псих пед засади мовного спілкуванняpdf

71

в замок пальці, що фіксують коліно, того хто сидить «нога на ногу»; відхилення спини назад — відповідають і внутрішній закритості в контакті. Розповсюдженим засобом дистанціювання є також максимальне м’язове розслаблення. Воно дозволяє зменшити кількість власних комунікативних реакцій, що створює відчуття безпеки.

Поза, що вказує на готовність до спілкування: людина посміхається, голова і тіло повернуті до партнера, тулуб нахиленовперед.

домінування («нависання» над партнером, плескання по плечі, рука на плечі співрозмовника) або залежність (погляд знизу; ситуативна сутулість);

протистояння (людина стоїть стиснувши кулаки, руки в боки, виставивши плече вперед) або гармонія (пози синхронізовані, відкриті, вільні).

Хода — елемент кінесичної підструктури, пов’я заний з позою. Характер ходи вказує як на фізичне самопочуття і вік людини, так і на його емоційний стан.

Елементами ходи є ритм, швидкість, довжина кроку, тиск на поверхню. Саме ці параметри формують образи рівної, плавної, впевненої, твердої, важкої, винуватої і інших видів ходи.

Жести — рухи рук або кистей рук. Жести в процесі спілкування не тільки супроводжують мову: за ними можна зробити висновки про ставлення людини до певної події, особи, предмету, а й про бажання людини, про її стан. Особливості жестикуляції можуть слугувати підставою для суджень про певну якість,

притаманну людини. Жести можуть бути довільними і мимовільними, типовими для даної людини і зовсім не характерними для неї. На думку дослідників, жест несе інформацію не стільки про якість психічного стану, скільки про інтенсивність його переживання.

Жести класифікують наступним чином:

описово-образотворчі і виразні, підкреслюючи — ці жести супроводжують промову і поза мовним контекстом втрачають сенс;

конвенціональні - жести вітання і прощання, загрози, привернення уваги,

такі, що запрошують, що забороняють, що дражнять, образливі. Вони замінюють

впромові елементи мови, зрозумілі без мовного контексту, мають власне значення

вспілкуванні;

72

модальні жести — жести схвалення, незадоволення, іронії, недовіри,

непевності, незнання, страждання, роздуму, зосередженості, розгубленості,

пригніченості, розчарування, відрази, втіхи, здивування. Вони висловлюють оцінку, ставлення до предметів і людей, сигналізують про зміну активності суб'єкту в процесікомунікації;

жести, що використовуються в різноманітних ритуалах.

Манера одягатися і зачісуватися також входить в кінесичну структуру невербальноїповедінки.

4.4.2. Такесика

Невербальна поведінка, пов'язана з тактильною системою сприймання, створює такесичнусистемуневербальноїкомунікації.

Такесика - невербальна комунікація, пов'язана з тактильною системою сприймання;

включаєрізноманітні дотики — рукостискання, поцілунки, поглажування, плескання,

обійми.

Люди торкаються один одного з різних причин, різними засобами і в різних місцях. Дослідження показують, що людині необхідна і бажана певна форма тактильної стимуляції. Однак інтенсивність і частота дотику відрізняються від культури до культури, залежать від статі, віку, статусу і типу особистості. Дотики повідомляютьяк проемоційнийстан,так і про характер взаємодії. Середдотиків можна виділити:

професійні (використовуються винятково з професійною або функціональною метою, носять неособистісний характер: коли професіонал торкається до іншої людини,

останнясприймаєтьсянимякоб'єкт,анеяк особистість);

ритуальні (рукостискання, дипломатичні поцілунки);

дружні;

любовні.

Проксеміка-просторовівзаємовідносинилюдей в процесіспілкування.

73

Проксеміка або просторова психологія, — термін, введений американським психологом Е.Холом для аналізу закономірностей просторової організації спілкування, а також впливу територій, орієнтації і дистанцій між людьми на характер спілкування.

Е. Хол виділив чотири типи відстані для спілкування (рис.4.2):

400 см

260 см

120 см

40 см

1

2

3

4

Рис.4.2. Типи відстані спілкування

1. Інтимна відстань (від безпосереднього фізичного контакту до 40-45 см)

передбачає тісне і близьке спілкування, хоча не обов'язково позитивно забарвлене (наприклад, обійми, вовтузіння з дитиною або бійка). Партнери на цій відстані не тількибачать, але й відчувають одинодного.

