псих пед засади мовного спілкуванняpdf

21

можливою спільну діяльність, часто неусвідомлювані, вироблені в межах певної соціокультурної групи.

3. Реальний процесом спілкування є функціональною єдністю всіх елементів.

Разом з тим задля аналітичних цілей подібне виділення відносно самостійних блоків виявляється доцільним.

4. Теорія міжособистісного спілкування принципово є сферою міждисциплінарного знання. Його психологічні, інформаційно-комунікативні і соціально-нормативні складові вивчаються різними дисциплінами гуманітарного знання: психологією особистості і соціальною психологією, лінгвістикою,

соціологією.

Питаннядля самоперевірки

1.Перерахуєте можливі цілі міжособистісної взаємодії.

2.Як пов’язані між собою цілі та рівні спілкування?

3.Назвіть основні функції міжособистісного спілкування.

4.Що мають на увазі, коли говорять про мотиви спілкування, які знаходяться в межах самого спілкування, і про мотиви спілкування, що лежать за його межами?

5.В чому полягає відмінність між лінійною і інтерактивною моделями міжособистісної комунікації?

Основні поняття

Міжособистісне спілкування

Міжособистісна комунікація

Моделі комунікації

Навчальні завдання

Завдання 1. Наведені нижче питання дають можливість подумати про себе в ситуації спілкування. Відповівши на них, Ваше уявлення про себе як про комунікатора стане яснішим і конкретнішим.

- Яке місце в моєму житті займає спілкування з іншими людьми?

22

Скільки часу протягом дня я провожу в спілкуванні з людьми?

Хотілося б мені проводити з людьми більше часу чи я віддаю перевагу самоті?

У мене багато друзів чи дуже мало?

Чи багато часу провожу я з моїми друзями?

Чи можна сказати, що моє життя переповнене людьми?

Чи можна сказати, що в моєму житті дуже мало людей і я дуже часто переживаю почуття самотності?

Чому я надаю перевагу — невеликим компаніям, великим групам або я волів би більшу частину часу проводити лише з однією людиною?

Япланую зустрічі з іншими чи це відбувається випадково?

-Що для мене є важливим, коли я спілкуюся з людьми?

Що мені подобається в інших: розум; фізична привабливість; те, що вони цінують те ж, що і я; їх походження? Можливо, я обираю товариство цих людей тому, що вони мають вплив і владу?

Чи обираю я серед людей тих, хто робитиме те, що я хочу?

Чи обираю я серед людей тих, хто ухвалюватиме рішення за нас обох?

Ті люди, з якими я спілкуюся, швидше схожі на мене, відрізняються від мене або в чомусь вони подібні до мене, а в чомусь відмінні? У чому?

Чи відчуваю я, що потребую друзів більше, ніж вони мене або навпаки?

Чи даю я іншим знати, чого хочу від них? Я даю їм це знати прямо чи вони

з'ясовують опосередковано?

-Як я будую свої відносини з колегами і друзями?

Чи подобається мені керувати людьми? Чи дозволяю я іншим керувати мною? Чи часто я поступаюся іншим?

Чи чекаю я, що зі мною поводитимуться як з рівним? Чи хочу я поводитися з іншими, особливо з друзями, як з рівними?

Про що я прохаю моїх друзів? Про що мої друзі прохають мене?

23

Чи маніпулюю я людьми? Чи легко мною маніпулювати?

Я відчуваю відповідальність за те, що відбувається в моїх відносинах з іншими людьми чи залишаю все як є?

Які мої відносини з начальством?

Чи не заважають мої особисті відносини з колегами виконувати роботу?

- Які мої основні цінності в міжособистісному спілкуванні?

Чи готовий я приймати людей такими, які вони є?

Чи важливо для мене бути самим собою в спілкуванні з іншими?

У чому я занадто обережний і уважний, спілкуючись з людьми? З чим пов'язані мої побоювання?

Чи можу я спілкуватись з людьми чиї погляди, думки, поведінка відрізняються від моїх?

Чи є у мене забобони відносно інших людей?

Чи обговорюю я свої погляди і уявлення з іншими?

