псих пед засади мовного спілкуванняpdf

11

РозділІ.МІЖОСОБИСТІСНЕСПІЛКУВАННЯЯКПРЕДМЕТНАУКОВОГОЗНАННЯ

Тема 1.Загальна характеристика міжособистісного спілкування

1.1.Визначення міжособистісного спілкування

1.2.Види, рівні, функції міжособистісного спілкування

1.3.Структурний аналіз спілкування

1.4.Аналітичні моделі спілкування

1.1.Визначення міжособистісного спілкування

Взаємодія між людьми може бути визначена як міжособистісна, якщо вона

задовольняє наступним критеріям:

 в ній бере участь невелика кількість осіб (найчастіше — група з 2-3

людей);

це безпосередня взаємодія, тобто її учасники знаходяться в просторовій близькості, мають можливість бачити, чути, торкатись один одного, легко здійснюють зворотний зв'язок;

це особисте спілкування, учасники якого визнають незамінність,

унікальність партнера, зважають на особливості його емоційного стану,

самооцінки, особистісних характеристик.

Перераховані критерії дозволяють відрізнити міжособистісне спілкування як особливий вид від міжгрупового і масового спілкування, визначити межі, які відділяють особистісно-орієнтоване спілкування від соціально-орієнтованого.

Чим менш стереотипним є сприймання людьми один одного, тим глибшим є рівень взаємного саморозкриття партнерів, чим більше різноманітних і унікальних подій наповнюють історію їх відносин, тим більше підстав називати таке спілкування міжособистісним. Основною структурною одиницею аналізу міжособистісного спілкування є не окрема людина, а взаємозв'язок, взаємодія людей, що вступили у спілкування. Це означає, що кожний з учасників спілкування значним чином впливає на поведінку іншого, між їх висловлюваннями і вчинками виникають причинні залежності. Обмінюючись

12

повідомленнями, співрозмовники орієнтуються на конкретну ситуацію спілкування, зміст отриманої інформації значною мірою перероблюється,

реструктурується в залежності від оцінки самих себе, один одного, навколишньої обстановки.

Інтерес для дослідників міжособистісного спілкування представляє саме міжособистісна поведінка (або «транзакція», якщо використати термін американського психолога Е. Берна), якій властиві нові, специфічні якості, в

порівнянні з індивідуальними діями кожного учасника поза ситуацією взаємодії.

До числа основних проблем міжособистісного спілкування, що потребують вивчення, можна віднести аналіз умов, за яких взаємодія людей виявляється можливою і необхідною, змістовий опис процесів, що відбуваються в ході міжособистісної взаємодії, засобів, що дозволять людям досягнути певного рівня взаємності або тих, що перешкоджають їй.

Міжособистісне спілкування – це взаємодія між декількома людьми,

здійснювана за допомогою засобів мовленнєвого і немовленнєвого впливу, в

результаті якої виникає психологічний контакт і певні відносини між учасниками спілкування.

Визначити предметну область міжособистісного спілкування допомагає семантика поняття «спілкування». Як показують дослідження (Бессонова,

Доценко, 1999), за звичай з цим терміном пов'язуються три групи значень:

1)об'єднання, створення спільноти, цілісності («гарна компанія, друзі»);

2)передача повідомлень, обмін інформацією («розмовляти, вести бесіду»);

3)зустрічний рух, взаємопроникнення, що нерідко носить таємний або інтимний характер («глибоко розуміти один одного»).

Фіксація виділених значень в особливих термінах (наприклад, «міжособистісний контакт», «міжособистісна комунікація», «міжособистісна взаємодія», «міжособистісні відносини) задає систему базових понять теорії міжособистісного спілкування.

13

Так, поняття «міжособистісний контакт» (від лат. contactus — дотик) стає одним з інструментів дослідження проблеми виникнення умов спілкування,

оскільки означає, що люди знаходяться в межах досяжності для сприймання один одного, при цьому вони спрямовані (фізично і психологічно) один на одного.

Завдяки цьому вони не тільки визнають сам факт існування один одного, але й вступають у взаємодію, створюючи умови для передачі інформації каналами зв'язку. У відповідності з видом контакту (діловий, дружній) складаються відносини між людьми.

Поняття «міжособистісна комунікація» спрямовує на аналіз засобів обміну повідомленнями між партнерами, їх прийому і переробки.

Поняття «міжособистісна взаємодія» підкреслює активність тих, хто спілкується, дозволяючи більш детально досліджувати форми і види індивідуальних дій, які призводять до взаємних змін поведінки, діяльності,

ставлень і установок учасників спілкування.

