псих пед засади мовного спілкуванняpdf

31

2.3.Мовлення і взаєморозуміння

На процес взаєморозуміння в мовному спілкуванні значний вплив справляють такі характеристики мовного висловлювання, як денотація і конотація, полісемія,

синонімія, статичність,суміщенняспостереження іоцінки.

Життєвий досвід кожної людини впливає на значення, яке вона надає словам. Цей явищевпливаєна взаєморозуміння імаєназвуконотація.

Денотацією називається лексичне значення слова, що визнається більшістю людей даного лінгвістичногоспівтовариства.

Конотацією називаються вторинні асоціації слова, що поділяються однім або декількома членами даного співтовариства; в цьому сенсі вони суб'єктивні і емоційні за своєюприродою.

Наприклад, слово «лис» означає рід ссавців сімейства псових (денотація).

Однак для робітника хутряної промисловості, фермера або мисливця воно може асоціюватись з товаром або експонатом особистої колекції; для більшості людей -

з хитрістю, нещирістю (конотація).

Оскільки слова можуть викликати сильну емоційну реакцію, часто говорять, що вони мають негативну або позитивну конотацію (порівняти, наприклад, конотації слів «злодій» або «Дід Мороз»). Встановлено, що фізіологічні реакції на «гарні» слова

(«любов», «поцілунок», «друг») і на слова «неприємні» («ненависть», «смерть») дещо розрізняються. Найбільш сильні емоції викликають так звані «персональні» слова: ім'я,

по-батькові, прізвище,ім'я іпо-батьковібатьків,назвапрофесіїтощо.

Отже, життєвий досвід людини є одним з найважливіших чинників, що виявляють вплив на значення, що вона надає словам. Ігнорування цього чинника ускладнюєкомунікацію.

До факторів, що слід враховувати при аналізі того, чому люди сприймають слова по-різному, слідує віднести і такі, як час і місце. Значення не задані слову на віки, вони змінюються від епохи до епохи, від покоління до покоління, а також в залежності від регіону в межах однієї країни, не говорячи вже про різні країни. Необхідно пам'ятати

32

про це спілкуючись з людьми зі значною різницею у віці та з представниками інших міст іобластей.

Деякі слова мають більше одного узвичаєного значення, що також може стати причиною взаємного непорозумінь у спілкуванні. В українській мові прикладами таких слів є «гранат» (дорогоцінне каміння і фрукт); «корінь» (підземна частина рослини,

основна частина слова, математичний термін) і ін. Це мовне явище називається

«полісемією».

Полісемія — наявність у слова більше одного узвичаєного в даному мовному співтовариствізначення.

Значення полісемантичних слів найчастіше досить легко розуміється завдяки мовному контексту, в який вони включені.

Відомо, що повідомлення може бути закодоване багатьма альтернативними,

але функціонально еквівалентними кодами, тобто за допомогою різних слів і фраз. Це пов'язане з таким мовним явищем, як синонімія.

Синонімія - використання різних слів і фраз для повідомлення схожої інформації.

Наприклад, зміст висловлювання «ти запізнився», можна передати з допомога фраз «ти прийшов пізно», «ти не прийшов вчасно». Очевидно, що вибір,

здійснюваний відправником повідомлення, впливає на розуміння повідомлення одержувачем і викликає відповідну реакцію. Вибір синонімічного виразу може свідчити про ставлення того, хто говорить до певної людини або події. Порівняйте наступні пари синонімів, що явно демонструють нейтральне, позитивне та негативне ставлення промовця до об'єкту: ощадливий — скнара; традиційний — старомодний; екстраверт — зухвалий; обачливий — боягузливий; прогресивний

— радикальний; інформація — пропаганда; ексцентричний — божевільний;

невисокий — коротун.

Ще одна особливість використання мови, що часто породжує проблеми в мовленнєвому спілкуванні, пов'язана зі суміщенням в висловлюванні фактів

(реально дій, що спостерігаються, подій) і оцінок (висновків, заключень).