Чи можу я надавати таке значення відносинам (наприклад, дружнім), що вони можуть вплинути на мою роботу або інші заняття?

Чи готовий я працювати, ризикувати, ставити себе на місце іншого для того,

щоб збагатити своє спілкування з людьми?

Завдання 2. Розділіться на пари так, щоб вашим партнером був той, кого ви знаєте не дуже добре. Візьміть один у одного інтерв'ю (кожному відводиться 10хвилин),

під час якого намагайтесь виявити відмінні риси вашого співбесідника (це можуть бути особисті досягнення, вчинки, погляди або оцінки).

Після завершення інтерв'ю представте свого співрозмовника групі, надавши йому або їй коротку характеристику.

Завдання 3. Розділіться на декілька підгруп (по 5-6 осіб). Кожна підгрупа повинна виконати наступне:

-домовитися про визначення поняття «міжособистісна комунікація», яке було б прийняте всією підгрупою;

24

-знайти аналогію (музичну, літературну, архітектурну, ігрову і т. д.) яка дозволила б зобразити це визначення;

-представити своє визначення на суд решти підгруп;

-після того, як всі підгрупи виступлять, провести загальне обговорення і визначити у чому схожість і відмінність запропонованих визначень?

Література

Андреева Г. М. Социальная психология.—М.,1999.

Андреева Г. М. Психология социальногопознания.—М.:АспектПрес,1997.

Бодалев А. А. Психологиямежличностногообщения.—Рязань,1994.

Головаха Е. И., Панина Н. В. Психологиячеловеческоговзаимопонимания.—Киев,1989.

Леонтьев А. А. Психологияобщения.—М.:Смысл,1997.

25

Розділ2.МІЖОСОБИСТІСНАКОМУНІКАЦІЯ

Тема 2. Мовлення в міжособистісному спілкуванні

2.1Структура мовленнєвої комунікації

2.2Організація і розвиток мовленнєвої комунікації

2.3Мовлення і взаєморозуміння

2.4Особливості мовлення в соціально-орієнтованому спілкуванні

2.5Мовлення як засіб ствердження соціального статусу

2.6Особливості вербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні

2.1.Структура мовленнєвої комунікації

Мова - це система знаків і символів. Мовлення — це процес користування мовою.

Таким чином, мовлення є реалізацією мови, що виявляє себе тільки через мовлення.

Людське мовлення виникає у відповідь на необхідність вступити в спілкування з кимось абоповідомитибудь-що.

Мовлення–це використаннямовизкомунікативноюметою.

Якщо основними структурними одиницями мови вважаються слова і речення, то вмовленнєвомуспілкуванніце—висловлюванняяксмисловіодиниці.

Допомогти в аналізі мовленнєвої комунікації може відома схема комунікативного акту, запропонована одним з авторів кібернетики К. Шенноном,

а згодом модифікована відомим лінгвістом Р. Якобсоном (Якобсон, 1985) (рис.2.1).

			контекст
	Адресант	код		код	Адресат
			Повідомлення
	(відправник)				(одержувач)

Рис.2.1. Схема комунікативного акту

Структура комунікативної взаємодії розвивається у відповідності до проходження інформації комунікативним ланцюгом: адресант (відправник) —

26

кодування повідомлення — рух каналами — розшифровка (декодування) — адресат

(одержувач).

Мовлення набуває певного сенсу і може бути зрозумілим тільки в структурі немовленнєвого контексту.

Контекст (або ситуація) — це обставини, в яких відбувається конкретна подія.

Розглянемо в якості прикладу зміну значення фрази «він тримав в руці валізу» в залежності від контексту. Якщо ми маємо справу з детективною історією, то ця фраза може означати, наприклад, «вкрав» — у випадку, якщо йдеться про що підозрюваного. В ситуації побутової мелодрами повідомлення про валізу може означати сварку або годину розставання, коли хтось з близьких збирається піти або поїхати.

Код в мовленнєвій комунікації — це мова або її різновид (діалект, сленг, стиль), яку використовують учасники даного комунікативного акту.

Кодування вихідного повідомлення означає переклад його в набір знаків, або сигналів, що за припущенням може бути зрозумілим партнеру. Вибір засобу кодування переважно залежить від особистостіадресанта.