Поняття «міжособистісні відносини» акцентує увагу на емоційно-

чуттєвому аспекті взаємодії між людьми і вводить чинник часу в аналіз спілкування, оскільки тільки за умови постійного міжособистісного зв'язку,

шляхом безперервного обміну особистіснозначущою інформацією виникає інтимна залежність людей один від одного і взаємна відповідальність за збереження відносин, які склалися.

Легко помітити, що за кожним з виділених понять виявляється відносно самостійне проблемне поле, що відбиває різноманітність мети і задач, які постають перед людьми в процесі спілкування. Для упорядкування цієї різноманітності корисними виявляються різні способи класифікацій спілкування.

1.2.Види, рівні, функції міжособистісного спілкування

Одна з можливих класифікацій побудована на залежності міжособистісного спілкування від різноманітних мотивів і мети його учасників. Якщо метою спілкування виступають психологічний контакт, психологічні взаємовідносини співрозмовників, то говорять про мотиви спілкування, які лежать в межах самого

14

спілкування, або про модальне спілкування: люди отримують задоволення від самого процесу спілкування або спілкуються для «з'ясуванням відносин». Якщо ж мета спілкування інша — передача інформації, схилення партнера зі спілкування до певної діяльності, прагнення змінити його погляди, виявити емоційну підтримку - в цих випадках говорять про мотиви спілкування, що лежать за його межами. Це характерно для так званого диктального спілкування, спілкування,

пов'язаного з тією або іншою предметною взаємодією (Леонтьев, 1997).

Характер мети взаємодії і психологічна дистанція між партнерами, що виникає як наслідок, дозволяють виділити різноманітні рівні спілкування. Серед них:

Ритуальний, або соціально-рольовий рівень; метою спілкування на цьому рівні є виконання очікуваної від людини ролі, демонстрація знання норм соціального середовища. Спілкування при цьому носить, як правило, анонімний характер, незалежно від того, відбувається воно між незнайомими, знайомими або близькими людьми;

Діловий, або маніпулятивний рівень; метою такого спілкування є організація спільної діяльності, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва. Партнери при цьому оцінюються не як унікальні, неповторні особистості, а з точки зору того, наскільки добре вони можуть виконати поставлені перед ними задачі, тобто оцінюються їхні функціональні якості.

Відповідно, спілкування є психологічно відстороненим;

 Інтимно-особистісний рівень; його мета — задоволення потреби в розумінні, співчутті, співпереживанні. Для спілкування на цьому рівні характерні психологічна близькість, емпатія, довіра (Головаха, Панина, 1989; Петровская, 1989).

У відповідності до мети, можна виділити функції міжособистісного спілкування. Наведемо одну з найбільш повних класифікацій функцій спілкування, що виділяються за критерієм мети:

15

1)контактна функція — встановлення контакту як стану спільної готовності учасників до прийому і передачі повідомлень, підтримання взаємозв'язку у вигляді постійної взаємоорієнтованості;

2)інформаційна функція — обмін повідомленнями, думками, задумами,

рішеннями;

3)спонукальна функція – стимуляція активності партнера для спрямування його на виконання певних дій;

4)координаційна функція — взаємне орієнтування і погодження дій при організації спільної діяльності;

5)функція розуміння — адекватне сприймання і тлумачення змісту повідомлення, взаєморозуміння намірів, установок, переживань, станів;

6)емотивна функція — пробудження в партнерові бажаних емоційних переживань, а також вияв та зміна з його допомогою власних емоцій, отримання співчуття з боку партнера;

7)функція встановлення відносин — усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків співтовариства в якому діє індивід;

8)функція здійснення впливу — зміна стану, поведінки, особистісно-

смислових утворень партнера.

1.3.Структурний аналіз спілкування

Згідно з аналітичною моделлю, яка спрямована на конкретизацію функціональної різноманітності процесів, які відбуваються при взаємодії,

структура будь-якого акту спілкування включає перцептивну, комунікативну і інтерактивну сторони.

Перцептивна сторона — процес сприймання партнерами один одного, їх взаємного пізнання, як основи для взаєморозуміння. Перцептивні навички виявляються у вміннях визначати контекст зустрічі, розуміти настрій партнера за його вербальною і невербальною поведінкою, враховувати «психологічні ефекти» сприймання при аналізі комунікативної ситуації.

