яких слід віднести і інші риси: контактність,

дотримання соціальних норм у взаємодії, експресивність, ініціативність.

У товариськості виражається потреба людини в інших людях і контактах з ними, прагнення до цих контактів, їх інтенсивність і легкість, а також схильність людини до дружньої поведінки в ситуації спілкування і встановлення приязних відносин, уміння не губитися у момент спілкування, прагнення взяти на себе ініціативу в контакті, при нагоді — і роль лідера в групі. Товариськість пов'язана з емоційним і загальним самопочуттям людини перед вступом у спілкування, в

момент самого контакту і після нього. Ця риса характеру припускає наявність

234

комунікативних навичок, що забезпечують легкість спілкування і полегшують партнерові контакт: уміння слухати, висловлюватись, підтримувати бесіду і міняти тему, знайомитись, знаходити правильну форму звернення до іншої людині; зазвичай зв'язана з такими уміннями, як володіння жестикуляцією,

доречність і багатство міміки, виразність інтонацій і поз. Протилежною рисою є замкнутість, крайній прояв якої — аутистичність.

Контактність — це специфічне соціальне уміння, в основі якого лежить природна товариськість. Це здатність вступати в психологічний контакт,

формувати в ході взаємодії довірчі відносини, засновані на згоді і взаємному прийнятті; здатність, забезпечена володінням навичками і вміннями спілкування і саморегуляції, а також особистісними властивостями, що сприяють контакту.

Контактність — продукт поєднання перцептивних, інтелектуальних,

комунікативних здібностей на основі розвиненої саморегуляції, одна в складових соціального інтелекту. Біологічна основа контактності забезпечує більш швидкий,

але не обов'язковий вищий її розвиток у представників сангвінічного темпераменту, екстравертів. Її розвиток відносно незалежний від професійної діяльності (інтенсивність контактів не пов'язана безпосередньо з їх успішністю).

Контактність формується на перших порах життя дитини і розвивається як загальна комунікативна здатність, що спочатку спрямовується темпераментом і особливостями вищої нервової діяльності. Вона виявляється в більшій здатності людини мобілізувати наявні засоби для досягнення контакту (володіння станом,

тілом і міміко-виразними засобами, налаштованість на контакт), в умінні змінювати в залежності від ситуації міру своєї відвертості і обирані засоби впливу, у володінні комунікативною ситуацією в цілому.

Це соціальне уміння має як позитивні, так і негативні характеристики.

Позитивні сторони контактності — установка на контакт, мобілізація всіх засобів спілкування, стимулююча мотивація, рефлексія і зворотний зв'язок. До числа негативних характеристик входять своєрідна егоцентричність, тобто привернення уваги «на себе», орієнтація на зараження своїми інтересами, станами,

235

переважання неусвідомлюваних спонук. Контактності не обов'язково властива доброзичливість; може спостерігатись агресивна, нав'язлива контактність.

Крім контактності, ще одним критерієм успішності спілкування є комунікативна сумісність. Це один з видів соціально-психологічної сумісності,

що означає готовність і вміння співробітничати, створювати невимушену атмосферу взаємної задоволеності спілкуванням, забезпечувати приємний клімат в групі.

Комунікативна сумісність — вид сумісності, що виникає на основі взаєморозуміння і узгодженості спільної позиції; характеризується відсутністю несприятливих наслідків комунікативної взаємодії у вигляді напруги, досади,

психологічного дискомфорту. До групи високосумісних людей входять неконфліктні, неагресивні, без особистих проблем, неавторитарні, задоволені спілкуванням і відносинами в своєму близькому колі люди.

Адаптивність в спілкуванні говорить про готовність до перегляду звичних рішень, вміння зберігати наполегливість, здатність гнучко реагувати на змінні обставини, упевненість в собі і своїх принципах, повну включеність в соціальні зв'язки, дотримання соціальних норм; при цьому можна відзначити достатньо гнучке і вільне володіння людиною своїми станами. Розвинена адаптивність означає високу міру особистої свободи в контактах, яка протилежна податливій конформній поведінці.

За критеріями контактності, адаптивності та комунікативної сумісності В.Н.Куніциною виокремлені шість рівнів успішності спілкування:

1. Рівень майстерності і свободи в спілкуванні — припускає високу сумісність, контактність і гнучкість, адаптивність, розвинені навички і саморегуляцію, відсутність відчуженості, тобто включеність в соціальні зв'язки,

відсутність напруженості, адекватність реагування.

2.Лідерський рівень — його легко досягають екстраверти, які добре володіють комунікативними навичками і уміннями, лідери за вдачею, упевнені в собі і задоволені відносинами в близькому колі. Вони знаходять взаєморозуміння з людьми, мають розвинене відчуття власної гідності, яке позбавляє від недовіри до

236

людей і зайвих сварок і непорозумінь. Лідери сміливі і активні в контактах,

ситуативно сором’язливі, без зайвої чутливості, вдаються до маніпулювання,

володіють різноманітними способами впливу на людей, не авторитарні, люблять радити.