Канали передачі інформації представляють собою матеріальні носії для знаків,

в яких втілилося повідомлення (в мовленнєвій комунікації це — усне або письмове мовлення). Для успішної розшифровки (декодування) повідомлення вимагається, як мінімум, володіння одержувачем мовою, подібною до мови відправника повідомлення.

Зворотний зв'язок — ще один структурний компонент будь-який комунікативної ситуації. Реакція на висловлювання тих, хто слухає, складає цементуючий момент спілкування, її відсутність, призводить до руйнації комунікації. При всіх перевагах розглянутої моделі в ній бракує психологічних і соціально-рольових характеристик, що істотним чином впливають на процес мовного спілкування.

27

До психологічнихструктурних компонентів акту мовленнєвої комунікації слід впершучергувіднестикомунікативнийнамір,задумімету, тобтомотиваційнускладову,

яка визначає що, навіщо і чому хоче сказати автор висловлювання, а також розуміння повідомлення,тобтокогнітивнускладову.

Комунікативний намір (або комунікативна інтенція) — це бажання вступити у спілкуваннязіншоюособою.

Так, намір повечеряти і намір запропонувати комусь повечеряти разом розрізняютьсявідсутністюабонаявністюкомунікативноїінтенції.

Задум повідомлення — це інформація в вихідному вигляді, яку один партнер мав намір передати іншому, глибинний рівень породження повідомлення, на якому існує лише проектмайбутньоговисловлювання.

В мовленнєвому спілкуванні зазвичай розрізняють два види мети — найближча мета, та що безпосередньо висловлюється і більш віддалена, довготривала. Основними різновидаминайближчоїметиспілкування є:

• інтелектуальна мета: отримання інформації, в тому числі оціночної;

з'ясування позицій; підтримка думки; розвиток теми; роз'яснення; критика;

• мета, пов'язана з встановленням характеру відносин: розвиток або припинення комунікації, надання підтримки або розірвання стосунків; схиляння до дії.

За найближчою метою часто стоїть цільовій підтекст, що ускладнює та поглиблює спілкування. Наприклад, людина, що підтримує не дуже для неї цікаву розмову, може переслідувати довготривалу мету встановлення гарних стосунків зі своїм співрозмовником. Прохання уточнити сказане при обговоренні якогось питання в групі може мати найближчу мету дійсно отримання інформації (з

наступною підтримкою або критикою висловленої думки), а віддалену мету — намір заявити про себе, ствердити свій статус. Хоча часто люди більш-менш ретельно приховують або маскують свої віддалені цілі, їх можна виявити за

28

загальним характером розмови, за мимовільними (вербальними або невербальними) проявами того, хто говорить.

Розуміння повідомлення полягає в тлумаченні адресатом отриманого повідомлення.

У випадку значної схожості образів світу у партнерів отримана інформація буде близькою до тієї, що складала задум повідомлення – послання буде правильно зрозуміле. Якщо ж світогляд у партнерів сильно відрізняється, розуміння будеускладнене.

До соціально-рольових структурних компонентів мовленнєвої комунікації слід віднести статусні і ситуативні ролі учасників спілкування, а також стильові прийоми,

щонимивикористаються.

Поняття «статусна роль» вказує на поведінку, передбачену людині його соціальним (віковим, статевим, посадовим тощо) положенням, або статусом. З початку комунікативногоактувідйого учасників вимагаєтьсярозуміння власноїсоціальноїролі і ролі партнера. Це необхідно для того, щоб зорієнтуватись в ситуації і обрати відповідну манеру мовленнєвої поведінки. Не випадково, коли представляють один одному незнайомих людей, то називають одну з основних соціальних ролей (наприклад, «знайомтесь, це Сергій Іванович — мій колега»), інші розпізнаються за зовнішнім виглядомлюдиниабоприпускаютьсяяксупутніназваноїролі.

В ході спілкування можуть бути виділені і ситуативні ролі, які істотно впливаютьна характерспілкування. Вїхчислі:

«лідер», прагне вести розмову і контролювати її хід;

«посередник», стежить за загальним ходом бесіди, врівноважує інтереси різноманітнихлюдей;

«вередлива дитина», порушує будь-які заборони, виступає з незалежними судженнями;

«гнучка людина»,готова пристосуватисядо різноманітнихситуацій тощо.