33

Спостерігаючи, людина може бачити, чути, торкатись. Результати таких спостережень описові. Оцінка же включає в себе деякі висновки стосовно того,

що спостерігається, ставлення спостерігача до предметів, явищ, дій партнера тощо. Через те, що учасники спілкування свої припущення або думки представляють як факти часто виникають суперечки. Не випадково в судових процесах така велика увага приділяється відокремленню фактуальних суджень та умовиводів. Вочевидь, в подібних ситуаціях невірний умовивід може мати серйозні наслідки.

В буденному спілкуванні неможливо, та й не потрібно, повністю відмовлятися від умовиводів, заснованих не на фактах. Тим не менше для успішної комунікації необхідно використовувати мову більш точно і бути більш уважним, слухаючи інших; важливо вміти відрізняти фактуальні твердження і висновки, засновані на думці, бачити різницю між твердженнями, в які містять оцінки і результати спостережень, і висловлюваннями, де вони розділені.

Перевагою і водночас причиною труднощів в мовленнєвій комунікації є

статичність висловленої оцінки. «Який ти неуважний», «ви можете завжди на нас розраховувати» — подібні твердження можуть призвести до помилкового припущення,

що люди постійні і незмінні. Більш конкретний опис ситуації дозволяє зменшити наслідки помилок такого роду в процесі спілкування. Ситуативний опис знижує абстрактність і стереотипність висловлювання, робить промову більш ясною і конкретною.

2.4. Особливості мовлення в соціально-орієнтованому спілкуванні

Особливості ситуації спілкування безпосередньо впливають на зміст і оформлення мовлення. Один і той же зміст в різних умовах, з різноманітними партнерами викладається по-іншому. При цьому має значення кількість учасників мовного спілкування (проголошується промова перед аудиторією або розмовляють двоє-троє осіб) і орієнтація спілкування — на особистість конкретної людини (так зване особистісно-орієнтоване спілкування), на соціальні ролі співрозмовників (професійні, посадові, групові) або на аудиторію в цілому.

34

Соціально-орієнтоване спілкування — це спілкування людей як представників тих або інших груп (національних, вікових, професійних, статусних, тощо).

Відповідно, визначальним чинником мовної поведінки співрозмовників стає їх групова приналежність або рольова позиція (наприклад, керівник — підлеглий, консультант — клієнт, викладач — студент, тощо).

В соціально-орієнтованій взаємодії чітко виражений обслуговуючий характер мовлення — воно спрямоване на організацію спільної діяльності людей.

Ця особливість передбачає більш точну (в порівнянні з міжособистісною взаємодією) регламентацію мовної поведінки. І хоча норми мовної поведінки відносяться до сфери мовчазних угод між членами суспільства, саме в сфері соціально-орієнтованого спілкування їх дотримання супроводжується більш ретельним контролем.

Стосовно використання мови сформульовано ряд конкретних правил,

виконання яких дозволяє людям здійснювати спільні дії. Вхідними умовами є:

наявність у учасників взаємодії хоча б короткочасної найближчої спільної мети. Навіть якщо їх кінцеві цілі відрізняються або суперечать одна одній, на період взаємодії завжди повинна бути певна спільна мета;

очікування, що взаємодія буде тривати до тих пір, доки обидва учасника не вирішать її припинити (співрозмовники не відходять один від одного не говорячи ані слова, і не починають ні з того ні з цього займатися чимось іншим).

Описані умови отримали назву «принцип кооперації» (Грайс, 1985).

Принцип кооперації — вимога до співрозмовників діяти таким чином, який відповідав би прийнятій меті і спрямуванню розмови.

Основні правила мовної комунікації, зумовлені цим принципом:

1. Висловлювання повинно містити рівно стільки інформації, скільки вимагається для виконання поточної мети спілкування; зайва інформація інколи вводить в оману, викликаючи питання і розміркування, що не стосуються справи,

35

слухач може припустити наявність особливої мети, особливого сенсу в наданні

цієї зайвої інформації.