16

Комунікативна сторона — використання засобів спілкування, що поділяються на вербальні і невербальні. Успішний комунікатор — це людина, яка володіє вагомим репертуаром комунікативних технік, які використовуються на різних рівнях спілкування.

Інтерактивна сторона — взаємодія людей, що припускає наявність певної форми організації спільної діяльності (згода, пристосування або конкуренція,

конфлікт). Серед можливих позицій, які займає партнер при організації і здійсненні спілкування, можна відзначити «прибудову» до партнера «згори», «на рівних», «знизу» або відсторонену позицію. Жодна з них не є однозначно гарною або поганою. Про продуктивність прибудови можна судити лише в контексті конкретної ситуації. Так, «прибудова знизу», доречна в деяких випадках

(наприклад, при необхідності вибачитися перед партнером), може трансформуватися в нещиру догідливість; відсторонена позиція невтручання,

може в крайньому своєму прояві стати відчуженням. Уміння людини використовувати всю палітру можливих позицій в спілкуванні — один з показників психологічної зрілості особистості.

Кількісна характеристика міжособистісного спілкування отримала розвиток в понятті «коло спілкування». Останнє означає число людей, спілкування з якими здійснюється на тому або іншому рівні. Більшості з нас з особистого досвіду відомо, що глибоко знати і розуміти можна в кращому випадку двох-трьох людей,

більш-менш успішно орієнтуватися в поведінці – приблизно десяті; у ставленні до інших в набувають чинності еталони і стереотипи. Вітчизняний психолог Я.

Коломинський запропонував в залежності від ступеня психологічної близькості і значущості виділяти два кола бажаного спілкування: перше (найбільш близьке)

включає від одного до чотирьох людей, друге від шести до восьмі.

Таким чином до предметної області міжособистісного спілкування можна віднести:

o Психічні процеси і стани, що забезпечують транзакцію (міжособистісне сприймання, потреби і мотивації, емоції і почуття, самооцінки, психологічні захисти тощо);

17

oКомунікативні практики, що визначають взаємодію між людьми (промови,

невербальні повідомлення);

oНорми і правила, часто неусвідомлювані, які роблять можливою спільну діяльність, виробляються в рамках певної соціокультурної групи.

Реальний процес спілкування являє собою функціональну єдність всіх перерахованих елементів. Разом з тим, з аналітичною метою виділення відносно незалежних блоків виявляється доцільним.

1.4.Аналітичні моделі спілкування

Процеси, що складають предметну область теорії спілкування вивчаються різноманітними дисциплінами. Серед них – психологія особистості, соціальна психологія, лінгвістика, соціологія. Наукове вивчення феномену спілкування відбувалося в декілька етапів. Найбільш ранні роботи стосувались комунікативних процесів. Використання радіота телефонної метафори підказувало терміни для опису процесів переробки і передачі інформації між партнерами зі спілкування. Успіхи в галузі кібернетики надихали на широке використання понять «зворотний зв'язок» і «корекція» для пояснення процесів, за допомогою яких партнери узгоджують свої зусилля і досягають взаєморозуміння.

Слідом за дослідженнями комунікативного процесу і майже паралельно з ними проводилися дослідження міжособистісного сприймання. Була виявлена значна кількість шаблонів сприймання, яким можна була надати значення структурних елементів спілкування. З'явилася можливість передбачувати поведінку. Далі розгорнулися дослідження міжособистісної взаємодії. Акцент змістився з аналізу інформаційних потоків на аналіз процесів і результатів, які комунікація забезпечувала або прагнула досягнути. Найважливішими поняттями стали «вплив», «дистанція», «сценарій» тощо. Дослідження спілкування продовжилося вже як дослідження міжособистісних відносин: вивчення довгострокових феноменів (знайомство, становлення відносин, подолання ускладнень, розпад та ін.), наближеність до реальних життєвих задач (родина,

службові відносини), камерність акцентів (любов, дружба, близькість).

18

Актуальності набули такі проблеми, як обговорення змісту спілкування, фіксація стабільних структурних характеристик (наприклад, ворожнеча, симпатія, взаємні підозри, домінування, боротьба, маніпуляція).

Міжособистісна комунікація — взаємний обмін суб'єктивним досвідом людей,

що знаходяться в просторовій близькості, мають можливість бачити, чути,

торкатись один одного, легко здійснювати зворотний зв'язок.