2. Особиста відстань може досягати 120 см, фізичний контакт не обов'язковий.

Це оптимальна відстань для розмови, бесіди. Варіації в цих межах можуть бути нескінченно різноманітними — від чемного перебування на одному просторі до теплого інтересудоспіврозмовника,відроздратуваннядоцікавості.

3.Соціальна відстань розташуються в проміжках від 120 до 260 cм. Така дистанціянайбільшзручнадляформальногоспілкування.

4.Публічна відстань характерна для спілкування, в якому не так важливо,

хто самепереднами— такимєспілкуваннядоповідачазаудиторією(Хол,1995).

Окрім відстані як такої, в організації і аналізі взаємодії має значення просторове розташування партнерів. Люди, розташовані один проти одного, легше переходять до конфронтації, боротьби, ніж при інших варіантах розташування.

74

Найбільш нейтральним є взаємне розташування партнерів під певним кутом, з тим щоб вони самі могли регулювати ступінь зверненостіодиндоодного.

Проксеміка включає і аналіз територіальності. Типи територій можуть бути класифіковані за такими критеріями, як розмір, власність, тип взаємодії. Категоризація за розміром ранжує територію від крихітної (п’ятачок в переповненому транспорті) до досить великої, де можна взаємодіяти декільком людям. За ознакою власності територія може бути поділена на первинну (зайняту тільки даною людиною) і вторинну (що поділяється нею з іншими), а також на публічну (наприклад, подвір’я біля дому),

тимчасову (наприклад, робоче місце в офісі або на підприємстві) і домашню.

Важливий аспект вивчення територіальності — реакції людей на проникнення інших або узурпацію іншими їхпростору. Ще одна галузь вивчення даного розділу проксеміки

— бездомність і перенаселеність, моделі особистої поведінки і міжособистісного контакту,яківонивиробляють.

4.4.3.Акустичнізасобипередачіневербальноїінформації

Те, як ми говоримо, часто є більш важливим, ніж сам зміст повідомлення.

Вимовлене слово ніколи не є нейтральним. Дослідники виділяють наступні якості звукового оформлення промови: висота, гучність, швидкість, ритмічність,

тембр, мелодика, звучність, напруженість. До неконтрольованих і частково контрольованих сигналів відносяться такі звукові явища як стогін, сміх, плач,

зітхання.

Акустичні аспекти мовлення передають повідомлення: а) про те, яке значення в даній ситуації ми хочемо надати слову або висловлюванню,

використовуючи для цього такі засоби, як наголос, паузи, інтонування; б) про біофізичні характеристики (стать, вік), емоційний стан того, хто говорить, деякі особистісні особливості. Голосові характеристики — найважливіший чинник формування нашого образу в сприйманні інших; або ми володіємо своїм голосом,

або стаємо його жертвами.

Досить успішно можуть бути закодовані акустичнім способом основні емоції — страх, гнів, радість, смуток, здивування, а також такі емоційні стани, як доброзичливість, тривожність, певність. Так, для емоції гніву характерні

75

загальне збільшення сили і висоти голосу, збільшення різкості мовних звуків.

Емоція суму, напроти, характеризується повільним наростанням і спадом сили і висоти голосу, збільшеною тривалістю складів, падінням сили і дзвінкості голосу. Глухість або дзвінкість голосу видає вік того, що говорить. Швидка промова створює враження про промовця як про людину активну, енергійну, з

одного боку, або про непевну, метушливу, з іншого. Низький, глухій, багатий інтонаціями голос пов'язують з людиною цілеспрямованою, вольовою,

рішучою. Ритмічна промова свідчить про піднесеність настрою.

Регулятивну функцію в розмові виконують паузи, що підкреслюють важливі моменти в промові, дають аудиторії можливість обдумати сказане,

інколи допомагають виявити обман.

Хоча індивідуальні характеристики голосу не можуть слугувати надійним показником якостей особистості, тим не менше слід пам'ятати про важливу особливість сприймання людини за голосом. Слухачі більше схильні наділяти чеснотами людей з досконалою вимовою (приємний тембр, інтонації),

приписувати володарям гарного голосу не тільки високі інтелектуально-

естетичні і психологічні якості (симпатичність, інтелігентність, освіченість,

доброзичливість, великодушність, почуття власної гідності), але і значно більш високі партнерські і ділові характеристики (компетентність, надійність,

ініціативність, енергійність, впевненість, зацікавленість).