2.Висловлювання повинно, по можливості, бути правдивим: намагайтеся не говорити того, що вважаєте неправдивим або того, для чого немає достатніх підстав.

3.Висловлювання повинно бути релевантним, тобто відповідати предмету розмови: намагайтеся не відхилятися від теми.

4.Висловлювання повинно бути ясним: уникайте незрозумілих висловів,

неоднозначності, зайвої багатомовності.

В реальності мовленню часто властиві порушення і недотримання тих або інших правил комунікації: люди бувають багатослівні, не завжди говорять те, що думають, їх промова буває уривчастою, нечіткою. Однак, якщо порушення не стосується базового принципу кооперації, взаємодія триває і досягається той або інший рівень взаєморозуміння. В іншому випадку відступ від правил може призвести до порушення комунікації і деградації мовлення.

Поряд з принципом кооперації важливе значення для регулювання соціальної взаємодії має принцип чемності (ввічливості). Такі ключові елементи принципу чемності, як тактовність, великодушність, схвалення, скромність, згода,

доброзичливість, висловлені (або не висловлені) безпосередньо в мовленні,

визначають характер соціальних взаємовідносин.

Мета, що чітко усвідомлюється відправником повідомлення, вимагає продуманої форми повідомлення і прогнозованої реакції аудиторії. Відмінна особливість мовної комунікації в соціально-орієнтованому спілкуванні — достатньо чіткі очікування з боку одержувачів повідомлення. При чому ці очікування зумовлені більш-менш стійкими рольовими стереотипами, що існують в уявленні адресатів, а саме: як повинен говорити представник тієї або іншої соціальної групи, яка промова викликає або не викликає довіру, володіє або не володіє промовець темою. Чим більш офіційною є мовна ситуація, тим більш формалізовані очікування слухачів.

36

Природнім наслідком описаних особливостей стає своєрідна знеособленість промови, коли учасники мовного спілкування говорять немов би не від себе, не від свого імені, а «від імені групи», тобто так, як прийнято говорити в групі, представниками якої в даній ситуації вони себе відчувають.

Особливого значення набувають мовні стратегії і тактики, які застосовуються співрозмовниками.

Стратегія мовного спілкування - це процес побудови комунікації, спрямований на досягнення довготривалих результатів. Стратегія включає в себе планування мовної взаємодії в залежності від конкретних умов спілкування і особистостей комунікаторів, а також реалізацію цього плану, тобто лінію бесіди.

Метою стратегії може бути завоювання авторитету, вплив на світогляд партнера, заклик до вчинку, співробітництва або утримання від від певних дій.

Тактика мовного спілкування - це сукупність прийомів ведення бесіди, лінії поведінки на певному етапі в рамках окремої розмови. Вона включає конкретні прийоми привернення уваги, встановлення і підтримки контакту з партнером,

впливу на його переконання, приведення в певний емоційний стан.

Тактика може змінюватись в залежності від умов спілкування, отриманих відомостей, почуттів і емоцій його учасників. Одна і та ж людина за різних обставин може прагнути реалізувати різноманітні цілі або стратегічні лінії. Зміна тактик в розмові — мисленнєва операція, що нерідко чиниться інтуїтивно.

Збираючи і осмислюючи тактичні прийоми, можна навчитися застосовувати їх свідомо і майстерно.

Щоб керувати течією бесіди, необхідно заздалегідь продумувати загальну картину і можливі варіанти розвитку розмови, навчитися розпізнавати ключові моменти, в яких можлива зміна теми, виокремлювати прийоми мовного впливу,

що застосовуються співрозмовником, оцінювати його стратегію і тактику,

виробляти шляхи гнучкого реагування-підігрування або чинення протидії.

37

2.5.Мовлення як засіб ствердження соціального статусу

Всоціально-орієнтованому спілкуванні соціальні ролі тих, хто говорить і слухає виступають в якості найважливішого чинника мовленнєвої поведінки.