3.Радикально-партнерський рівень — характерний для орієнтованих на партнерство радикалів, які вміють вислухати і знайти спільне рішення. Вони конформні, добре працюють в групі, практичні і неагресивні, володіють високою емпатією, егоцентричні; їм властиві самоконтроль і самодисципліна.

4.Раціонально-консервативний рівень — особи, що складають цю групу,

консервативні, закриті, обачливі, нонконформні, занурені в себе, мрійливі, погано контролюють емоції; у них відсутня емпатія.

5. Агресивно-авторитарний рівень — авторитарність поєднується з високою агресивністю (що зазвичай характерно для високоавторитарних осіб). У таких людей немає достатньої гнучкості в способах впливу, знижена самоповага,

наслідком чого є висока тривожність; недолік впливу обумовлений, крім всього іншого, недостатньою сформованістю навичок і вмінь, що підтверджується також і відсутністю маніпулятивності. Їм властиві підвищена конфліктність, нетерпіння,

недовірливість, відсутність партнерської орієнтації, дратівливість, внутрішні і зовнішні конфлікти.

6.Рівень невротичної самотності і сором’язливості — його складають люди

зглибоким відчуттям самотності, аутистичні, вкрай невротизовані, які погано адаптуються, зі слабкою саморегуляцією. Вони мріють про легкість спілкування,

але підвищена самокритичність і невпевненість не дають їм реалізувати наявні навички і уміння. Це — соромливі, сенситивні, нетовариські скептики і навіть холодні люди.

13.2. Стиль спілкування як фактор успішності

Стиль спілкування як типова форма реагування в людських контактах,

обумовлена індивідними, особистісними, соціальними факторами, має велике

237

значення для становлення і успішного розвитку людських взаємин, для створення сприятливого психологічного клімату; це важливий регулятор поведінки.

Індивідуальний стиль розглядається як властива даній людині система психологічних прийомів і способів діяльності з урахуванням природних,

індивідних і особистісних характеристик. Ця система використовується людиною стихійно або свідомо з метою ефективного пристосування до існуючих умов і дозволяє компенсувати ті особливості особистості, які заважають успіху діяльності.

Стиль спілкування — це індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, що виявляється в будь-яких умовах взаємодії, — в ділових особистих відносинах, в способах прийняття і здійснення рішень, в обираних прийомах психологічного впливу на людей, в методах вирішення міжособистісних і ділових конфліктів.

Сформований стійкий індивідуальний стиль спілкування свідчить рівень комунікативної майстерності, досягнутий даною людиною. Стиль припускає подальше навчання новим умінням і навичкам спілкування, прийомам впливу,

способам зняття напруги і адаптації, подолання труднощів. Особливий вплив на стиль спілкування накладає професійна діяльність, що вимагає інтенсивного і різнобічного спілкування.

Стиль спілкування має зовнішні (експресивні) і інтенсивнісні характеристики, своєрідне емоційно-вольове забарвлення, що визначається темпераментом, психофізіологічними і особистісними особливостями людини,

арсеналом використовуваних нею вербальних і невербальних засобів. Він також має змістовні характеристики, в яких відбиваються:

домінуюча мотивація особистості (потреба в спілкуванні і схваленні, в

емоційній підтримці, в самоствердженні);

спеціальні здібності до співпереживання і розуміння інших людей

(м'якість, доброзичливість, терпимість або жорсткість, раціоналізм, егоцентризм,

приписування недоліків, упередженість);

238

рівень власної гідності (нав'язування своїх думок, нав'язливе і публічне самовиправдання або природність і спонтанність; визнання своїх помилок і недоліків або амбіція і відстоювання «чести мундира»);

спрямованість особистості і обираний характер впливу на людей

(маніпулятивний, демократичний, партнерсько-поступливий стилі).

У стиль спілкування значною мірою визначається природженими особливостями людини, такими як темперамент, нейродинамічні особливості,

діяльність ендокринної, гуморальної, кровоносної систем.

Певний тип темпераменту обумовлює високоабо низькоекспресивний стиль спілкування, а також відвертість або закритість стилю, специфічні жести.

Індивідуальні особливості людини, пов’язані з темпераментом, виражаються в емоційній збудливості, більшій або меншій тенденції до зовнішнього прояву почуттів, швидкості рухів, загальної рухливості, чутливості (сенситивності),

врівноваженості.

Опишемо ті сторони темпераменту, які визначають типові особливості поведінки людей в ситуації спілкування.