Стильові характеристики учасників спілкування виявляються в особливостях

мовного стилю комунікантів, у використовуваних ними комунікативних стратегіях і

29

тактиках. Стилі можуть бути проранжовані за ступенем уваги до промови.

Одностильовий промовець — той, хто вступає в мовленнєве спілкування, приділяючи вибору мовних засобів мінімальну увагу; в різних ситуаціях і з різними партнерами він не здатний виявити мовленнєву гнучкість. Людина, що володіє високим рівнем мовленнєвої компетенції, з одного боку, прагне зберегти свій стиль в різних комунікативних сферах, а з іншого — уміє виконувати різноманітні мовні ролі,

використати різностильовий мовний репертуар в залежності від обставин спілкування.

Стилі слухання також можна розмістити між двома крайніми позиціями: від уміння

(бажання)до невміння (небажання) чути.

Окрім індивідуальних особливостей тих, говорять і слухають, вибір стилю мовної поведінки залежить від соціального контексту. Вибір промови офіційної або поетичної, наукової або побутової, ділової або публіцистичної задається рольовою ситуацією.

2.2. Організація і розвиток мовленнєвої комунікації

Організація і розвиток мовленнєвої комунікації також має свої особливості і закономірності.

Для того щоб передати повідомлення, людина повинна заздалегідь попіклуватися про наявність або формування спільного соціального досвіду.

Спільність комунікантів може бути різної якості: спільність мови, якою вони говорять; спільність соціального жаргону або професійної мови, за допомогою якої краще досягається взаєморозуміння; спільність статі, сімейного положення тощо.

Чим більше спільний досвід, чим більше спільних соціальних зв'язків, тим точніше буде зрозуміле адресатом послане повідомлення.

На початковому етапі організації мовний комунікації необхідно ввести предмет повідомлення(тему) іутримуватийогов свідомостішляхом періодичногонагадування,

уточнення.

Під час досить тривалої розмови співрозмовники більш-менш обґрунтовано переходять від однієї теми до іншої. При цьому нарощування обсягу інформації (тобто

30

продуктивність повідомлень) буде залежати від міри підготовленості співрозмовників абоаудиторії.

До власне комунікативнихаспектів розмови можнавіднести прийоми привернення і утримання уваги слухачів, а також обраний тон спілкування — дружній, офіційний або поблажливий.

Серед інших комунікативних прийомів певне значення має встановлення

дистанції між партнерами. Люди значно розрізняються за своєю індивідуальною манерою встановлювати дистанцію. Деякіпрагнутьякомога більш докладно проникнути в обставини і переживання партнера. Інші, напроти, відсторонюються від співрозмовника. Встановлюючи в розмові ту або іншу дистанцію, людина по-різному відкриває і себе: вона може виявляти глибокий інтерес до особистості партнера, при цьому не впускаючи його в свій особистий світ, або навпаки, глибоко розкривати себе,

залишаючисьнеуважнимдостануіншого.

Структура розмови переважно формується за рахунок почергового включення в неї учасників. При цьому виявляються певні показники міри взаємодії і зв’язку партнерів. Вони стосуються наступного: виявляється у співрозмовників інтерес до загальної теми або кожний говорить про своє; як часто партнери використовують пропозиції ісудження,висловленіпротилежноюстороною.

Ці показники можутьвиявитиавторитетністьлюдини, чиїсудженняпривертають найбільшу увагу, готовність (або неготовність) партнерів прийняти і визнати чужу думку.

Активність участі людини в розмові, що виявляється в частоті включення в неї і тривалості участі в ній, може свідчити про ступінь зацікавленості людини в темі розмови, в його учасниках, в самомуспілкуванні;про самооцінкулюдини, їївпевненість в собі, сором’язливість; про загальну схильність людини до розгорнутості або лаконічностівисловлювань.

Таким чином, виявлення структури і опис ходу мовленнєвої комунікації дозволяєосмислитислабкіісильністорони мовленнєвоїповедінки.