Разом з тим, не тільки рольова ситуація задає характер мовленнєвої поведінки її учасників, але й обрані мовні засоби конструюють, підтверджують соціальну ситуацію. Мова, безумовно, є одним з інструментів ствердження соціального статусу учасників спілкування.

Для адекватного розуміння повідомлень учасники комунікації намагаються різноманітними засобами визначити соціальні відносини, в структурі яких розгортатиметься спілкування. Окрім прямих представлень, коли називаються найбільш значущі для спілкування соціальні ролі співрозмовників, існують побічні

— соціально-символічні — засоби демонстрації соціального статусу і рольових репертуарів тих, хто спілкується.

До числа таких засобів можна віднести:

 Вибір форми звернення. Форма звернення виявляє соціальну ієрархію, а за рівності соціальних статусів демонструє особисте ставлення до партнера.

Змінюючи форму звернення, можна підкреслити формальність або неформальність відносин, задати соціальну дистанцію. Порівняємо звернення: «пані і панове», «товариші», «друзі», «гей, ти». Зміна стилю звернення, зокрема використання форми «ти»/«ви» в зверненні, сама по собі може бути спрямованою на

«підвищення» або «зниження» статусу. «Ти»-форма, як правило, асоціюється з неформальними, дружніми відносинами, а «Ви»-форма — з формальними,

емоційно нейтральними або більш холодними стосунками. Перехід від «ти» до

«ви» є стратегією дистанціювання, що демонструє несхвалення, відчуження,

неприйняття, ворожість. Зворотне переключення, напроти, є стратегією прийняття,

котра означає прихильність, прагнення меншої формальності і більшої дружелюбності.

Схожу функцію можуть виконувати і обрані форми вітань або прощань,

наприклад: «доброго дня», «здоровенькі були», «вітаю вас», «бувай», «всього найкращого».

38

 Навмисна імітація вимови. Помічено, що ми «пристосовуємо» нашу мову,

вимову до мови партнера в тому випадку, якщо він нам подобається. Так, батьки часто підлаштовують свою мову до «дитячого мовлення» при розмові з малюком.

З іншого боку, коли ми хочемо відмежуватись від іншої людини або групи, ми можемо підкреслити відмінності в нашому мовленні. Так часом говорять підлітки

вприсутності дорослих.

Вибір стилю мовної поведінки. Виділяють високий і низький, впливовий і невпливовий стилі.

Для високого стиля характерне підкреслено правильне вживання слів і побудова речень; він сприймається як офіційний, більш формальний,

дистанційований. Для низького стиля властиве розмовне мовлення, насичене жаргонними словами, використання сленгу; він сприймається як неформальний,

дружній.

Ті, хто говорять впливово, використовують фрази, сама структура яких немов би спрямовує дії адресата. Наприклад, фраза «Давайте пообідаємо сьогодні ввечері» звучить більш впливово, ніж «Чи не погодитесь ви зі мною пообідати?».

Дослідники в галузі комунікації виділяють декілька форм так званих невпливових повідомлень:

1)ухильні фрази, в яких відображається суб’єктивність: «Я думаю», «Я

припускаю»;

2)нерішучість, лінгвістичне «заїкання» (використання роз’єднувальних вигуків, типу «е», «гм», «ви знаєте», «ну»): «Гм, чи могли б ви приділити мені хвилинку вашого часу?», «Ну, ми могли б спробувати», «Я хочу, е-е, якщо ви дозволите, запропонувати...»

3)чемні форми — «Вибачте...»; «Пробачте...»; «Будьте ласкаві»;

4)питання-кінцівки: «Ми вже можемо почати, як ви вважаєте?»; «Тут спекотно, чи не так?»;

5)інтенсивні слова: «розкішно», «чудово», «дивовижно», «дуже».