Холерик — людина невгомонна, нетерпляча, з великим запасом нервової і психічної енергії, який визначає її високу працездатність, рухливість, активність у всіх сферах життєдіяльності. Така людина говорить дуже швидко, з багатою мімікою, жестикуляцією. Вона швидка у всьому: швидко ходить, швидко приймає рішення, їй властива імпульсивність. Емоційна, пристрасна, афектна, погано керує своїми відчуттями, в спілкуванні гнівлива, образлива, причому стан гніву і образи зберігається довго. Унаслідок високої збудливості, імпульсивності і різкості холерики конфліктні, агресивні, не вміють і не хочуть чекати. В цілому стиль спілкування холерика за емоційно-вольовим забарвленням відрізняється високою експресивністю, яскравістю і багатством використовуваних засобів.

Прояв зазначених рис цього стилю не залежать від положення і статусу співрозмовника.

Сангвінік — швидкий, товариський, урівноважений, живий, як правило, з

постійно рівним гарним настроєм. Здається, що мистецтво спілкування такій

239

людині дане від природи. Недаремно іноді сангвініків називають «сонячними людьми». Така людина відхідлива, швидко перемикається і емоційно і інтелектуально; часом дуже швидко, не закінчивши однієї справи, береться за іншу, на зміцнивши одних відносин, заводить нові знайомства. Такі люди легко орієнтуються в новій обстановці, швидко вступають в контакти.

Флегматик — урівноважений, спокійний, замкнутий, миролюбний,

неемоційний. Миролюбність флегматика часто допомагає в колективі: коли є така людина, в ньому рідше виникають зіткнення, сварки. Флегматик, як правило, у

всьому надійний: у роботі, людських стосунках. Повільний, але все дуже добре планує. У контактах перебірливий и неініціативний. Такі люди дуже терплячі,

спокійні, їх важко вивести з себе, це справжні «майстри очікування».

Меланхолік — ранима, чутлива, вразлива людина; унаслідок високої чутливості він швидше стомлюється, дратівливий. У сфері людських відносин чутливість меланхоліка обертається рідкісною і прекрасною людською властивістю — делікатністю. Така людина сама приймає все близько до серця, але і іншої людини не образить необережним словом. Меланхолікам властиві

«вокальна» і «експресивна» стриманість — тихий голос, небагатослівність,

замкнутість і скритність у відносинах; скованість і невиразність жестів і міміки;

сором’язливість, нерішучість, постійні сумніви; у контактах — висока вибірковість і обережність. Така людина погано пристосовується до нової обстановки; любить незмінний порядок в обстановці і побуті, погано переносить зміни, зриви наміченого. Для меланхоліка характерні дратівлива слабкість у важких ситуаціях, при емоційному перезбудженні, вразливість, залежність від настрою, тривожність; він часто переоцінює неприємності і біди. В той же час не має кращого працівника в роботі, що вимагає високої зосередженості, точності виконання. Такі люди схильні до самоаналізу і самозвинувачення.

Типи темпераменту також по-різному виявляються в ситуації ухвалення рішення — службового або особистого. Для холерика характерні поспішні рішення, сангвініка — гнучкі, для флегматика — обґрунтовані, для меланхоліка

240

— ригідні (він не міняє своїх рішень при зміні ситуації; крім того, у нього не має остаточних рішень — вони постійно переглядаються, обговорюються).

У ситуації конфлікту холерик часто йде на загострення, звинувачує не себе, а інших, частіше вдається до методу «вибуху», тобто прагне загострити суперечності, виявити їх і по можливості ліквідувати. Для сангвініка в ситуації конфлікту характерні гнучкість, достатня поступливість, пошук спільних позицій і згоди. Флегматику властиве прагнення відстрочити рішення, всесторонньо обговорити ситуацію. Для меланхоліка конфліктна ситуація дуже значуща і важка; частіше спостерігається відхід від рішення, прагнення до компромісу,

пасивність, перекладення відповідальності на інших. Безумовно, значні корективи у поведінку в конфліктній ситуації вносять виховання і самовиховання, а також характер людини.

Серед особистісних особливостей, що визначають стиль спілкування, слід виділити загальну спрямованість особистості, яка відображається в стратегіях,

що обирає людина для розв’язання проблеми порушених відносин. Як правило, це ірраціональні стратегії, в основі яких нерідко лежать наступні невротичні потреби

(Ногпеу, 1945):

потреба в любові і схваленні (яка не насичується); людина живе ради гарної думки про неї оточуючих і чутлива до несхвалення;

невротична потреба в партнерові-опікуні (паразитує);

потреба у обмеженні життя (скромність, задоволення малим);

потреба в силі ради неї самої, презирство до слабкості;

прагнення експлуатувати інших;

потреба в значущості;

потреба бути об'єктом захоплення («дутий» самообраз);

прагнення до особистих досягнень;

потреба в самодостатності і незалежності (віддалення, «одинак»);

потреба досконалості і бездоганності (боязнь критики і докорів).

Будь-яка з розглянутих стратегій обслуговується специфічними тактиками

взаємодії з партнером і формує певні специфічні риси стилю спілкування.