Таким чином, реалізуючи спільну для всіх невербальних засобів функцію передачі повідомлень, які стосуються конкретного стану комунікатора, його ставлення до себе, партнера і ситуації, кожен з каналів зберігає при цьому свою специфіку.

Висновки

1. Невербальна комунікація — це обмін і інтерпретація людьми невербальних повідомлень, тобто повідомлень, закодованих і переданих особливим чином: за допомогою виразних рухів тіла; звукового оформлення мови; певної організації оточуючого мікросередовища; використання матеріальних предметів, що мають

76

символічне значення. Від вербальних повідомлень невербальні відрізняє

багатозначність, ситуативність, синтетичність, спонтанність.

2.Невербальна поведінка в спілкуванні поліфункціональна. Воно регулює просторово-часові параметри спілкування; підтримує оптимальний рівень психологічної близькості між співрозмовниками; вказує на актуальні психічні стани особистості; дозволяє економити мовні повідомлення; підсилює емоційну насиченість сказаного.

3.В основу виокремлення компонентів невербальної поведінки покладені як характеристики невербальних засобів, так і системи їх сприйняття: оптична,

акустична, тактильна, ольфакторна. Серед невербальних способів кодування інформації виділяють зовнішність і її оформлення, міміку, погляди, жести,

дотики, невербальні аспекти мови, поведінку людини в оточуючому просторі,

запахи тощо. Всі види невербальних повідомлень не існують ізольовано. Вони знаходяться у взаємодії, доповнюють чи суперечать один одному. Проте кожен засіб експресії має самостійну традицію дослідження.

4. Інтерпретуючи невербальні послання, необхідно враховувати наступні моменти: унікальність невербальної мови; неминучість суперечностей між невербальним проявом і його психологічним змістом; мінливість способів невербального прояву; залежність успішності кодування від уміння людини адекватно виявляти свої переживання, від рівня сформованості навичок кодування невербальних повідомлень. Інтерпретація невербальної поведінки — творчий процес, який вимагає від його учасників спостережливості, інтересу і уваги до людей, соціального інтелекту, тобто того, що називають комунікативною компетентністю.

Питаннядля самоперевірки

1.Що спільного між вербальною і невербальною мовами?

2.Чи можна спілкуватися тільки за допомогою невербальних повідомлень?

3.Які функції виконують невербальні повідомлення при взаємодії з вербальними?

4.Перерахуєте відомі вам способи кодування невербальної інформації.

77

5.Що таке кінесична структура невербальної поведінки?

6.Які функції в спілкуванні виконують погляди?

7.Що вивчає проксеміка?

8.Чи можна за голосом визначити характер людини?

9.Що можна сказати про людину за її ходою?

Основні поняття

Невербальна комунікація

Невербальна поведінка

Невербальна мова

Кінесика

Проксеміка

Такесика

Навчальні завдання

Завдання 1. Виявіть два протилежні стани (наприклад, гнів і спокій, печаль і радість, втома і бадьорість):

а) використовуючи тільки міміку;

б) використовуючи тільки жести;

в) використовуючи міміку і жести.

Завдання 2. Зробіть по можливості відеозапис інтерв’ю між учасниками вашої групи, при цьому намагайтеся виступити в ролі як інтерв’юера, так і опитаного.

При аналізі відеозапису відзначайте міміку і жести, які найбільш ефективно підкреслюють сенс слів.

Завдання 3. Послухайте і подивіться виступи двох-трьох ведучих прямого ефіру на радіо і телебаченні. Оцініть їх мову з погляду використання інтонації (на радіо), жестикуляції, міміки і інших форм невербальної експресії (на телебаченні).

Зверніть увагу на те, як впливають на сприйняття змісту повідомлення такі деталі,

як колір і стиль одягу, прикраси, косметика, зачіска.

78

Література

Горелов И. Н. Невербальные компоненты коммуникации. — М.: Наука, 1980.

Кроль Л. М., Михайлова Е. Л. Человек-оркестр: микроструктура общения. — М.:

независимая фирма «Класс», 1993.

Лабунская В.А. Невербальное поведение (социально-перцептивный подход). —

Ростов-н/Д, 1986.

ЛеонтьевА. А. Психология общения. — М.: Смысл, 1997 (глава II, §5).