Таким чином, для мовленнєвої поведінки в соціальній взаємодії основне

значення має мовленнєве оформлення соціально-рольового статусу учасників

39

комунікації, досить жорсткий контроль за змістом і формою повідомлень,

зниження особистісної основи стосунків. В соціально-орієнтованому спілкуванні через ті або інші умови дистанція між партнерами збільшується. Це є наслідком просторового або часового відокремлення, різниці соціального положення або нерівноправності співрозмовників, що зумовлена ситуаційно – так або інакше, але взаємодія, контакт між учасниками комунікації ускладнюється. Це відображається в мовленні, яке демонструє незрівнянно більшу відстороненість від свого суб'єкту і адресата, ніж мовлення в міжособистісній взаємодії.

2.6. Особливості вербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні

Основна форма вербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні — бесіда, розмова. Будучи засобом організації спілкування невеликої кількості людей, що знаходяться поруч і добре знайомих, таке мовлення володіє декількома визначальними особливостями. Це — так зване фатичне мовлення, основна мета якого — говорити, щоб висловитись і отримати підтримку та розуміння. За звичай це обмін репліками, зміст яких асоціативно зв'язаний один з одним. Підтримання розмови може слугувати самоціллю.

Правила, якими користуються співрозмовники, визначаються ними переважно інтуїтивно. Це обмін думками і почуттями, нелогічний, але досить щирий. Партнери не прагнуть дійти єдиної точки зору, вирішити певну проблему,

тому не особливо співвідносять і контролюють сказане, не дуже намагаються добирати «доречні» слова і фрази, порівняно мало перебивають один одного.

Промовець зазвичай віддає перевагу конструюванню нового слова, ніж пошуку в пам'яті потрібного. Словотворчість і мовний автоматизм полегшують процес побудови мовлення і активно використовуються.

Повсякденне мовлення може прийняти форму розмови «по колу». «Говорити по колу» означає говорити без доказів, особливо якщо тема викликає у когось з співрозмовників сильні емоції або він упевнений, що його погляди приймаються всіма учасниками розмови. В цьому випадку людина просто наполягає на своєму, за принципом «це так, тому що це так».

40

Черговість партнерів в процесі бесіди не зводиться до послідовного обміну репліками. Бесіда може будуватися як тиради одного з співрозмовників і періодичні схвальні вигуки іншого або як порушена черговість тверджень і відповідей. При цьому порушена послідовність відповідей, перехід з однієї теми на іншу не викликають у співрозмовників непорозумінь саме тому, що контексти розмови очевидні кожному учаснику.

Таким чином, найважливішими характеристиками повсякденного розмовного мовлення можна вважати наступні:

1)Персональність адресації, тобто індивідуальне звернення співрозмовників один до одного, врахування взаємних інтересів і можливостей розуміння теми повідомлення; більш пильна увага до організації зворотного зв'язку з партнерами:

адресат розмовного мовлення завжди присутній особисто, володіє тим же ступенем реальності, що і той, що говорить, активно впливає на характер мовленнєвого спілкування; позиція партнера безупинно рефлексується,

переосмислюється, на неї реагують, її передбачають і оцінюють. Промовець чекає активного відповідного розуміння, будь то співчуття, заперечення або згода.

2)Спонтанність і невимушеність; умови безпосереднього спілкування не дозволяють заздалегідь спланувати розмову, співрозмовники вимушені думати і говорити водночас. Норми спонтанної природної промови припускають, що співрозмовники втручаються в промову один одного, уточнюючи або міняючи її тему; той, хто говорить може перебивати самого себе, щось згадуючи,

повертаючись до вже сказаного. Висловлювання часто містять обмовки,

повторення, виправлення і інші мовленнєві огріхи.

3)Ситуативність; безпосередній контакт співрозмовників, той факт, що предмет обговорення найчастіше відомий співрозмовникам, дозволяє використати міміку і жести як засіб компенсації неточності висловів, неминучої в неформальному спілкуванні. В той же час ситуативність передбачає врахування минулих ситуацій спілкування з даною людиною (якщо вони мали місце), її соціального статусу як умови, яку необхідно враховувати, щоб бути зрозумілим. З

цієї причини будь-яке висловлювання, цілком нейтральне питання можуть бути