Слід підкреслити, що при аналізі міжособистісного спілкування можна використовувати як об'єктивні засоби (позиція зовнішнього спостерігача), так і суб'єктивні засоби (позиція включеного в спілкування суб'єкта). В першому випадку дослідження спрямоване на отримання схематичного зрізу процесу спілкування (статичний аспект), в другому — метою є вивчення живого спілкування (динамічний аспект). Відомі моделі міжособистісної комунікації відбивають дану відмінність дослідних інтересів.

Лінійна модель (рис.1.1) зображає комунікацію як дію, в рамках якої відправник кодує ідеї і почуття у певного вигляду повідомлення і після цього відправляє його одержувачу, використовуючи будь-який канал (промова,

письмове повідомлення тощо).

	Шум			Шум				Шум		Шум
Відправник									Одержувач
						Повідомлення
(кодує)									(декодує)
				Канал(и)				Канал(и)

Рис. 1.1. Лінійна комунікаційна модель

Якщо повідомлення досягло одержувача, подолавши різного роду «шуми»,

або завади, то комунікація вважається успішною. Дана модель привертає увагу до ряду важливих моментів в процесі комунікації — зокрема, яким чином різноманітні канали можуть впливати на засіб, яким одержувач реагує на повідомлення. Наприклад, чи однаково буде сприйнята фраза «Я вас люблю»,

якщо вимовити її під час особистої зустрічі або по телефону? Лінійна модель

19

показує також і те, як «шум», завади різноманітного роду можуть викривити повідомлення.

Можна виділити два типу «шумів», що блокують комунікацію: фізичний і психологічний. В першому випадку йдеться про фізичні завади — наприклад,

гамірне, наповнене сигаретним димом приміщення, в якому тяжко зосередитися,

швидко настає втома. Прикладами завад другого типу можуть бути сильне емоційне збудження або вкрай занижена самооцінка, що не дозволяє людині бути достатньо точною при сприйманні відправленого йому повідомлення.

Лінійна модель дозволяє розглядати комунікацію як однобічний процес — від відправника до одержувача. Однак подібний засіб передачі повідомлень характерний більшою мірою для письмової комунікації, засобів масової інформації або для спілкування, в якому партнер сприймається як об'єкт впливу.

Таким чином, лінійна модель лише частково охоплює особливості процесу міжособистісного спілкування.

Інтерактивна модель (рис.1.2) в якості обов'язкового елементу комунікативного процесу вводить зворотний зв'язок, наочно демонструючи круговий характер комунікації: відправник і одержувач повідомлення послідовно міняються місцями.

	повідомлення
відправник	одержувач
(інтерпритатор,	(інтерпритатор,
одержувач)	відправник)
	повідомлення

Рис. 1.2. Інтерактивна комунікаційна модель

Якщо перші дві моделі зображають комунікацію як ряд дискретних актів,

що мають початок і кінець, в яких відправник детермінує дії одержувача, то трансакційна модель (рис.1.3) представляє комунікацію як процес одночасного відправлення і отримання повідомлень комунікаторами.

20

Шум

Шум

Шум

Комунікатор

Комунікатор

Канал(и)

Канал(и)

(відправляє

Повідомлення

(відправляє

і отримує)

і отримує)

Рис. 1.3. Трансакційна модель

Вкожний конкретний момент співрозмовники одночасно здатні одержувати

ідекодувати повідомлення партнера, відповідати на них, реагувати на його поведінку, відправляти власні повідомлення. Ця модель дозволяє побачити, що дискретний акт комунікації тяжко відділити від подій, що йому передують і слідують за ним. Таким чином, комунікація являє собою процес, в якому люди формують відносини, взаємодіючи один з одним.

Висновки

1. Область теорії міжособистісного спілкування визначається як кількісним і, так і якісними параметрами. Взаємодія між людьми може бути охарактеризована як міжособистісна, якщо вона задовольняє наступним критеріям: це взаємодія між невеликою кількістю людей; це безпосередня взаємодія: його учасники знаходяться в просторовій близькості, мають можливість бачити, чути, торкатися один одного, легко здійснювати зворотний зв'язок; це так зване особистісно-

орієнтоване спілкування, тобто передбачається що кожен з його учасників визнає незамінність, унікальність свого партнера, бере до уваги особливості його емоційного стану, самооцінки, особистісних характеристик.

2. До предметної області міжособистісного спілкування можна віднести: а)

психічні процеси та стани, що забезпечують трансакцію (міжособистісне сприйняття, потреби і мотивації, емоції і почуття, самооцінки, психологічні захисти тощо); б) комунікативні практики, що опосередковують взаємодію між людьми (мовлення, невербальні повідомлення); у) норми і правила, що роблять