Морозов В. П. Искусство и наука общения: невербальная коммуникация. — М.:

ИП РАН, Центр «Искусство и наука», 1998.

Ниренберг Г., Калеро Г. Читать человека, как книгу. — М., 1990.

Пиз А. Язык жестов. — Воронеж, 1992.

Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров. — Самара: Изд. Дом «БАХРАХ», 1997.

Социальная психология личности в вопросах и ответах: Учеб. пособие. — М:

Гардарика, 1999.

Фаст Дж. Язык тела. — М.: Вече, Персей, АСТ, 1995.

79

Розділ3.СПРИЙМАННЯТАРОЗУМІННЯВСТРУКТУРІМІЖОСОБИСТІСНОГО

СПІЛКУВАННЯ

Тема 5. Міжособистісне сприймання

5.1Соціальна перцепція

5.2Перше враження і точність інтерпретації

5.3Спрямоване формування першого враження

5.1.Соціальна перцепція

Соціальна перцепція або сприймання і розуміння людьми один одного — це одна з центральних проблем міжособистісного спілкування.

У вітчизняній науці першим почав розробляти цю проблему А. А. Бодальов,

який поклав початок великому колу досліджень і створив науковий напрям, в

рамках якого було накопичено велику кількість емпіричних даних. З часу виходу перших робіт А. А. Бодальова («Восприятие человека человеком», 1965; «Формирование первого впечатления», 1966; «О восприятии и понимании человеком самого себя», 1968; «Формирование понятия о человеке как о личности», 1970; «Новые данные к проблеме социальной перцепции», 1970; «Личность и общение», 1979, 1983), що стали енциклопедією знань в цій галузі,

з'явилась величезна кількість книг з багатьох аспектів цих проблем.

Проблема, про яку йдеться, останніми роками все частіше позначається як

«соціальна перцепція». «Перцепція» — інше позначення терміну «сприймання»,

соціальна перцепція — сприймання соціальних об'єктів в соціальному контексті тобто, перш за все, сприймання людьми один одного.

Соціальна перцепція — процес, що виникає при міжособистісній взаємодії на основі природного спілкування та відбувається у формі сприймання і розуміння однією людиною іншої.

80

Поняття «соціальна перцепція» дещо відрізняється від поняття «перцепція»,

прийнятого в загальній психології. Цей процес соціальний, тобто такий, що відбувається в суспільстві; його забарвлюють і спрямовують наші емоції, думки,

ставлення, установки, пристрасті і упередження. Поза сумнівом, таке виокремлення одного з аспектів процесу сприймання є досить умовним.

Способи сприймання і оцінки людини людиною багато в чому тотожні сприйманню і оцінці людиною об'єктів світу речей та живої природи. Тут також мають силу закони взаємодії фігури і фону, пороги впізнавання і розрізнення,

закони впливу на сприймання фізичних характеристик стимулів, їх сили,

інтенсивності, послідовності, закони адаптації і тому подібне. Оцінюючи іншу людину, ми нерідко використовуємо терміни, що відносяться до властивостей і процесів, які спостерігаються в світі природи. Ми говоримо, що люди думають

прямо, що їх обличчя виражають тверду рішучість, називаємо людей глибокими

або дрібними, яскравими або безбарвними, жорсткими або слизькими.

Але сприйняття людини людиною, що протікає при взаємодії і спілкуванні людей, — процес значно активніший, ніж сприйняття інших об'єктів навколишнього світу, він активізує розумові, вольові, емоційні процеси, частіше спонукає до дії. Інша відмітна риса процесу сприйняття при взаємодії — це наявність дієвого, гнучкого і різностороннього зворотного зв'язку, який перебудовує багато інших психічних процесів, регулює поведінку людини.

Таким чином, соціальна перцепція — процес з активним зворотним зв'язком, що неодмінно включає розуміння. Образ людини, що формується в процесі сприймання, несе інформаційне навантаження і відіграє регулюючу роль в процесах взаємодії, допомагає вибудовувати лінію поведінки стосовно сприйнятої людини.

Знання структури цих образів, їх об'єму, компонентів, міри усвідомленості дозволяє уявити процес накопичення соціального досвіду людиною, способи пізнання інших людей і самого себе, осягнути ті критерії (соціальні категорії,

еталони, стереотипи), якими оперують люди різного віку, оцінюючи людей і прогнозуючи їх подальшу поведінку, вчинки, мотиви в складних ситуаціях.